WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Організація музичної освіти в Україні другої половини XIX – початку XX століття - Реферат

Організація музичної освіти в Україні другої половини XIX – початку XX століття - Реферат

всього у шкільних хорах поліфонічності. За стилем вони найближче підходять до традиційних аранжировок.Мабуть, з тієї самої причини написав М.Леонтович для дітей і музику до казки Б.Грінченка "На русалчин Великдень". Пізніше за рахунок її розширення композитор планував створити справді фантастичну українську оперу, музика якої була б пройнята непідробною народністю, яскравим казковим колоритом, але завершити твір він не встиг. Творчість М.Леонтовича - це національна гордість українського народу, який з повним правом пишається його піснями.
Саме зазначені українські композитори успішно поєднували творчу діяльність з педагогічною роботою. Їх унесок в організацію музичної освіти сприяв плідному розвитку національної педагогіки мистецтва.
У другій половині ХІХ століття спостерігається тенденція до організації спеціальних музичних навчальних закладів. Підготовку хорових диригентів починають здійснювати музичні училища, що відкриваються в багатьох губернських центрах. Важливими осередками хорового співу були духовні навчальні заклади (церковнопарафіяльні школи, єпархіальні училища, гімназії, духовна академія). Обсяг здобутих знань, у тому числі й з хорового диригування (у семінаріях), дозволяв багатьом вихованцям цих навчальних закладів стати хоровими диригентами. Серед випускників духовних навчальних закладів М.Леонтович, О.Кошиць, К.Стеценко, П.Козицький.
Свідченням усвідомлення глибокого культуротворчого впливу хорового мистецтва на формування особистості є те, що хоровий спів вивчався майже в усіх навчальних закладах України. Наприклад, у Колегії П.Галагана всі учні вивчали спів, теорію та історію музики. Фундатор Колегії висловлював думку про те, що предмети мистецького циклу значною мірою сприяють правильному розумовому й моральному розвитку як необхідній передумові підготовки до університетського навчання.
Високий рівень вокально-хорової освіти відзначав діяльність Київського інституту шляхетних дівчат, заснованого у 1836 році. Навчання музики в цьому та інших подібних закладах здійснювалось уродовж усього терміну навчання (6 років) за спеціальною "Програмою музичного курсу в інститутах Відомства закладів Імператриці Марії". У цьому документі розкрито сутність та основні положення музично-педагогічної освіти того часу, основною метою якої була підготовка вихованок до викладання елементарних музичних знань. Про ґрунтовність музичної освіти свідчить кількість занять, які розподілялись таким чином: хоровий спів - 6 годин на тиждень, церковний спів - 2 години, інструментальна гра - 4 години [6, с. 108].
Яскравим прикладом мистецької освіти були педагогічні навчальні заклади (учительські семінарії та учительські інститути), де вокально-хорове навчання становило важливий елемент професійної підготовки майбутнього педагога. Навчальним планом передбачалось вивчення хорового співу, теорії музики та сольфеджіо, гри на музичних інструментах.
Істотне місце відводилось хоровому мистецтву в гімназіях. У процесі занять хоровим співом характерною для всіх гімназій була орієнтація на формування в учнів розвиненого естетичного смаку. Так, у 1-й Київській чоловічій гімназії працював педагог-піаніст Шмідтдеберг, який виховав низку відомих музикантів і діячів. Музиці та хоровому співу відводилось основне місце в системі мистецьких дисциплін. Про ґрунтовність музичної освіти свідчить уведення до навчального плану гімназії гри на музичних інструментах, завдяки чому стало можливим функціонування симфонічного оркестру в даному музичному закладі.
В інших навчальних закладах (прогімназіях, училищах, початкових школах) музично-виховний процес не набув систематичного характеру, залежав від керівництва або викладача цього предмета, часто регулювався потребами богослужіння, подіями з життя школи, міста.
У хоровій культурі України кінця ХІХ - початку ХХ століття однією з провідних тенденцій був інтенсивний розвиток церковного співацького руху. З ним була пов'язана плідна диригентська діяльність таких визначних персоналій музичного мистецтва, як О.Кошиць, К.Стеценко, М.Леонтович, Я.Архангельський, Д.Агренєв-Слов'янський, П.Козицький та ін. Іншою важливою лінією в розвитку хорової культури означеного періоду є активізація демократичного співацького руху, підвищення ролі хорових колективів у концертно-музичному житті країни. Вагомими художніми здобутками в цьому напрямку позначена диригентська діяльність М.Лисенка та представників його школи (О.Кошиць, К.Стеценко, Я.Яшиневич, П.Демуцький), а також чудових музикантів М.Леонтовича, Г.Давидовського, В.Попадич, А.Юр'ян, В.Верховинця і ін. За своїми жанрово-стилістичними ознаками репертуар хорових колективів охоплював літургійні твори, обробки народних пісень, оригінальну хорову творчість композиторів.
В історії становлення музичної освіти на Західній Україні друга половина ХІХ ст. позначена розгортанням музично-освітньої роботи та активізацією хорового руху. Осередками хорового співу були переважно такі навчальні заклади, як гімназія та семінарія, а також функціонування музично-хорових товариств: "Боян", "Бандурист" і ін. Фундаторами й керівниками були А.Вахнянин, Ф.Колесса, С.Людкевич, Д.Січинський. З метою координації творчої співпраці різних музичних інституцій у 1903 році було засновано "Спілку співацьких і музичних товариств" (з 1907 року перейменовано в "Музичне товариство імені Миколи Лисенка").
Особливістю становлення й розвитку музичної освіти на західноукраїнських землях у цей період було те, що вона залежала переважно від стану хорової музики та її пропаганди. Навколо останньої концентрується багато митців, формується виконавство, виникають музичні школи, культурно-освітні товариства.
Використовуючи здобутки західноєвропейської педагогіки, спираючись на традиції існуючої з XVII-XVIII ст. вітчизняної музично-освітньої системи, на якій базувалось навчання у братських школах і Київській академії, прогресивні музиканти усвідомлювали необхідність вироблення самостійної педагогічної концепції, що відповідала б новому історичному етапу розвитку музичної культури, заснованої на засадах демократизму і народно-національної творчості.
ЛІТЕРАТУРА
1. Архимович Л., Шреер-Ткаченко А., Шеффер Т. Музыкальная культура Украины. - М.: Гос. муз. изд-во., 1961. - 261 с.
2. Булат Т.П. Николай Лысенко. - К.: Музична Україна, 1981. - 118 с.
3. Горбенко С.С. Дитяче хорове мистецтво в Україні: Навчально-методичний посібник. - К.: ІЗМН, 1999. - 253 с.
4. Гордійчук М.М. Микола Лисенко і відродження української культури // Народна творчість та етнографія. - 1992. - №2. - С. 5-12.
5. Історія української музики / АН УРСР. Ін-т мистецтва, фолькл. та етногр. ім. М.Т.Рильського. - К.: Наук. думка, 1989. - 464 с.
6. Мартинюк А.К. Диригентсько-хорова школа в українській освіті // Теоретичні та практичні засади культурології: Вип. 3. - Запоріжжя: ЗДУ, 2000. - С. 106-112
Loading...

 
 

Цікаве