WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Організація музичної освіти в Україні другої половини XIX – початку XX століття - Реферат

Організація музичної освіти в Україні другої половини XIX – початку XX століття - Реферат


Реферат на тему:
Організація музичної освіти в Україні другої половини XIX - початку XX століття
Друга половина XIX століття - доба опанування української народної пісні у професійній музичній культурі. Видатні музиканти, вчені-фольклористи, виконавці беруть активну участь у збиранні народної пісні, її художній обробці, виявленні її специфічних особливостей. Оскільки фольклористи зіткнулись із проблемою узгодження української мелодії з європейськими правилами гармонізації, саме в цей час було закладено основи наукового дослідження народної музичної творчості, методу її запису, гармонізації та обробки.
Особливе місце у справі збирання, гармонізації та творчого використання народної пісні належить М.Лисенкові. Він видав 7 випусків пісень для голосу з фортепіано, безліч обробок народних пісень для хору, збірку народних ігор та дитячих пісень "Молодощі", 5 випусків обрядових пісень, шкільну збірку. Саме цикл "Молодощі" високо оцінили сучасники. Так, С.Миропольський писав: "Тут життя, поезія і краса… Узагалі згадану збірку М.Лисенка ми пропонуємо не лише вчителям співу, але й батькам, родині й школі" [5, с. 256].
Важливо зазначити й те, що композитор прагнув презентувати фольклор різних регіонів України. У вказаній збірці пісні з коментарями самого композитора про те, що вони походять з Чернігівщини, Київщини. Харківщини, Херсонщини, Тaвpiї, Волині, Поділля. Пісенний матеріал для дітей М.Лисенка високохудожній, історично достовірний та доступний. Він розширює межі нашого уявлення про стилістику ранніх зразків слов'янської пісенності, поглиблює знання з історії, життя та побуту українського народу.
Опери, музично-драматичні твори, хори, романси, інструментальні твори М.Лисенка просякнуті українським мелосом, адже народнопісенна культура мала величезний уплив на спрямування творчості композитора, його стилю. Він усе життя звертався до фольклору та вважав народну музику основою професійної творчості. У цілісній системі виконавської інтерпретації творів істотна роль відводилась виявленню їх літературно-поетичної основи, де перевага надавалась народній творчості.
Таким чином, відбувається піднесення української пісні до професійного рівня. Так, своєю творчою, організаційною діяльністю М.Лисенко, зокрема створенням у Києві Музично-драматичної школи, заклав фундамент для підготовки музично-педагогічних кадрів в Україні. Важливе місце у системі навчання належало вивченню таких дисциплін, як оркестрове й хорове диригування, хоровий клас, сольний спів, історія культури й літератури, естетика та ін. Значення Музично-драматичної школи у підготовці національних кадрів було настільки вагомим, що це створило передумови для відкриття на її базі (1918 р.) Музично-драматичного інституту М.Лисенка. Мистецькі традиції школи, її виконавські та педагогічні принципи позитивно вплинули на діяльність інституту, зокрема на розвиток диригентського напрямку в системі вищої освіти.
Помітний внесок у розвиток хорового мистецтва зробили учні та послідовники М.Лисенка. Так, К.Стеценку належала ініціатива створення народного аматорського хору Лук'янівського дому піклування про народну тверезість. До репертуару хору входили переважно українські народні пісні. Саме К.Стеценко створив "Програму по співам у Єдиній школі" в Україні. Уперше за всю історію вітчизняної музичної освіти з'явилась національна за змістом програма, в основу якої покладено концептуальне положення про українську пісню як могутній фактор національного виховання дитини. Вперше музична дисципліна, що мала назву "Співи", набула статусу обов'язкової і вводилася до навчальних планів шкіл від початкового до вищого ступеня по 2 години на тиждень. Керовані К.Стеценком хорові колективи досягали високої культури виконання. Глибоко осмислюючи поетику слова й виразність живої мовної інтонації, музичну мову творів, К.Стеценко досягав правдивого відтворення найтоншої гами почуттів і переживань. З цією метою він часто вдавався до зміни темпу, дихання, тембрового забарвлення звуків. Особлива увага у процесі виконання творів надавалась виразній вимові слів. К.Стеценко відзначався особливим умінням відтінити красу тембру музичної фрази якоїсь окремої партії, завдяки чому досягався певний музичний наголос. Він вимагав, щоб учитель у навчанні співу виходив із принципу, що спів є продовжене голосом мовлення. Звук, склад, слово, речення треба спочатку правильно, ясно й чітко проказати, а потім проспівати. У цей спосіб треба навчати співів для того, щоб в учнів вироблялась гарна дикція, чого бракує більшості співаків. Велику увагу К.Стеценко приділяв розвитку правильного дихання, щоб під час співу "положення корпусу було цілком натуральним", тощо.
Щедрою була педагогічна спадщина К.Стеценка, який відстоював принцип взаємозв'язку комплексу мистецтв. У багаторічній дидактичній діяльності він обґрунтовував важливість доповнення слухових вражень у процесі сприйняття музики іншими сенсорними відчуттями і вважав, що знання, здобуті лише на основі слухових уявлень, є абстрактними. Розробляючи питання розвитку музичної освіти, К.Стеценко створює низку праць, серед яких "Початковий курс навчання дітей нотного співу", "Проект програми по співам в "Єдиній школі", "Шкільний співанок", "Музичний факультет при Подільському українському університеті". Остання з перелічених праць являє собою програму подібного факультету. К.Стеценко виховав велику кількість учителів співу, хорових диригентів. Серед його учнів - Я.Вітошинський, Є.Мариківський, О.Миньківський. Також продовжує традиції М.Лисенка і М.Леонтович.
М.Леонтович розробив теорію, ідеєю якої було поєднання кольорів зі звучанням музичного твору як однієї з найважливіших умов цілісного сприйняття музичного образу. З цією метою він створив власну систему показу мистецького матеріалу, що ґрунтувався на співвідношенні світлотіней і кольорів із музичними звуками. Він підкреслював, що кожний педагог мусить викладати музику в контексті інших наукових і художніх знань, а тому вважав за недоцільне обмеження фахової підготовки вчителя одним предметом.
Центральне місце у творчості М.Леонтовича посідають хорові обробки українських народних пісень, а також оригінальні, самобутні композиції, написані на основі народних мелодій.
Працюючи вчителем у школах і постійно керуючи учнівськими хорами, М.Леонтович нерідко змушений був створювати спеціальний репертуар. Це було викликано тим, що хорових пісень, розрахованих на сприйняття й виконання дітьми, було дуже мало, а головне, що майже зовсім був відсутній український національний дитячий репертуар. Композитор мріяв про організацію музичної освіти, яка б охоплювала дітей з перших кроків їх перебування у школі. Ним був створений "Практичний курс навчання співів у середніх школах України" з музичними ілюстраціями. Шкільні розкладки композитора - невибагливі, гранично прості. Фактура завжди строго гармонічна, акордова. Менше
Loading...

 
 

Цікаве