WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Сучасні школи танцю у контексті світової танцювальної культури - Реферат

Сучасні школи танцю у контексті світової танцювальної культури - Реферат

руху в часі та просторі. Співпраця з композитором Джоном Кейджем (до 1992 р.) призвела до формування стилістичних рис хореографічної творчості М.Каннінгема. Ідея Д.Кейджа про потенційну музикальність будь якого звуку була розвинена М.Каннінгемом у танцювальному мистецтві: хореографія, як і музика, характеризується раптовими "сплесками" руху та раптовими зупинками, які відповідають "сплеску" звуків та їх раптовому зникненню (усвідомлення "післясмаку", пошук смислу у тиші).
Танцювальному дійству М.Каннінгема притаманні уявна незв'язність, відсутність єдиної лінії розвитку, але вона не підкоряється повністю музичному супроводу. У постановках хореографа танцюристи часто продовжують рухатись, не зупиняючись та не змінюючи ритму, хоча музика вже припинилася, або навпаки, танцюристи застигають у нерухомості, коли звучить музика. М.Каннінгем застосовує й інші контрасти: наприклад, протиставлення одного нерухомого або танцюриста, що повільно обертається, - групі танцюристів, які рухаються з невгамовною рішучістю, причому учасники групи одночасно виконують зовсім різні рухи. Створюючи танці, майстер залишає на волю випадку співвідношення виконавців між собою - хто, коли і як буде взаємодіяти в танці. Наприклад, у постановці "Кризи" (Crises, музика К.Нанкерроу) рухи виконавиці головної партії - різкі, рвані, гострі, і в той самий час танцюристи, що оточують її, рухаються повільно, плавно, немов би обтікаючи її.
М.Каннінгем ретельно працював над створенням унікального художнього простору, синтезуючи різні види мистецтва у співпраці з художниками та музикантами (колір, світло, звук, оформлення, танець). Оформлення й костюми багатьох постановок виготовляли такі художники, як Р.Раушенберг, Е.Уорхол та ін.
Уільям Форсайт (1949 р.н.) - хореограф-провокатор, засновник деконструктивізму в танцювальному мистецтві. Сфери інтересу - сучасний танець, рок, музична комедія. З 1984 року очолює Франкфурт-Балет, продовжуючи "фірмовий" провокаційно-захоплюючий напрямок творчості. Формується характерна деконструктивістська манера інтерпретації класичного балету в її категоричній формі. Починаючи з 1990 р., Франкфурт-Балет має офіційну резиденцію в Парижі.
Серед танцювальних осередків Австрії широко відомою є хореографічна школа Р.Лабана. Рудольф Лабан (1879-1958) -засновник німецького "виражального танцю", танцюрист, хореограф, теоретик танцю, педагог. Школу танцю заснував у Мюнхені (1910), працював як педагог, балетмейстер, здійснив низку постановок, у яких був автором хореографії, музики та сценографії. З 1926 р. - хореографічна школа у Вюрцбурзі. У 1930-1934 рр. - директор державного об'єднання театрів Берліна, керівник балетної трупи Берлінської державної опери. Співпраця з К.Йоссом та А.Кнустом викликала до життя систему запису рухів під назвою "Кінетографія", яка отримала світове визнання під назвою "лабанотація". Система Р.Лабана - універсальна концепція танцювального жесту для аналізу та опису всіх пластико-динамічних характеристик рухів, незалежно від того, до якої національної, стильової і жанрової категорії він належить. Для обґрунтування своїх поглядів Р.Лабан використовував філософсько-естетичні вчення Давньої Індії, піфагорійців та неоплатоніків. У 1940 р. послідовники Р.Лабана (К.Йоссе, М.Вігман, Х.Кройцберг, І.Георгі, М.Терпіс та ін.) заснували в Нью-Йорку Бюро запису танцю (Dance Notation Bureau).
Аналіз художніх основ відомих світових шкіл танцю дозволяє зробити висновок, що всі сучасні естетичні концепції сповнюються новими орієнтирами, зокрема, виміром енергетичної площини, силові лінії якої розривають земну оболонку речей, оголюючи їх сутність у складному сучасному світі. Проблема звільнення актора-танцюриста від власної "матеріальності" викликає до життя потребу у переосмисленні прийомів професійної техніки на основі "біомеханіки", зміни психодуховних орієнтирів хореографічного мистецтва. Серед сучасних естетичних підходів найдієвішим для вирішення сучасних завдань стає конструктивізм як намагання створити "органічну систему зв'язків між світлом, простором, поверхнею, рухом, звуком і людиною з усілякими варіаціями й комбінаціями цих різних елементів" у кожному хореографічному дійстві - результаті, на який "працює" кожна хореографічна школа.
Специфіка, індивідуальна забарвленість "обличчя" танцювальної школи визначається, по-перше, ступенем вагомості загального творчого потенціалу (особистісного та професійного) її лідера (засновника), по-друге, стилістичною визначеністю та наявністю "пантеону" певної системи професійно-художніх традицій, які являють собою етапну канонізацію раніше створених, апробованих та відпрацьованих сміливих хореографічних експериментів; по-третє, значною кількістю послідовників, продовжувачів художніх традицій, серед яких комплексно формуються лідери інноваційних танцювальних течій і напрямків; по-четверте, наявністю інваріантних компонентів та елементів у змісті хореографічної підготовки, що здійснюється хореографічною школою.
Хореографічну підготовку ми визначаємо як процес із наявністю таких компонентів: професійного (фаховий), естетичного, творчого та педагогічного. Обов'язковими змістовими елементами хореографічного навчання й виховання в сучасних школах танцю ми виділяємо наступні: а) система фахових знань (уявлень, понять, зв'язків, фактів, залежностей та ін.); б) система загальних способів та методичних основ танцювальної діяльності, спрямованих на отримання високоефективного кінцевого результату; в) досвід індивідуальної творчої діяльності; г) досвід емоційного, естетичного ставлення до дійсності, відповідність системі цінностей сучасного суспільства.
Таким чином, у широкому смислі ми визначаємо хореографічну підготовку у провідних танцювальних школах як цілеспрямовану єдність змісту, методів і форм професійної хореографічної діяльності, єдність навчання, виховання й розвитку, тобто системну взаємодію фахово-хореографічного компоненту з трьома означеними - естетичним, творчим та педагогічним аспектами, які переплітаються, опосередковують один одного.
Сучасні українські митці, здобувши сьогодні політичну незалежність та бажану свободу творчості, знаходяться в колі найрізноманітніших течій, напрямків і концепційсвітової танцювальної культури. Можливість активно вивчати досвід найвідоміших хореографічних шкіл дозволяє українським митцям - танцюристам, хореографам, балетмейстерам-репетиторам та ін. діячам танцювальної культури бути безпосередніми учасниками й будівниками соціальної зміни самої функції мистецтва, різновекторності його напрямків, різноманітності його художньої мови й стилістики, найновітніших мистецьких концепцій. Усе це дозволить Україні впевнено рухатись у напрямку входження у світовий та європейський простір із власними досягненнями в галузі формування хореографічних шкіл нового модерністського та постмодерністського етапу в українському мистецтві на основі синтезу елементів, прийомів, методик навчання танцю у провідних світових танцювальних школах та осмислення внутрімистецького процесу синтезу класики, джазу, модерну та фолктанцю.
ЛІТЕРАТУРА
1. Інтернет: http://home.comset.net/visit/exercise/conference.html;
2. Інтернет: http://www.mkrf.ru/news/northwest/2003/07/09/887.html.
Loading...

 
 

Цікаве