WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Особливості виховного процесу в Україні - Курсова робота

Особливості виховного процесу в Україні - Курсова робота

погляд на походження людини, опираючись на народну філософію, формується думка про єдність природи і людини.
В українській родинній обрядовості спостерігаєтьсянаявність других батків - кумів. Ще в епоху до патріархату, коли роль батька не була чіткою у вихованні, на себе опікунство брав рідний брат матері. Куміство - це добровільне шефство над дитиною від її народження до її зрілості. Отже в дитини появляються ще одні батьки, які беруть участь у вихованні.
В куми запрошує батько новонародженого. Запрошення вважається дуже почесним, тому відмовлятися від нього не можна. Вибраного батька називали нанашком, а маму - нанашкою. Діти повинні були з великою повагою ставитися до хрещених батьків, виконували всі їхні вказівки, з вдячністю сприймати зауваження. В свою чергу кум і кума, відвідуючи своїх хрещеників приносять їм гостинці, виховують їх добрим словом і ділом. Батьки в особі кумів бачили своїх порадників, помічників у вихованні дитини. Недарма кажуть, "що кум, то ум". Цей авторитет підтверджується тим, що під час весілля їм відводилося головне місце, перші скибки весільного короваю молоде подружжя вручали саме почесним батькам. В куми кликали старших авторитетних людей по кровній лінії або сусідів. Колись були ще "стрічні" куми - це перші зустрічні, зат принципом, кого доля приведе. Найчастіше це робили тоді, коли в сім'ї вмирали діти, відвертаючи злі сили. В народній педагогіці кумівство сприяло зміцненню здоров'я дитини, забезпеченню виховання в сім'ї.
Хрещенню дитини передували церемоніальні обряди, пов'язані із символічним прилученням новонародженого до родини "отчого дому". Обряд з кожухом: повитуха розстеляла кожух вовною догори на підлозі чи столі і на ньому спеленувала дитину, щоб був багатий, здоровий і щасливий. Куми кидали на кожух монети, потім піднімали за краї кожуха три рази і висловлювали різноманітні побажання. Хрещення в церкві передбачає залучення дитини до віри. Релігійне домашнє виховання передавалось із роду в рід, від батька до сина, від діда до внука.
Віра в Бога і рівності всіх перед Богом, засудження жорстокості, заклик до совісті, честі, гідності, тобто релігійні людські цінності формувались в дитини від народження. І вона виростала гуманною, морально - стійкою особистістю. В сім'ї можна було почути: "Не роби так, бо прийде "страшний суд", "підеш у пекло".
Дітей водили до церкви кожної неділі чи в свята. Величність церковного співу, слухання заповідей божих, сповідь - все це сильно діє на психіку дитини і, навіть, старших. Це була одна із сторін духовного і морального виховання дитини, тобто виховання доброти, гуманності, справедливості, милосердя, честі, піклування про батьків, калік.
Після ритуального хрещення дитини в церкві, вдома відбувався традиційний обід. Іти на нього з порожніми руками не годилось. Жінки несли щось із поширених українських страв - вареники, завиванці або муку. Чоловіки ішли з хлібом. Ці подарунки дарували із побажаннями, щоб мрії і надії справджувалися, бажали здоров'я і всяких гараздів. Обов'язковим було частування гостей кашею, яку варили за спеціальним рецептом, на молоці з маслом та медовою водою. На горщик клали тарілочку, куди кидали гроші, а потім хрещений батько розбивав горщик так, щоб каша не розсипалася (на знак достатку).
Частину каші і гроші він давав матері, а решту каші ділить між присутніми з примовлянням:"Роди боже, жито й пшеницю, а господарям дітей копицю".
А господарі роздавали калачі гостям взамін за подарунки. Присутні старалися якнайшвидше вткнути квіти в калач, "щоб дитина скоро тримала в'язи".
В нашій народній педагогіці зустрічається багато звертань до дітей: зозулько, ластівка, сонечко, щебетушка. Лайливі слова в присутності дітей були не прийняті. Вони замінялися згрубілими звертаннями - розбишака, бешкетник. В народі збереглися назви дитини, в залежності від віку. Дитину, яка щойно народилася, називали "пискля", "туляточко". Після шести тижнів "сміяка", "плазунчик", "сокотун". Коли появляються зуби "белькотун", "воркотуха", "сокотун".
Як вчиться балакати "щебетун".
народна педагогіка вимагає виховувати дитину, зважаючи на вікові особливості дитини: "Гни дерево, поки молоде, вчи дітей, поки малі."
Протягом всього дитинства гра і народна іграшка займає найголовніше місце у житті дитини. Гра відображала працю дорослих, елементи трудових дій. в своїй ігровій діяльності діти відображають те, що спостерігають у родинному колі. В дітей змалку виховувалася любов до праці, дітям давалися знання про навколишню дійсність . в іграх для хлопців розвивалася витривалість, виносливість, взаємовиручка, сила. У народі кажуть "Де гра, там і радість". В ранньому віці (1-3 р.) діти граються предметами, тобто вчаться їх використовувати. Потім виникає творча або рольова гра. Зразки дитячих ігор прнизначалися не лише для фізичного розвитку і загартування, але були школою етики й естетики спілкування. Під час гри використовувалися діалоги, де закріплювався мовний етикет, вироблялося певне відношення до товаришів, почуття дружби, одночасно проходило тренування пам'яті, заучуючи ті чи інші віршовані тексти. У інших іграх, як "жмурки", "клітка", розвивались математичні здібності. Велике розмаїття дитячих ігор було притаманне календарним та обрядовим святам. Для більшості ігор діти виготовляли іграшки власноруч; майстрували свистульки, пищиеи, робили ляльки. Кустарна народна іграшка виготовлялася у дусі народного мистецтва. Діти робили іграшки із глини, дерева, овочів. До виготовлення іграшок залучалися дорослі.
На Гуцульщині виготовляли не тільки дерев'яні, а й гончарні, парафіновані, костяні, із сиру іграшки.
Дитяче мовлення у період від двох до п'яти років проходить певний етап розвитку, тобто із своєрідного дитячого лексикону поступово перетворюється в сформовану правильну мову. У народі прекрасним стимулюючим засобом є дитячий фольклор. Найперше це колискові пісні. Лагідний материн наспів засівав дитячу душу любов'ю до людей, до всього живого. Колискова пісня характеризується ненав'язливою формою, мелодикою, словами і музикою, формує любов до природи, формує світогляд. Все це із материним молоком засвоює з перших днів свого життя маленька дитина.
Ой на кота воркота
На дитину дрімота
А-а, люлі.
Чи Люлі - люлі, дитино
Поїдемо по сіно
Ти там будеш коні пасти
А ми будем сіно класти...
Колискові пісні виробляють у діте слух і будять чуття мови у всій її мелодичності, красі і образності.
Ай -ну люлі, люлі
Налетіли з поля гулі
Та й посіли на воротях
У червоних та чоботях...
У колисковій пісні зустрічаються слова "дитятко", "колисоньці". "ясненький", "віченька". Магічність колискової пісні полягає у своєрідній манері виконання пісень, вона нагадує тихий скрип колиски, вона лагідна, спокійна. В українських сім'ях колискові співали над дитячою колискою, що гойдалася в такт наспіву і сприяла швидкому засинанню дитини.
Loading...

 
 

Цікаве