WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Особливості виховного процесу в Україні - Курсова робота

Особливості виховного процесу в Україні - Курсова робота

кожному народному святі були присутні ігри, силові змагання (козацькі забави).
Великою радістю для дітейяк тепер, так і колись були: гра в сніжки, катання на санках, лижах.
Колись на Україні при народженні дитини її старались туго сповивати, щоб "росла струнка, мала рівненькі ручки й ніжки"". Люди при хворобах вдавалися до народної медицини - в основі якої лежать народні прийоми лікування.
Народ здавна прагнув гарно оздобити свій одяг, своє житло, налагодити гарні відносини між людьми. Залучення дітей до прекрасного з першої маминої колискової пісні. Ніжний материнський голос викликав у дитини почуття прекрасного. У них закладена ніжність, любов, людяність, добро.
Велика роль батьків у прилученні дітей до пісні. Вечорами збиралася всі сім'я і починали співати. Співали пісні про життя, про квіти, про ніжні і щирі почуття. Потім, коли діти підростали, то продовжували співати на вечорницях. Ще важливу роль у вихованні прекрасного відігравали іграшки. Народні умільці виготовляли привабливі іграшки.
Дортримання мовного етикету відображалось у піснях, казках. Засуджувались батьки, які вживали лайливі слова в присутності дітей. Батьки вчили своїх дітей естетично оформлювати приміщення - це перш за все охайність, чистота:"Хоч би хата бідненька, але чиста й чепурненька, а я тому й гарна та веселенька". Зараз молодь потрібно залучати до народного мистецтва, народних ремесел.
У давнину, коли дитині виповнювалося 7 років, то вона вже залучалася до певної праці. Діти ставали активними помічниками батьків. Велике значення надавалося участі дітей у родинних трудових святах "обжинках".
В цей вік відбувалося відкриття обдарованості дітей. Для Гуцульщини є характерним заняття - різьблення по дереву. То ж згадаймо відомого майстра різьби Юрія Шкрібляка. Як засвідчують родинні перекази, це був чоловік вимогливий до свого таланту. Усі ці риси успадкували його сини - Федір, Іван та Василь. Вони змалечку почали вчитися у батька і чудово оволоділи цією наукою. Потім у Федора майстерність перейняв його син Дмитро. А дружина Дмитра розповідала, що вона змалку вчилася писати писанки, вишивати, ткати ліжники.
Давнє захоплення у Марії Матвійчук з Брустурів - виготовлення іграшок із сиру.
Гончарство, вироби із шкіри, гарно оздоблені череси - широкі ремені, вишивання, писанкарство, "бджолиний промисел", обробка вовни, бляхарство, хліборобство - яка прекрасна школа для нашої молоді.
Народження дитини є великою радістю для сім'ї. Український народ протягом багатьох століть створював і зберіг сімейну обрядовість, пов'язану з народженням дитини, вибором кумів, імені, хрещення, першого купання. Основними суб'єктами родинної обрядовості в українській сім'ї виступали: дитина, породілля, бабка-повитуха і батько дитини. Повивальна бабка відігравала чи не найголовнішу роль тому, що від її знань залежало проходження родів і здоров'я маленької дитинки і жінки-породіллі.
Баба-повитуха мала володіти певними якостями: чесністю, добротою, милосердям, повинна добре знати народну медицину, досконало володіти повивальним мистецтвом, мати здібності приймати роди.
Одним із важливих завдань бабки-повитухи було навчити молоду матір повивальному мистецтву. Так на Україні у ХУІІІ столітті появилися перші "школи повивальниць". Пуповину хлопчика відтинали на сокирі, поліні для того, щоб був добрим господарем, а дівчині на гребені (для чесання, вовни), щоб була господинею. Пупок з ниткою (лляною чи конопляною) ховали в скриню чи за ікону. Коли дитина перший раз ішла в школу, його виймали і давали дитині, щоб розв'язала. "Як розв'яже пуп, то і ум розв'яже, а як ні - то буде мучитись" - говорили у народі.
Український народ здавна приділяв велику увагу вибору імені дитини. Дуже часто вони давали ім'я дідуся чи бабусі, або називали іменем святого дня церковного календаря. За народними віруваннями дитина, яка носила ім'я святого, мала бути щасливою.
В народі кажуть, що найкраща дитина народжена вранці. Якщо вночі - то буде сонлива, вдень -сердита. В понеділок на світ з'являються віщуни. Отже, визначення якостей дитини залежало від часу народження. Дитину купали зразу і баба-повитуха клала до купелю дівчинки ромашку, щоб "рум'яна була", калину, щоб "красна була". А до купелю хлопчика клали гілочку дуба "щоб міцний був", барвінок, щоб "довго жив", чорнобривці, щоб "був чорнобривим". Також у воду клали хліб, щоб "завжди при хлібі був", цукор, "щоб солодкий був", яблуко, "щоб рум'яний був". Воду для купелі гріли у високих глечиках, щоб були стрункі, але не давали воді закипіти, щоб дитина не була сердита. У гарячій воді купаний - тобто дитина поганої поведінки. Коли дитину викупали, то завертали її у випрану чисту сорочку батька, з якої потім робили пелюшки. З купелі зразу дитину давали батькові, який цілував дитя і передавав матері. Весь цей ритуал носив велике виховне значення, адже всі бажали дитині всяких гараздів та добра.
Купання носило теж і санітарно-гігієнічне значення: "щоб дитина чистенькою була та пахучою була". За традицією обов'язковим було відвідання породіллі рідними, сусідами. Цю місію виконували тільки жінки і обов'язково не "з порожніми руками".
У родинній обрядовості панували різноманітні вірування в "злі духи", "уроки" ("вроки").
"Вроки"- це надіслання хвороби поглядом. За таких людей говорили, що вони з "лихими очима". Тому, коли дивилися на дитину, то говорили "нівроку" або спльовували в сторону, дивилися на нігті або стелю. Це також мало велике значення для здоров'я дитини.
За народним повір'ям "злі духи" (коли дитина ще не хрещена), викрадають її, залишаючи замість неї підміну - крикливу, з великою головою.
Були способи, якими відганяли злих духів: часник, залізо, полотно темного кольору.
У гуцулів побутував такий звичай, що баба - повитуха запалювала свічку одразу ж після народження дитини приспівуюси:
Засвічу я свічку
Піду по запічку
Ладану шукати
Облупити хату.
Така віра в "злі духи" формувала у батьків усвідомлення того, що мала дитина є безпомічною і за нею треба доглядати і берегти її. Глибоко засуджувалась матір, яка кидала дитину на призволяще.
Народна родинна педагогіка завжди намагалась розв'язати питання про походження дитини. На запитання дітей:"Звідки я взявся?"- можна було почути, що його або знайшли в бур'яні чи капустині, або приніс лелека чи навіть ангел. Такі відповіді сприяли злету дитячої фантазії і видумки, розвитку допитливості.
Існує українська філософія про походження людини, початок якої почав дослідник Є.Згорський (1834-1892). Є твердження, що Бог створив людину із глини. Люди - діти землі. В народі є ще думка, що Бог створив жінку із рожі і дитина появляється штучно. Народне трактування про походження людини несе в собі і великий характер. Тому, що така нереальна відповідь на питання про появу дитини спонукає дитину мислити, шукати правильну відповідь на питання. В дитини формується
Loading...

 
 

Цікаве