WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Особливості виховного процесу в Україні - Курсова робота

Особливості виховного процесу в Україні - Курсова робота


Особливості виховного процесу в Україні
(КУРСОВА РОБОТА)
ЗМІСТ
І. Без гілок не дерево, без дітей не сім'я.
ІІ. Батько і мати, рід і родина - їх роль у вихованні.
1. Практика морального виховання дітей у сім'ї.
2. Традиції трудового виховання.
3.Засоби розумового виховання.
4. Піклування про здоров'я.
5. Фізичний розвиток дітей.
6. Привчання дітей до прекрасного.
ІІІ. Українська родинна обрядовість.
1. Українські домисли про появу людини.
2. Що кум, то ум.
3. Хрещення дитини.
4. Люби дитя мов душу.
ІV. Місце гри у вихованні дитини.
V. Колискова пісня, дитячий фольклор - могутні вихователі.
VІ. Особливості козацького виховання.
VІІ. Народне дитинознавство - великий скарб у вихованні.
Кожен народ мав історично обумовлену систему виховання, яка покликана духовно відтворювати націю, зберігати її в віках, примножити її культурно-історичні, національні здобутки. Національна система виховання складається з принципів, провідних ідей, форм, методів виховної роботи, типів навчальних закладів, концепцій виховання, що склались в масштабах України.
Дитина повертається, як головний суб'єкт національного виховання в національну педагогіку родинного виховання.
Народне родинне виховання сягає в глибоку давнину своїми способами виховання. Великим щастям вважалося продовжувати і повторювати себе в дітях. Найщасливішою була та сім'я, де лунало багато дитячих голосів: в народі навіть є такі приказки: "Без гілок не дерево, без дітей - не сім'я", "Діти - окраса дому". Діти приносили радість дому, їх порівнювали із зірками, із квітами: "Малі дітки, що ясні зірки: і світять, і радують в темну нічку".
"Як росте одна дитина, то на старості трудна година", отже, діти були опорою батьків в старості, обов'язком дітей було піклування про батьків. На весіллі часто можна було почути побажання: "Щоб ви мали дітей повну хату". Про багаточисельність української сім'ї говорять наші пісні, колядки: "Ой, де куточок, то там і синочок, а на печі по дев'ять дочок".
Хоч дітей було багато, та ніхто з них не забував про рідну домівку. Коли людина - мандрівник повертається з дороги, то завжди неодмінно п'є цілющу найсолодшу воду із батьківської криниці. Любов до рідної домівки, до батька - матері прививалась дітям з колиски. Коли молодий господар будував хату, то обов'язково н7а новому місці садив калину, щоб калина малих діточок колисала.
Народні повір'я, пов'язані з тим, що дитину приносить "бузько" чи "лелека", збереглися і по сьогоднішній день. А гніздо ластівки під стріхою - на багатодітність.
Діти виростали захисниками своєї батьківщини, в майбутньому трудівниками своєї землі - що і є актуальним і сьогодні.
Водночас із появою дітей сім'я повинна була піклуватися про них і виховувати. Родинне виховання відводить важливу роль гуманному ставленню до дитини, приділенню їй великої уваги. Тому колись без уваги не залишались діти - сироти, їх обов'язково брали на виховання інші сім'ї.
Опікуном дитини - сироти вибирали не будь - кого, а авторитетну, доброзичливу людину, яка могла б виховати чужу дитину, як свою власну. В більшості випадків таким опікуном ставав ближчий родич; таку дитину забирала багатодітна сім'я, яка мала багато своїх дітей, там і чуже не помішає. Тому в народі говорили: "Не иті батьки, що породили, а ті, що виховали."
Дуже шкода, що ця традиція майже не збереглася в наш час. Дітей віддають у дитячі будинки, вони виростають без материнської опіки, тепла домашнього вогнища.
Родина - це корінь, з якого виростає стовбур, гілки, квіти, а потім плоди. Отже, яка сім'я, такі і діти, таким буде і їх майбутнє. Людину без сім'ї, одиноку в народі називали "перекотиполем", нерідко порівнювали із безплідним деревом.
Ідеалом української народної педагогіки здавна є така сім'я, де взаємини складаються на основі рівноправності чоловіка і жінки, на засадах трудового співробітництва і взаємодопомоги у вихованні дітей. Виховання дітей - найголовніший обов'язок батька і матері. Дітям подобається дружна сім'я, вони хочуть жити в щасливій сім'ї, бути сином чи донькою гарних батьків.
Розлучення батьків тяжко травмує дітей. У сім'ї важлива роль належить батькові і матері, як вихователям. "Чоловік у домі голова, а жінка - душа".
Слово батька має для дитини авторитетне значення, звідси і повага до батька, якої тепер часто не вистачає в наших родинах. У нас і Україні зустрічаються різні назви батька - няньо, неню, дєдя. Назва "тато" вживається в більшості у сьогоднішній мові. У мові дітей можна почути звертання до батьків з пестливим відтінком: батечку, татусю, татусеньку, мамочко, мамусю, матінко, тетко, бабусенько, дідику, дідусю.
Діти на знак великої поваги до родичів зверталися до них "Ви" і "Ти" не властиве нашій родинній педагогіці.
Здавна в нашого народу існував культ Батька, Матері, Діда і Бабусі. Ці слова вимовляли з якоюсь особливою шаною і повагою. Батько ніс велику відповідальність за дітей, за їх здоров'я, був їх захисником. Батьків приклад завжди засвоювався дітьми, тому в народі казали: "Яка гребля, такий млин, який батько - такий син". Батькове слово було законом. Своєрідну повагу до батька наводить, як приклад, В. Скуратівський:"Доки батько на роботі, я міг розслабитися, вдатися до пустощів, та варто було опчути - батько іде - як все ставало на свої місця, тут же зосереджувався." Зараз потрібно повернути авторитет батька в родину, надати йому всіх цих цінних якостей.
Батько уособлювався як годувальник сім'ї. Важливе місце у вихованні дітей поряд з батьком відводилось і матері. Адже недаремно говорилося в народі, що чоловік тримає один кут хати, а жінка - три кути. Хоч сім'я за характером влади була патріархальною і всі члени сім'ї знаходилися у залежності від голови - батька, але жінка була відносно незалежною від чоловіка. Коли тривали визвольні війни, жінка, крім того, що вела всю хатню справу, брала на себе турботу про господарство - цілком замінювала чоловіка.
Мати виношує дитину під своїм серцем, потім виховує її, віддаючи всю свою ласку і любов. Батьківська любов повинна бути стриманою і врівноваженою - так говорить народна мораль. Сліпа надмірна любов спотворює сімейне виховання. Нерідко можна зустріти, що завдяки такій "любові" дитина виростає егоїстична, розбещена. Недарма в народі кажуть, що дитину треба так любити, щоб вона цього не знала. Материнська любов вважалася найсильнішою: "Батькова любов до могили, а материна вічно". В українській родині батько "скупий" на похвалу. Перечитуючи багатющу скарбницю фольклору, то ніде не зустрінеш чисто "батькових" пісень. Це тому, що батько менш ласкавий, чутливий, ніж мати.
Недоцільним у вихованні вважалося застосовувати суворі покарання. Адже це може призвести до жорстокості дітей, їх відлюдькуватості. Але коли в сім'ї буде розумний авторитет батька і матері, то ці методи зовсім не доцільні. Дружня атмосфера
Loading...

 
 

Цікаве