WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Психофізіологічний аспект формування у майбутніх учителів музики виконавсько-інструментальних навичок - Реферат

Психофізіологічний аспект формування у майбутніх учителів музики виконавсько-інструментальних навичок - Реферат

у нижчі, адекватні їм фонові рівні).
Стабілізація вироблених навичок (другий період) розчленовується на такі фази: 1) спрацьовування окремих фонових корекцій між собою таголовним рівнем; 2) стандартизація рухів; 3) стабілізація навичок. Останні дві фази характеризуються виробленням стійкості будь-яких навичок по відношенню до об'єднуючих факторів різного походження.
Узявши за аксіому вищевикладену інформацію стосовно багаторівневої побудови будь-яких рухів та виокремлених фаз вироблення й стабілізації навичок, гіпотетично можна змоделювати її у теорію та методику навчання музики. Зокрема, всі виконавські рухи музикантів-інструменталістів слід розглядати в контексті роботи поперечносмугастих скелетних м'язів, які характеризуються "грубістю" скорочень і некерованістю сили дії. Пластичність, помірність сили, економність музично-ігрових рухів досягається завдяки тонічним скороченням цих м'язів у результаті нервових імпульсів мозкових центрів першого (найнижчого) рівня. Утім, імпульси рухових центрів рівня тонусу при побудові виконавських рухів забезпечують не тільки тонічні скорочення і тонус м'язів (фонова напруга), а й керують збудливістю спинномозкових пускових клітин, "блокують" її при роботі м'язів-антагоністів. Механізм "блокування" сприяє плавності та економності протікання виконавських рухів. Від зміни цієї збудливості залежить сила скорочень поперечносмугастих м'язів у відповідь на імпульси вищих рівнів. Вислів М.Бернштейна стосовно того, що "кожен рівень побудови рухів - це ключ до вирішення певного класу рухових задач" [2, с. 147], необхідно пов'язувати з виконавською діяльністю музикантів-інструменталістів. Якщо мозкові центри рівня тонусу відповідають за збудливість та еластичність м'язів, то до рівня синергій слід відносити здійснення вже самих музично-ігрових рухів, зокрема, однотипність роботи пальців, їх ударів (поштовхів, натискування) при оволодінні навичками побіжної гри. Рухові центри цього рівня завдяки тісному зв'язку з рецепторикою можуть забезпечувати керування ритмом рухів, чергування роботи м'язів-антагоністів як однієї руки, так і всього виконавського апарату (тіла) одночасно. Рівню синергій притаманні циклічність музично-ігрових рухів (ідентичність повторень) та їх організація в часі, що відіграє важливу роль у процесі формування та автоматизації інструментальних навичок. Його характеризує внутрішнє забезпечення виконавських рухів, а за їх пристосування до зовнішніх умов (конкретної ситуації) відповідають рухові центри ієрархічно вищого рівня просторового поля. У контексті цього рівня слід розглядати цілеспрямованість, точність і влучність виконавських рухів музикантів-інструменталістів особливо під час гри віртуозних творів та пасажів ("локомоція пальців"), а також при стрибках як у повільному, так і в швидкому темпах, де суттєвою є точність відмірювання відстані від клавіші до клавіші в баяністів, акордеоністів та піаністів. Порівняно з попереднім рівнем, аферентація тут не тільки пропріо- і тангорецепторна, а й телерецепторна. Остання додається завдяки зоровим та слуховим імпульсам. Синтез цих перероблених видів чуттєвої сигналізації і складає синтетичне просторове поле (сприйняття зовнішнього простору, повне оволодіння ним). Окремі виконавські рухи не можуть вирішити потреб смислу рухових задач. Тому таке вирішення вимагає від музикантів-інструменталістів використання більш складних дій - ланцюжків рухів. Їх необхідно віднести до вищого рівня предметної дії. Слід ураховувати й те, що пропуск або зміна порядку виконання ланок ланцюжків може сприяти "зриву" вирішення художніх задач у процесі роботи над музичними творами або під час виступу на естраді. Характерними для рівня предметної дії виступають такі риси, як ланцюжкова будова дій; пристосувальна мінливість у побудові та структурі ланцюжків; асиметричність дій, сутність якої полягає у перевазі однієї півкулі головного мозку над іншою (це стосується лише вищих коркових відділів керування діями, а що стосується нижчих, то там простежується абсолютна симетричність обох півкуль між собою); предметність дій.
Стосовно найвищого коркового рівня, де забезпечується керування вищими символічними координаціями і визначається смисл та цілеспрямованість дій, то в його контексті слід розглядати розуміння динамічного плану та емоційно-образного змісту музичного твору, мелодико-ритмічної лінії у гнучкому інтонаційно-фразовому розвитку, авторських нотних позначень, тобто музичної мови взагалі.
Аналогічно моделюванню теоретичних положень стосовно рівнів побудови рухів у теорію та методику навчання музики, на нашу думку, процес оволодіння виконавськими навичками доречно розглядати у контексті двох періодів: вироблення та закріплення. Їх структуру складають сім різнохарактерних фаз.
Зокрема, період вироблення будь-яких музично-ігрових навичок слід розпочинати з визначення головного рівня (перша фаза). У зрілих інструменталістів у його ролі виступає найвищий корковий рівень пірамідної системи головного мозку. Таким чином, перша фаза не забирає в них багато часу. Втім, у початківців хибно обраний головний рівень призводить до переучування вже сформованих навичок, що вимагає надмірно великих зусиль. У цьому процесі вагомого значення набувають влучні поради педагогів. На нашу думку, найвищий корковий рівень у ролі головного чітко простежується на початку і в кінці формування фахових навичок, оскільки робота виконавців розпочинається з ознайомлення та розшифровування авторських нотних позначень (символіки), а закінчується передачею емоційно-образного змісту музичних творів під час гри на естраді, тобто спілкуванням з аудиторією за допомогою музичної мови. Протягом процесу формування ігрових навичок один головний рівень може змінюватися іншим. Це пояснюється передусім специфікою музично-виконавської діяльності, а також тим, на якій стадії розвитку знаходяться інструменталісти. Наступним кроком у процесі формування виконавських навичок слід уважати визначення їх рухового складу (друга фаза). Саме тут проходить становлення індивідуальності музикантів-інструменталістів, яку характеризує зовнішня конструкція рухів, їх стиль (для рівня просторового поля), а також структура окремих ланок, що складають більш складні дії (для рівня предметної дії). На другій фазі вироблення фахових навичок віддається перевага методу практичного показу. Натомість, це не означає, що здійснюється тільки унаслідування рухів. Визначення рухового складу виконавських навичок носить також і творчий характер (його індивідуальне припасовування відповідно до особистісних рис). Розвиток у інструменталістів контролю над рухами завдяки внутрішнім відчуттям сенсорних корекцій необхідно розглядати в контексті третьої фази першого періоду. Це відбувається завдяки накопиченню потоків різних рецепцій. Складність зазначеної фази потребує свідомого
Loading...

 
 

Цікаве