WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Психофізіологічний аспект формування у майбутніх учителів музики виконавсько-інструментальних навичок - Реферат

Психофізіологічний аспект формування у майбутніх учителів музики виконавсько-інструментальних навичок - Реферат


Реферат на тему:
Психофізіологічний аспект формування у майбутніх учителів музики виконавсько-інструментальних навичок
Модернізація і динамізм сучасного життя в умовах демократизації суспільства та бурхливий розвиток новітніх інформаційних технологій вимагають мобільності й радикальних змін освіти у XXI столітті. Саме тому в основних положеннях законів України "Про загальну середню освіту", "Про вищу освіту", Державної програми "Вчитель" та "Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті" висвітлено спрямованість на забезпечення виховання особистості, здатної чітко орієнтуватися в реаліях і перспективах сучасної соціокультурної динаміки, розвитку й соціалізації дітей та молоді, їх підготовки до життя та праці, тобто самостійної реалізації в суспільстві. Однією з найважливіших умов модернізації освіти в державі є підвищення професіоналізму педагогічних кадрів, посилення пошуку інноваційних технологій і впровадження їх у систему навчання. Це стосується й фахової підготовки майбутніх учителів музики, тим більше, що неконтрольований науково-технічний прогрес та його пагубний уплив на виховання суспільства в цілому спричинив занепад музичного мистецтва. Реалії вимагають надання пріоритетного значення грі на музичних інструментах учителів музики у процесі їх професійної діяльності, що неможливе без оволодіння системою виконавських навичок.
Проблема формування музично-ігрових навичок інструменталістів розглядалась у працях Ф.Бузоні, Ф.Ліста, К.Мартінсена, Г.Нейгауза та інших видатних виконавців та визначних педагогів. Зокрема, першими, хто звернувся до вирішення цих питань, були Ф.Бах, К.Дакен, Ф.Куперен, Ж.Рамо та інші представники клавірного мистецтва. Розвиток музично-виконавської майстерності призвів до створення наприкінці XIX - на початку XX століть двох головних напрямків, кожен з яких висунув специфічні методи формування фахових навичок. Перший з них отримав назву "анатомо-фізіологічної школи". Його основоположники спрямовували всю свою увагу лише на виконавські рухи, використовуючи основні положення й наукові досягнення в галузі анатомії і фізіології (Р.Брейтгаупт, Л.Деппе, Ф.Штейнгаузен та інші). В основі другого напрямку ("психотехнічної школи") була відмова від створення універсальних рухів на основі фізіологічних даних з відривом від конкретно поставлених художніх задач. Уся увага представників цього напрямку була спрямована не на фізіологію рухів, а на психологічну сферу особистості виконавців (В.Бардас, Ф.Бузоні, Й.Гофман, Ф.Ліст, К.Мартінсен та інші). У сучасній науковій літературі вирішення проблеми формування виконавських навичок простежується у працях Ю.Бая, М.Давидова, Ю.Цагареллі, О.Шульпякова, Д.Юника та інших.
Разом з тим, поза увагою науковців залишився психофізіологічний аспект формування виконавських навичок у музикантів-інструменталістів. Саме тому спостерігається необхідність у ретельному аналізі їх змісту та структури, оскільки чіткого визначення зазначеного феномену поки ще немає. У теорії та методиці навчання музики простежуються різні погляди з цього приводу. Зокрема, виконавські навички трактуються як: елементарні "частинки" майстерності гри інструменталістів (Н.Дьяченко, І.Котляревський, Ю.Полянський); феномен музичного вираження, який залежить перш за все від змісту твору (Є.Тімакін); вироблена здібність організму щодо реагування на вимоги певної ситуації непомітною для свідомості і волі відповідною дією (С.Савшинський); автоматизовані елементи усвідомленої діяльності (Т.Беркман).
Серед вищеназваних "визначень" виконавських навичок музикантів-інструменталістів лише останнє трактування цього феномену знаходить методологічне підтвердження у психології (М.Дьяченко, Л.Кандибович, С.Рубінштейн та інші). Натомість, за дослідженнями В.Давидова, О.Леонтьєва, К.Платонова та інших науковців, інтерпретація поняття "навички" включає дії, які виступають основними компонентами діяльності і входять до її структури. За їх переконаннями, дії у процесі автоматизації стають операціями, тобто складовими навичок вищого порядку. Представниками когнітивної психології з позицій методу "спроб і помилок" цей феномен трактується як ознака інтелекту. На їх думку, останній створюється тими ж механізмами, що автоматизують навички (Г.Алдер, М.Мікалко, Ж.Піаже, Р.Стернберг та інші).
Розбіжність науковців у поглядах стосовно цієї проблеми простежується й у фізіологічному аспекті. Зокрема, поняття "навички" визначається як: координаційна структура, що ототожнюється з засвоєним умінням розв'язувати той чи інший вид рухової задачі (М.Бернштейн); здібність виконувати дію з акцентуванням уваги не на окремих рухах, а на її умовах і результатах (А.Матвєєв, С.Мельников); керована певним способом дія (Є.Ільїн).
Незалежно від того, що в теорії та методиці навчання музики немає чіткого визначення поняття "виконавські навички інструменталістів", С.Савшинський усе ж таки виділяв три фази їх формування, а саме: перша фаза - первинне пристосування організму; друга фаза - стереотипізація та фіксація віднайдених прилаштувань; третя фаза - вдосконалення віднайдених і вироблених навичок та їх віртуозне використання.
Вищевикладена концепція формування виконавських навичок у музикантів-інструменталістів не знаходить підтвердження ні у психологічній, ні у фізіологічній науці. За переконанням М.Бернштейна, теорію побудови будь-яких навичок необхідно розглядати в нерозривному зв'язку з їх багаторівневою структурою, де головний і фонові рівні забезпечують найліпше коригування рухів у своїй специфічній сфері. Головний рівень контролює рухові акти, виходячи з їх смислової структури, а фонові - беруть участь у цьому процесі під його керівництвом та обслуговують технічні компоненти рухів. У багаторівневій структурі навичок автором виокремлюються п'ять рівнів побудови рухів різного ієрархічного рангу від нижчого до вищого, а саме: перший (найнижчий) рівень - регуляція тонусу м'язів (екстрапірамідна система); другий - керування синергіями м'язів тіла (екстрапірамідна система); третій - переміщення тіла у просторі й організація рухів у часі (екстрапірамідна система); четвертий - здійснення кореляції дій з предметами та складання пов'язаних між собою ланцюжків рухів, вирішення смислових задач (пірамідна система); п'ятий (найвищий) рівень - управління вищими символічними координаціями (пірамідна система).
Виходячи з багаторівневої доктрини рухів М.Бернштейна, виділяється сім різнохарактерних фаз побудови навичок, які, в свою чергу, поділяються на два періоди. Першому періоду (вироблення рухових навичок) властиві наступні фази: 1) визначення головного рівня; 2) формулювання рухового складу навичок; 3) виявлення необхідних для всіх елементів рухів сенсорних корекцій і їх розподіл за адекватними рівнями; 4) автоматизація (переключення деяких координаційних корекцій
Loading...

 
 

Цікаве