WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Особливості виховання дітей в українській родині - Реферат

Особливості виховання дітей в українській родині - Реферат

Особливості виховання дітей
в українській родині
В.В. Кузьменко, м.Херсон
В Україні завжди приділяли не аби якого значення вихованню дітей. Найбільш значущими вважали такі якості, як доброта, справедливість, любов до свого народу, батьківщини, працелюбність тощо. З раннього віку дітей залучали до національних ремесел. Навчали різьблення, бондарства, гончарної справи, лозоплетіння, килимарства, вишивання, плетіння, розпису, виготовлення з природного матеріалу посуду, іграшок, прикрас тощо. Всі ці вироби були відомими далеко за межами України. При цьому переслідувалися два важливих завдання: навчити ремесла і виховати любов до праці (праця - потреба, а не тягар), що і досі залишається провідним компонентом виховання підростаючого покоління. Людина, яка уміла і любила трудитися цінувала свою і чужу працю користувалася загальною повагою. Наприклад, гарною вважалася та дівчина, яка була ще й трудівницею.
Педагогічний досвід, накопичений століттями і збережений українським народом як одне з самих величніших духовних багатств, е неоцінимим в сімейному вихованні дітей.
Народ споконвіку прагнув одухотворити працю за допомогою художніх засобів, прикрасити побут і облагородити взаємини між людьми. Цим і зумовлено основне кредо народної педагогіки в галузі естетичного виховання: навчити жити за законами краси і благородства. Практика родинного виховання по залученню дітей до прекрасного починається дуже рано, з маминої колискової пісні, в якій народ опоетизовує природу, любов і ніжність, людяність і добро, а також з ладок-потішок, дитячої іграшки і казки. В українському фольклорі чимало дитячих пісень, які привчають дітей виконувати ігрові і танцювальні рухи під мелодію пісні. Такий спосіб заохочення дітей до пісні й танцю передається з покоління в покоління.
Народний фольклор це основа основ виховання дітей, універсальна педагогічна система, в якій тисячоліття народного досвіду вже відібрали самі природні і необхідні форми розвитку мови, музикальних здібностей, логічного і образного мислення, трудових навичок, естетичних та моральних ідеалів. І вони не просто відібрані, як сума методичних прийомів, вони ніби вплетені в художню форму.
Фольклор (народна мудрість) - це художня педагогіка! Це саме та система естетичного виховання дітей за допомогою літератури й мистецтва (слова, музика, танці), яку лише намагаються розробити деякі експериментальні студії і школи мистецтв і яка часом здається елітарною, недоступною для всіх. А тут в фольклорі все це давно започатковано. Українська народна педагогіка протягом тисячоліть розробила розмаїття форм і методів естетичного, художнього виховання. Причому це не лише для обраних, обдарований а й для всіх дітей.
Науковці доводять, що за роки життя дитина пізнає більше, ніж за наступний період. Ні одна система виховання, крім фольклорного, не бере за основу той самий "критичний період розвитку дитини", в якому "відбувається закладання звукової інформації". Це вирішується на все життя.
А тому багато залежить від того, якою буде ця сама перша "звукова інформація". На чому виховується дитина з перших днів життя: на віковому педагогічному досвіді українського народу, чи на певних педагогічних експериментах, у яких "кроликами" стають свої ж діти.
Фольклор у цьому відношенні незамінимий. У всякому випадку, до цього часу не знайдено рівноцінного йому замінника. До фольклорного виховання ми звертаємося як до того природного і органічного, що встановлює екологічну рівновагу природи й людини.
Все розпочинається з пестування - колискових пісень, пестушок і потішок. Древньогрецьке слово "убаюкувати" означає не лише "умовляти", а й "замовляти". Колискові пісні - це заговори, обереги, засновані на магічній силі впливу слова й музики, на їх уміннях заспокоювати, оберігати, охороняти.
Фольклорні тексти пісень дуже давні; вони передаються від покоління до покоління завдяки стійким українським традиціям.
Фольклор має й практичне значення: адже "ладушки", "сорока-воровка" - це найкращий спосіб розвитку координації рухів, тобто своєрідна дитяча гімнастика (українська дитяча народна аеробіка), а скоромовки - засіб розвитку мови, ліквідація її природних недоліків (українська народна логопедія), де все базується на ритмі, на поетичному слові.
Непомітно і ненав'язливо - вже до двох-трьох років дитина стає на шлях самостійного мовлення. Мова - наша жива історія. Через мову можливо проаналізувати наш віковий шлях: у ній збереглися слова та вирази, які з глибини віків доносять думки і сподівання, злети й падіння, пережиті українським народом під впливом різних чинників. Саме завдяки мові сприймається усна народна творчість, осягається сутність творів прикладного мистецтва, історія їх творення, побутове призначення народної творчості.
Отже, мова відбиває етнічну культуру народу, його побут, звичаї, і є засобом естетичного виховання, національної самосвідомості, основ громадськості, патріотичних почуттів.
Ось чому перше слово дитина має почути і вимовити рідною мовою. Рідна мова обумовлює психічний розвиток дитини, сприяє усвідомленню себе як представника української нації.
Любов до мови свого народу можна сформувати, використовуючи її у безпосередньому спілкуванні дитини з рідними, близькими людьми. Тепло взаємин з дорослими сприяє залученню дитини до духовних цінностей, спонукає наслідувати їх мову, ставлення до довкілля. У формах усної народної творчості українського народу потішках, забавлянках, піснях втілюється дбайливе, чуйне ставлення дорослих до дітей.
Очевидно, українська народна педагогіка, як синтез любові й мудрості старших поколінь, і породила особливо захоплюючу форму збагачення життєвого досвіду дитини - різного роду ігри. Полегшуючи в такий спосіб оволодіння рідним словом, традиціями, що склалися історично, українська народна педагогіка легко й природно дає змогу ввести гру, ігрові моменти в повсякдення дітей, зробити її життєво необхідною. Нині це джерело доступно донесене до дітей мелодійнісю української мови, елементами історії, етнографії.
Українська народна педагогіка має чіткі правила мовного етикету. Основна її вимога - ввічливість, статечність, пристойність, уважність та чемність. "Красиве слово - золотий ключ", - говорить народна мудрість.
Але поетична вишуканість, звукова чи змістовна, ніколи не буває у фольклорі самоціллю. Фольклор як народне прикладне мистецтво має практичне значення: поняття користі й краси в ньому нероздільні.
Так в народних билинах при змалюванні спорядження богатирів майже завжди підкреслюється, що шовкові підпруги,, булані стремена, золоті пряжки -це не лише окраса, а й міцність багатирської упряжі: підпруги шовкові не рвуться, булані стремена не гнуться, золоті пряжки не ржавіють ("Ілля Муромець").
Як бачимо, українська народна педагогіка має багато засобів, методів та прийомів естетичного виховання в сім'ї. Уміле їх використання в сімейному вихованні дає змогу навчити дитину бачити й відчувати прекрасне,розуміти й цінити твори мистецтва, прилучатися до художньої творчості.
Визначний вплив на розвиток естетичних смаків відіграють родинні взаємини в сім'ї і відношення старших до дитини.
Баченню законів краси сприяють й ніжна, щира мамина пісня над колискою, материнська ласкава усмішка до дитини; приваблива іграшка, що її дарує дитині батько; чарівна бабусина казка, яка вчить добру й злу, формує поняття про красу життя й буденні недоречності, які трапляються на життєвому шляху; цікава дідусева розповідь, чи гумор; чарівна прогулянка, захоплююча гра з сестрою чи братом відкривають веселкову красу навколишнього світу.
Багато естетичних переживань дітей обумовлюються спілкуванням їх з природою. Вплив природи посилюється, якщо ці переживання підтримуються співпереживаннями з дорослими, близькими людьми. Висадження квітів та догляд за ними створюють емоційні переживання дітей і формують поняття, що прекрасне може й повинна створювати сама людина. Бачене дитина завжди намагається передати в малюнках. Малювати люблять всі діти, і суть не в тому, як малює дитина, а в тому, яку насолоду вона від цього одержує. Дітям вкарбовуються в пам'ять ті картини, вишивки, рушники, які висять вдома на стіні. Це сприяє зацікавленню дітей творами образотворчого мистецтва. Добре, якщо в сім'ї люблять хорошу музику, люблять співати; якщо родина відвідує календарні свята, обрядові свята, приймає в них участь, залучаючи до цього й своїх дітей.
Пісням, танцям, музиці народна педагогіка завжди приділяла велику увару, покладала великі надії на їх виховне значення. І роль сім'ї, роль батьків в цьому питанні дуже значна.
Отже, виховання дітей - це найбільш приємна батьківська функція, і естетичне виховання в сім'ї є його складовою частиною. Тож вміле використання в сімейному вихованні засобів, прийомів, методів української народної педагогіки дає змогу дитині жити й творити за законами краси.
Loading...

 
 

Цікаве