WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Естетичні засади педагогічної майстерності - Реферат

Естетичні засади педагогічної майстерності - Реферат

засобами, то мається на увазі вплив образів на почуттєвий світ студентів [5, с. 37].
Така професійна підготовка майбутнього вчителя вимагає встановлення зв'язків між академічними групами, керівництвом ВНЗ і факультетів з одного боку, і компетентними педагогами у сфері естетичної культури з другого. Таке пересічення діяльності надає можливості студентам розвивати власний естетичний досвід з використанням принципу референтації освітнього простору образами діячів науки, культури, мистецтва.
У даному випадку великої значущості набуває принцип естетичного діалогу, що в широкому розумінні є своєрідною перекличкою культур полінаціонального середовища, співвіднесення досвіду суб'єктів спілкування на основі аналогії естетичних традицій. Принцип естетичного діалогу є провідним у змісті методики формування культури майбутнього вчителя в процесі інтерактивного спілкування. Результативність діалогу залежить від сумісних ціннісно-орієнтаційних установок, визначення проблем доступних і особистісно значущих для суб'єктів спілкування, від рівня реалізації естетичного самопізнання. У діалозі відбувається реалізація функції естетичної культури, яка, за переконаннями М.Бахтіна, "полягає в тому, щоб сприяти удосконаленню людини у всіх видах діяльності... При цьому важливо відзначити, що естетична культура є витонченим невимушеним засобом формування справжньої людяності в людині" [3, с. 5].
Розвиток студента, майбутнього педагога, відбувається в процесі історичного розвитку культури. При цьому освіта, як поступовий хід до досконалості, надає можливості майбутньому вчителеві розвивати себе. Творче самовираження майбутнього вчителя як естетично розвиненої особистості відбувається, як показує практика, у процесі реалізації принципу особистої естетичної значущості й активності, особистої актуальності у процесі естетичного переживання. А.Лосєв цей принцип визначає як "актуальність цілісної людської особистості, з її цілісною індивідуальною якісністю, що робить кожен момент її існування неповторним і особливим" [9, с. 306-307].
Особистісно розвиваючі педагогічні технології можуть ефективно використовуватись при умові, що педагог, виконуючи свої професійні обов'язки, народжується сам і існує своїми творчими здобутками на самого себе. Адже створення особистісно розвиваючої ситуації є процес авторський, що вимагає вияву суб'єктивності, співавторства учителя й учня. Своїм "самовключенням" у педагогічну дію педагог робить її проблемною, пропонує свій власний варіант проживання смислу, чим і актуалізує особистісну позицію учня. Безсумнівно, професійна компетентність учителя у своїй сфері має вирішальне значення для досягнення успіху у відповідальній, соціально значущій справі - справі учіння й виховання, бо чим більше він володіє закономірностями протікання педагогічного процесу, тим більше технологічний. Іншими словами, педагог знає про те, як зробити, щоб сталося досконало, якщо оцінювати за грецькою етимологією поняття "технологія" - уміння, мистецтво, артистизм, майстерність.
У цьому розумінні питання про педагогічні технології тісно пов'язані з поняттям педагогічної майстерності, бо дії майстра завжди досконалі. Можна бути професійно компетентним педагогом, тобто вільно орієнтуватись у предметній сфері, системно сприймати й діяти у педагогічній реальності, мати особистісно-гуманітарну орієнтацію (на відміну від технократичної), вміти узагальнювати й передавати свій досвід іншим колегам, бути здатним до рефлексії, володіти сучасними педагогічними технологіями, але при цьому не бути майстром, а залишатися добротним ремісником. Щоб бути майстром, необхідно володіти особистісною професійною неповторністю і унікальністю, власним стилем діяльності, концептуальністю професійного мислення [8, с. 7-9]. Педагогічна майстерність є індивідуальним внеском у педагогічну культуру суспільства, і лише повне усвідомлення механізмів власної діяльності уможливлює передачу майстерності іншим. Тому у справжнього майстра-педагога з'являється своя авторська система, своя школа, свої послідовники.
Уявлення про ідеального вчителя характеризується чималою кількістю якісних показників. Головні з них: "вченість", зазвичай - вітчизняна, за національністю її носія; доступність методів педагога для учнів, тобто "методичність" знань як здібність ці знання ефективно викладати; розуміння натури дитини, бачення в ній задатків майбутніх здібностей як придатність для певного виду майбутньої діяльності; моральність педагога як зразок поведінки для вихованців, хоч у цілому роль, що відводилася йому, була незначною - він лише передавач знань шляхом використання правильної методики; естетичність як необхідне постійне вміння вчителя включати до процесу педагогічної дії позитивні почуття прекрасного і піднесеного, рідше - комічного, наповнюючи дію потребою-спонукою кожного учня до набування статусу суб'єкта педагогічної дії.
Отже, аналіз розвитку уявлень про педагога-автора свідчить про те, що особистісне усвідомлення себе майстром, значущості своєї справи, визнання колегами й суспільством - усе це складові, що дозволяли говорити про спроможності педагога як майстра. Нині є чимало досліджень, присвячених авторській позиції вчителя (Є.Бондаревська, С.Гончаренко, В.Загвязинський, І.Колесникова, С.Сисоєва, Н.Ничкало), в яких обґрунтовано створення цілісної системи педагогічної діяльності вчителя як вищого рівня його професійної майстерності. Автори вважають, що поняття "система" є загальнометодологічною категорією і розуміють під нею складене із частин ціле, сукупність елементів, які знаходяться у взаємозв'язку, взаємодії один з одним і утворюють єдність.Причому, властивості системи не зводяться ними до суми властивостей і якостей елементів, що входять до її складу.
У системі розрізняються два рівні процесів - функціонування й розвитку, які досліджуються в таких аспектах: 1) динаміці її дійсного існування, в якій можна виокремити фази існування й розвитку - виникнення, становлення, еволюціонування, розрухи; 2) історичному аспекті [11, с. 280].
Учені звертають увагу на принципи "невизначеності", характерні для особистісно-центрованих педагогічних систем, тобто для тих, де особистість є центром, компонентом системи, що організують її функціонування й розвиток. Серед них визначаються принципи: невизначеності моменту зародження системи і неможливості однозначного визначення її початкових параметрів; незавершеності розвитку педагогічної системи; неоднозначного визначення окремих підсистемних елементів і їх зовнішніх зв'язків; неможливості визначення окремих результатів функціонування системи у початкових її станах. Усі ці принципи є основою для віднесення їх до авторської педагогічної системи, бо саме в ній найповніше виявляється особистісне начало вчителя: "ця система існує відносно незалежно від інших систем і має в собі самій джерело свого руху" [4, с. 80].
Користуючись наведеними методологічними основами, звернемося до розгляду безпосередньо авторської педагогічної системи з позицій особистісного підходу. Перші такі дослідження були присвячені педагогам-новаторам Ш.Амонашвілі, В.Шаталову, О.Захаренку, С.Лисенковій, М.Щетініну. Аналіз літератури дозволив виокремити наступні аспекти діяльності педагогів-новаторів: 1) цільової орієнтації на цілісну особистість дитини як самоцінність; 2) змістовий - авторизовані варіанти навчальних курсів, орієнтовані на особливості учнів і їх власні особистісні переваги; 3) процесуальний - погодженість методики і змісту, адекватні особистісному розумінню і стилю; 4) професійно-особистісний - актуалізації таких умінь і особистісних якостей, які характеризують унікальність і неповторність учителя, його
Loading...

 
 

Цікаве