WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Особистісно-діяльнісний підхід як умова розвитку та саморозвитку студентів у процесі професійної підготовки у ВНЗ - Реферат

Особистісно-діяльнісний підхід як умова розвитку та саморозвитку студентів у процесі професійної підготовки у ВНЗ - Реферат


Реферат на тему:
Особистісно-діяльнісний підхід як умова розвитку та саморозвитку студентів у процесі професійної підготовки у ВНЗ
Перехід до нової особистісної парадигми у межах вищої освіти, підготовлений розвитком педагогічної думки в Україні та за її кордонами передбачає безпосереднє входження студентів до складного простору соціальної, професійної (педагогічної) та особистісної самореалізації. Педагогічна професія - з числа тих, де особистість і професія педагога - сплав, що дає можливість дорослому і дитині досягти високої мети: взаємно збагачуватися і впливати один на одного, реалізуватися у житті. У зв'язку з цим постає проблема знаходження, розробки та реалізації адекватних природних розвитку та саморозвитку особистості молодої людини підходів на тлі існуючих суперечностей.
Мета цієї статті - розкриття сутності особистісно-діяльнісного підходу в процесі підготовки майбутніх педагогів в умовах ВНЗ.
У сучасних довідниках слово "підхід" розкривається як сукупність прийомів, способів (у впливі на будь-кого, будь-чого, у вивченні чого-небудь, у веденні справи).
І.А.Зимня "підхід до навчання" у ВНЗ розуміє, по перше, як світоглядну категорію, у якій відбиваються соціальні настанови суб'єкта як носіїв суспільної свідомості; по друге, як глобальну та системну організацію освітнього процесу, що включає усі його компоненти і самих суб'єктів педагогічної взаємодії (викладача, учителя - учня, студента, слухача ІПК); по третє, як поняття, що є ширшим за поняття стратегії навчання і повинно включати в себе відповідні методи, форми, прийоми. Авторка називає такі ознаки особистісно-орієнтованого підходу у навчанні: організація суб'єкт-суб'єктної взаємодії, створення умов для самореалізації, активізація суб'єктів освіти, забезпечення єдності зовнішніх і внутрішніх мотивів того, хто навчається, одержання задоволення від вирішення поставлених завдань у співробітництві з іншими, забезпечення умов для самооцінки, саморегуляції, самоактуалізації, перенесення акценту педагога на позицію фасилітатора.
Слова "Особистісний підхід" досить часто звучать у психологічній та педагогічній літературі й уже декілька десятиріч означають особливий принцип, загальний спосіб підходу до дитини в її вихованні та навчанні.
Про особистісний підхід одним із перших психологів заговорив В.М.Бєхтєрєв. У виступі на Міжнародному з'їзді лікарів в Амстердамі (1907 р.) він сформулював тезу, що пролунала по-новому та до цього часу не є застарілою: "Якщо ми будемо піддавати декількох осіб визначеним експериментам, то виявиться, що кожна особа дасть свої особливі результати, що випливають з особливостей її особистості. Інакше кажучи, при зовсім однакових зовнішніх умовах різні особи будуть показувати неоднакові переживання".
Особистісний підхід у межах освіти проголошено провідною тенденцією сучасної педагогічної теорії і практики, хоча не має однозначного розуміння. Часто він зустрічається на рівні буденної педагогічної свідомості як гуманістичний принцип спілкування педагога і вихованців, пов'язаний з ідеями поваги до особистості дитини, партнерства, співробітництва, діалогу. Таке бачення є логічним продовженням вчення про прийняття дитини як особистості класиками педагогічної думки М.Монтессорі, Ж.-Ж Руссо, Л.Толстого, Г.Сковороди та інших.
У радянській педагогіці тривалий час в освіті існувало розуміння особистості як виховання її за заданими властивостями, хоча вже тоді у психолого-педагогічних дослідженнях поруч з підходом колективного нівелювання особистості у вигляді альтернативного зустрічалося трактування особистості як пріоритету індивідуальності в освіті.
Треба звернути увагу на твердження, що "особистісний підхід" не означає, що від дорівнює врахуванню індивідуально-психологічних особливостей і скрізь, де є врахування останніх, має своє місце особистісний підхід. Особистісний підхід виступає як підхід до людини, з розумінням її як системи, що визначає усі інші психічні явища.
Аналіз психолого-педагогічних робіт дає підстави зупинитися на деяких поглядах, що спрямовують авторське бачення цієї проблеми. Так А.В.Мудрик в роботі "Социализация и "смутное время"" пише, що особистісний підхід відрізняється від традиційно пропагованих радянською педагогікою вікового, диференційованого та індивідуального підходу. Віковий підхід передбачає врахування та використання у процесі виховання вікових особливостей дітей, диференційований - особливостей, характерних для реальних груп (актив, пасив, "важкі діти"). Індивідуальний - це врахування особливостей, властивих конкретній дитині. Особистісний підхід передбачає принципово інше: незалежно від будь-яких особливостей педагог вбачає в дитині унікальну особистість. Разом з тим він послідовно домагається того, щоб кожний вихованець у собі вбачав особистість, вважав себе такою. І, нарешті, педагог прагне того, щоб кожен вихованець бачив особистість у кожній оточуючій його людині. Можна погодитись з автором, що особистісний підхід з неминучістю передбачає, що і педагог, і дитина ставляться до кожної людини як до мети, як до самостійної цінності, а не як до засобу досягнення своїх цілей (через використання цієї людини. маніпулюванню нею у своїх інтересах).
Ознаками особистісного підходу стають: готовність дивитися на кожну дитину як цікавий, привабливий, загадковий світ, достойний постійного пізнання; впевненість у тому, що кожний вихованець гідний поваги; визнання за кожним права на несхожість, на індивідуальність поглядів, захоплень, інтересів, рис характеру; бачення організації роботи з дітьми як взаємодії особистостей, де кожен учасник не тільки ставиться до своїх партнерів, як до особистостей, а й себе відчуває особистістю (наявність саморефлексії, постійного самоудосконалення, самоіронії тощо).
А.М.Алєєксєєв і В.В.Сєріков характеризують особистісний підхід у сучасній освіті через "особистісні функції", де серед колізійної, рефлексивної, смислостворюючої, орієнтуючої, творчо- перетворюючої самореалізуюча займає досить визначне місце.
У характеристиці особистісного підходу в межах освіти деякі вчені виділяють серед головних його ознак головну мету як розвиток особистості в її автономності, самостійності, відповідальності, сталості духовного світу, рефлексії провідні мотиви освіти, де цінностями стає саморозвиток і самореалізація усіх суб'єктів навчання у формуванні компетентності особистості, що досягається включенням в навчально-виховний процес її суб'єктного досвіду, формуванням знань, умінь та навичок; теоретичні пошуки визначення сутності, структури та функцій особистісно-діяльнісного підходу в педагогіці показали наявність психолого-педагогічних робіт, що так, чи інакше близько підходять до вирішення цієї проблеми.
Особистісний підхід вчені насамперед розуміють як: синтез напрямів педагогічної діяльності навколо її головної мети - особистості, як пояснювальний принцип, що розкриває механізм особистісних новоутворень; принцип свободи особистості в освітньому процесі(вибір пріоритетів, освітніх шляхів, формування власного, особистісного досвіду; опору на відповідні особистісні якості: основні потреби, направленість особистості, ціннісні орієнтації, життєві плани, настанови, домінуючі мотиви діяльності тощо; побудова особистісного підходу розглядається як цілісний педагогічний процес у єдності своїх елементів, зі специфічними цілями, змістами, технологію (А.Алєксєєв, І.Бех, Є.Бондаревська, В.Давидов, С.Кульнєвич, А.Мудрик, В.Сєріков, В.Сластьонін, В Слободчиков та ін.).
Як показують роботи вчених, основні принципи реалізації особистісного підходу,
Loading...

 
 

Цікаве