WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Розкриття змісту естетичного виховання дітей на сторінках вітчизняної періодичної преси другої половини ХІХ століття - Реферат

Розкриття змісту естетичного виховання дітей на сторінках вітчизняної періодичної преси другої половини ХІХ століття - Реферат


Реферат на тему:
Розкриття змісту естетичного виховання дітей на сторінках вітчизняної періодичної преси другої половини ХІХ століття
Серед актуальних проблем педагогічної теорії і шкільної практики, починаючи з другої половини ХІХ ст., виділялася підготовка батьків до естетичного виховання дітей.
Естетичне виховання справедливо вважалось складовою частиною виховання і розвитку особистості. При цьому більшість прогресивних педагогів стверджувала, що його необхідність обумовлена "високим ступенем обдарованості народу художніми задатками і художніми потребами, а естетичний елемент складає характерну рису побуту, обряду, життя й обстановки" [4,24].
У визначенні сутності естетичного виховання чітко простежувалися принаймні два підходи. Одні автори вважали, що естетичне виховання має яскраво виражену пізнавально-просвітню, морально-перетворювальну, спонукаючу функцію, значний вплив на розум, почуття і волю. Інші - активно відстоювали думку про примат дійсності і були впевнені в тому, що головна мета мистецтва - пізнати і реально відобразити життя.
Слід відзначити, що усвідомлення педагогами минулого важливості естетичного виховання особистості сприяло розповсюдженню знань "естетичного характеру" не тільки в професійних колах, а й серед численної армії батьків.
Розкриваючи значення естетичного виховання у формуванні особистості, більшість педагогів підкреслювала його взаємозв'язок з моральним, трудовим вихованням. Так, наприклад, С.Миропольський спростував думки тих учених, педагогів, які вважали, що мистецтво призначене тільки для насолоджень, і побоювалися, що воно розніжить людину, послабить характер. Навпаки, писав він, мистецтво зосереджує в собі глибоку й моралізуючу силу, під його впливом люди стають кращими й гуманнішими, мистецтво робить душу людини доступнішою, більш сприйнятливою до усього доброго, людського, збуджує в людині моральну чутливість [4,15].
Відзначимо, що в цілому педагоги були одностайні в оцінюванні завдань естетичного виховання. Найбільш характерні точки зору представляли вітчизняні педагоги С.Миропольський, Л.Модзалевський, а також Конрад Ланге, відомий німецький вчений, професор історії мистецтва й естетики. Так, вітчизняні педагоги відстоювали позицію, яка нам імпонує, що завданнями естетичного виховання є: а) розвиток естетичних задатків і здібностей, естетичного сприйняття; б) задоволення художньо-естетичних потреб; в)виховання естетичного почуття; г) формування естетичного смаку.
Відомо, що діяльність дитини у дошкільному віці, окрім їжі, пиття й сну, відбувається в трьох напрямках - грі, розглядуванні книжок з малюнками, ручних заняттях.
Аналіз історико-педагогічної літератури свідчить, що саме дитяча гра, на думку педагогів, психологів, дає початок кожному мистецтву. Звичайно, не всяка гра має художній характер. Крім ігор рухливих і вправляючих розум, існують також і художні ігри, що мають відношення безпосередньо до естетичного виховання дітей. Педагоги підкреслювали, що "підвішування над колискою немовляти яскравого м'яча, качання його подібно маятнику" розмірено змінює зорові сприйняття. Барабан, труба, блискучі предмети, калейдоскоп служать у певній мірі предметами для художнього виховання, які посилюють дитячі відчуття і зосередженість. Відомо також, що, наприклад, Ф.Фребель при розвитку своїх "дарів" підвішеному м'ячу чи кульці приписував особливу роль.
Незаслуженого забуття зазнала ідея І.Гербарта закріпити перед колискою на стіні полицю і розміщати на ній поперемінно предмети різної форми: яйце, апельсин, букет квітів, чашку, кружку, склянку, коробку, годинник і т. ін., щоб привернути увагу дитини до форми і пробудити в ній почуття прекрасного.
На сторінках періодичної преси зверталась увага батьків на особливу виховуючу роль так званих "художніх ігор". Ілюзія, художній самообман, фантазія - характерні ознаки художніх ігор. Батькам відомо, що дитина в кулі, м'ячі може бачити кішку, мишу, пташку; в кубі - стіл, стілець, кубицю, ящик, дім і т. ін. Діти легко віддаються фантазіям, ілюзіям. Іноді потрібен навіть незначний поштовх, щоб вони зараз же змогли уявити собі певні стан, умови й дії. Наприклад, дитина, сидячи на колінах у батька, уявляє себе на коні; повзаючи по підлозі, гавкає, як собака; сидячи на стільці, удає з себе кучера.
Ця схожість дитячої гри з художньою, естетичною діяльністю надзвичайно знаменна. У всі часи підкреслювалося, що дитина і художник є родичами по духу.
Таким чином, як зазначалося у численних публікаціях, своїм походженням художні ігри зобов'язані інстинкту наслідування. Тому завдання батьків, вихователів полягає не стільки в тому, щоб викликати прагнення наслідувати, скільки в тому, щоб сприяти йому і спрямовувати його на належні шляхи.
Батькам повідомлялося, що художні ігри дитини мають переважно драматичний характер. Дитина в грі наслідує домашніх, знайомих, тварин жестами, мімікою, словами, вона вживається в роль. У хлопчиків, на відміну від дівчат, ігри майже завжди є рухливими (ігри в солдати, в розбійники). Але і в тих, і в інших ігри пов'язані з ілюзією.
Увага батьків зверталась на те, що перший ступінь художніх ігор - це гра ілюзій: стіл-дім, стілець-екіпаж, лава-залізниця і т. д. Згодом драматичні ігри розширюються, і в дитячий кругозір входить нове мистецтво - пластика. Ляльки, олов'яні солдатики, тварини з дерева чи пап'є-маше і т. ін. подібні пластичним художнім творам. Вони відзначаються зручними розмірами і збагачують ілюзію дитини. Так, лялька зобов'язана своїм великим педагогічним значенням тій обставині, що вона є зображенням людини. У ній дитина бачить батька й матір, братів і сестер, обслугу, друзів, навіть саму себе.
Словом, драматична гра (рольова), яка раніше практикувалася лише на власній персоні або дорослих, тепер переноситься і на неживий предмет, на наслідування природи. К.Ланге стверджував, що радість, яку відчуває дитина від пластичної іграшки, без сумніву, аналогічна тому насолодженню, котре відчуває дорослий, сприймаючи пластичні художні твори. Однак драматичне і пластичне художнє насолодження у дитини ще невід'ємні одне від одного.
На сторінках педагогічної преси підкреслювалось, що до
Loading...

 
 

Цікаве