WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Ідея демократизації відносин “учитель–учень” в офіційно-нормативних документах другої половини ХХ століття - Реферат

Ідея демократизації відносин “учитель–учень” в офіційно-нормативних документах другої половини ХХ століття - Реферат


Реферат на тему:
Ідея демократизації відносин "учитель-учень" в офіційно-нормативних документах другої половини ХХ століття
Орієнтація на нову соціально-педагогічну парадігму, поширення інноваційних процесів у практичній педагогіці поглиблює протиріччя між вимогами суспільства до особистості, професійної діяльності педагога і наявним станом гуманістичного характеру його праці.
У цьому плані актуальною є проблема гуманізації взаємин між учителями та учнями. Адже саме педагогічна культура є запорукою їх творчої співпраці, ставлення до дитини як до особистості з притаманними їй властивостями та якостями. Стосунки у системі "вчитель - учень" з усіма їх психолого-педагогічними та соціальними параметрами - це ланка, від якої значною мірою залежить ефективність педагогічної взаємодії.
Дослідження в галузі педагогіки та психології переконливо засвідчують про те, що значна частина педагогічних упущень і труднощів визначається деформацією сфери професійно-педагогічного спілкування. Вивченню цього питання присвячено цілий ряд праць, у яких розглядаються як основи педагогічного спілкування, так і умови його єфективності (бодальов о.о., дьяконов г.в., кузьміна н.в., киричук о.в., ніколенко д.ф. Та ін.).
У вітчизняній та зарубіжній педагогіці та психології проведений певний обсяг робіт із вивчення та наукового обгрунтування специфіки та гуманістичного характеру праці педагога (березовін м.о., демиденко в.к., коломинський я.л., киричук о.в., мальковська т.м., максименко с.д., сухомлинський в.о. Та ін.). Аналіз результатів дослідження свідчить, що згадані вчені були одностайні в тому, що для вчителя-демократа повинна бути характерною рисою повна відмова від авторитарних і загрозливих методів впливу на особистість (нападки, критика, глузування тощо).
Важливою теоретичною основою дослідження стратегій педагогічної взаємодії у системі "вчитель - учень" є й ретроспективний розгляд в тісному зв'язку з політикою, економікою держави того чи іншого етапу її розвитку. На початку ххі ст. Повчально осмислити попередні кроки становлення та розв'язування цієї проблеми в офіційно-нормативних документах колишнього радянського союзу (50-80 рр.), а також у 90-х роках хх ст., в умовах набуття нашою державою незалежності, під час визначення першочергових засад реформування освіти - її демократизації та набуття нею національного характеру.
Аналіз педагогічної літератури та офіційно-нормативних документів про школу свідчить, що в 50-ті роки ідея демократизації відносин "учитель - учень" характеризувалась, з одного боку, повним контролем над діями учнів директорів та учителів, які порушували принципи радянського виховання, грубо ображаючи людську гідність школяра (наказ народного комісара освіти від 21 березня 1944 р. "про зміцнення дисципліни в школі"). Так, нарком наказував уживати такі заходи покарання учнів: зауваження вчителя, догана перед класом, наказ винуватцеві встати (біля парти, дошки, дверей), вигнання з класу, залишення після уроків, зниження оцінки за поведінку, виклик на педраду, виключення зі школи (на два тижні, на термін від одного до трьох років), направлення в школу з особливим режимом.
З іншого боку, 50-ті роки характеризувались вимогами зміцнення дисципліни в школі. Цей факт підтвержується наказом міністерства освіти срср від 12 березня 1951р. "про зміцнення дисципліни в школі" [8]. У наказі 1951 р. Вказувалось, що недостатньо уваги приділяється дотриманню школярами "правил для учнів", має місце недбале ставлення вчителів та керівників шкіл до дисциплінованості учнів. До заходів покарання дітей було додано догану (оголошену наказом директора по школі), переведення до паралельного класу, до іншої школи, виключення зі школи, запис до особової справи. Починаючи з 5 класу, вводився окремий "журнал поведінки учнів", де вчитель робив запис про порушення учням дисципліни (без оцінки).
Приоритетними для 50-х років були підвищені вимоги до вчителя працювати так, щоб кожний його урок своїм змістом, організацією забезпечував виховання школярів у дусі свідомої дисципліни. Отже, учень повністю залежав від учителя і не мав свободи у своїх вчинках та прав на власний вибір, власну думку. Відносини "учитель-учень" мали переважно підлеглий характер, що суперечило розвитку вільних демократичних стосунків між педагогом і дитиною..
Найбільш рельєфно ідея демократизації відносин "учитель-учень" знайшла своє відображення у "Положенні про середню загальноосвітню трудову політехнічну школу з виробничим навчанням" (1959 p.) [8]. Цим документом зафіксовано утворення в кожній школі батьківського комітету, який повинен залучати батьків до активної участі в житті школи. Учнями обирається учнівський комітет (старостат), і, на наш погляд, з цього часу бере початок ідея організації шкільного самоврядування.
Якісно нового змісту набула ідея демократизації відносин "учитель-учень" з посиленням учнівського самоврядування. Так, діяльність дитячого колективу згідно із Статутом середньої загальноосвітньої школи, прийнятим у вересні 1970р. Радою, Міністрів СРСР, мала організовуватися на основі принципів самоврядування. У цьому документі розкрито основні завдання шкільної освіти: забезпечення всебічного гармонійного розвитку учнів, їх естетичне й фізичне виховання, зміцнення здоров'я, трудове виховання, підготовка учнів до життя. А головне, у Статуті зроблено наголос на недопущенні в школі застосування засобів фізичного впливу на учнів [8, 230].
Аналіз зазначеного вище документа свідчить і про те чітку регламентацію відносин "учитель-учень". Підкреслюється, що вчитель повинен бути прикладом у праці, побуті, поведінці и додержанні правил соціалістичного співжиття; виховувати учнів у дусі любові до праці; обов'язково вивчати їх індивідуальні особливості, умови життя; працювати в тісному співробітництві з батьками, піонерською та комсомольською організаціями [8, 232]. У зв'язку з цими положеннями керівники шкіл вимагали від учителів (і створювали умови для цього) поєднувати любов та повагу до дітей з розумною вимогливістю до них, ураховувати психологію, вікові особливості та запити учнів; особистим прикладом позитивно впливати на вихованців" [6, 111-112.]. Учні, в свою чергу, зобов'язані старанно вчитися, зразково поводитися, виконувати "Правила для учнів [8, 231].
Особливу роль в розвитку ідеї демократизації відносин "учитель-учень" відіграло прийняття Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. (ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 p.).
Декларація стверджувала необхідність визнання прав за всіма дітьми без будь-яких винятків і без відмінностей чи дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або інших обставин, що стосуються самої дитини чи її сім'ї. Документ цей звертає увагу на те, що дитина для гармонійного розвитку її особистості потребує любові йрозуміння, вона повинна бути захищена від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості та експлуатації, не повинна бути об'єктом торгівлі в будь-якій формі.
Важливим є заключний принцип Декларації: дитина має право виховуватись в дусі взаєморозуміння, терпимості, дружби між народами, миру і загального братерства, а також в усвідомленні того, що її енергія та здібності мають бути присвячені служінню на користь інших людей [11, 4-5].
У зв'язку з проголошенням Акту незалежності України 24 серпня 1991 року у всіх сферах життя, зокрема освіті, почався новий період розвитку. Це спричинило створення нової нормативно-офіційної бази. Так, у 1991 р. було прийнято Конвенцію про права дитини. В цьому документі проголошується, що діти мають право на особливе піклування й допомогу, що для повного і гармонійного розвитку особистості кожної дитини їй треба рости в атмосфері щастя, любові та розуміння, бути повністю підготовленою до самостійного життя в суспільстві та виховання в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності й солідарності [11, 5-7].
У 1993 р. розпочалася розробка Національної програми "Діти України", розрахованої до 2000 року [2]. У 1996 р. Указ Президента України зобов'язав Міністерство освіти визначити заходи щодо її реалізації. Протягом 1993-1996 pp. були розроблені Концепції гуманітарної освіти, Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти, Концепція становлення мережі середніх закладів освіти для творчо обдарованих дітей, Концепція соціальної освіти осіб з психофізичними вадами та інші цільові комплексні програми, але через
Loading...

 
 

Цікаве