WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Психолого-педагогічні умови соціалізації дітей молодшого шкільного віку - Дипломна робота

Психолого-педагогічні умови соціалізації дітей молодшого шкільного віку - Дипломна робота

ж культура трактувалась як своєрідний екран у вигляді національного характеру, на який і проектується психологія індивіда.
Усі розглянуті моделі тією чи іншою мірою визначають, що процес соціалізації обмежуються періодом досягнення дитиною дорослого стану.
Процес соціалізації, завершується у 23-25років, із досягненням молодою людиною зрілості. Саме цей період потрібний для стійкої інтерналізації комплексу норм і ролей, для вироблення стійкої системи соціальних орієнтацій, установок. Залежно від віку індивіда розрізняються три основних етапи соціалізації:
1. Первинна (дитини).
2. Маргінальна (проміжна, або псевдостійка) (підліток).
3. Стійка (коцептуальна) цілісна (перехід від юнацтва до зрілості - період 17-18 до 23-25 років).
Аналіз сукупності різних факторів на кожному з етапів уможливив відокремлення "критичних періодів", що є особливо важливим для соціалізації. Для первинної соціалізації - це перші два - три роки і вступ до школи. Для маргінальної - перетворення дитина і підлітка на юнака. Для стійкої соціалізації - початок самостійного життя і перехід від юнацтва до зрілості.
Завершити соціалізацію достроково не лише можна, а й потрібно. З цією метою необхідно:
1. "… Визначення рівня і змісту соціальної зрілості… виводити не з досягнутого стану…, а з перспективних потреб і цілей суспільного розвитку"…" [16, с. 337].
2. "Активніше формувати відповідні соціально-моральні риси". "Природним результатом цих рис, - роз'яснює автор - світогляду". "Таким є… основний зміст тієї соціальної зрілості, яку слід формувати нині в підростаючого покоління"." [21, с. 41].
3. "Практичне ж завдання полягає в тому, щоб якнайповніше і найміцніше сформувати їх і обов'язково до певного терміну, а не "взагалі" зважати на них як на невизначене в часі й просто бажане виховне завдання"." [21, с. 41].
О.Г. Грім - молодший одним із перших описав соціалізацію як процес, що триває все життя. Відмінність її від соціалізації дітей, на його думку, полягає в тому, що соціалізація дорослих націлена на зміну поведінки в новій ситуації. тоді як у дітей акцент робиться на формування ціннісних орієнтацій. Крім того, дорослі, спираючись на свій соціальний досвід, здатні лише засвоювати їх. І, нарешті, соціалізація дорослих допомагає їм набути потрібних навичок (часто конкретного характеру), а соціалізація дітей пов'язана більшою мірою з мотивацією.
Американський психолог Е.Г. Еріксон запропонував розвиваючий підхід. Він вважав, що індивіду як у дитинстві, так і в дорослому віці доводиться долати складні, іноді критичні ситуації, що закономірно виникають на його життєвому шляху і мають специфічний характер на кожному етапі. Долаючи ці критичні ситуації успішно, індивід збагачується новим соціальним досвідом і переходить до наступної стадії. Якщо соціалізації на якій-небудь стадії не відбулося, або вона відбулася частково, це негативно впливає на подальші стадії та соціалізацію в цілому. Уявлення про найважливіші проблеми індивідів на різних вікових стадіях дасть змогу конкретніше й цілеспрямованіше проводити з ними виховну роботу, орієнтуючись на надання допомоги у розв'язанні цих проблем. В соціології є еволюційні теорії (стадії людського розвитку).
Стадія І - дитячий (немовлячий) період. Основна проблема: Довіра чи Недовіра. Немовля на основі рівня турботи і комфорту з перших днів упізнає, якою мірою можна розрахувати на задоволення основних потреб: їжа, ласка, безпека. Про подолання кризи можна судити, коли малюки не плачуть і не сердяться в разі зникнення з поля зору дорослих, що піклуються про них. У разі неповного розв'язання цієї проблеми залишки недовіри можуть позначатись на подальших стадіях.
Стадія ІІ - вік один - два роки. Основна проблема - Автономія або Сором і сумнів. Ситуація ускладнюється співпаданням навантажень на дитину, пов'язаних, з одного боку, з початком відстоювання своїх прав і непокірливо-сті авторитету. А з іншого боку, батьки починають навчати дитину контро-лювати роботу свого кишечника. Підвищені вимоги в другому напрямку можуть закріпити в свідомості почуття сорому і власної нікчемності, істотно підриваючи її зусилля щодо самовизнання та досягнення автономності.
Стадія ІІІ - від трьох до п'яти років. Основна проблема - Ініціатива або Почуття провини. Це період розвитку рухової активності, допитливості та уявлення. Усвідомлюється відмінність між хлопчиками та дівчатками, виявляється дух суперництва, що у прояві нових здібностей може поширюватися. На цьому грунті можливі конфлікти, які в разі надмірної жорстокості дорослих можуть залишити слід безініціативності на подальшому житті.
Стадія IV - молодший шкільний вік. Основна проблема - Старанність або Недбайливість. На цій стадії відбувається навчання індивідуальностей колективної навчальної роботи, формуються відносини зі вчителями та іншими дорослими, відбувається перша "примірка" дорослих ролей. На цьому тлі головним завданням є надбання впевненості в собі, у своїх здібностях, їх усвідомлення і розвиток. Невиконання (часткове чи повне) цього завдання виявляється в прояві елементів недбайливості як на цій, так і на подальших стадіях.
Ця концепція стадій розвитку особистості не включає можливостей для подальшого вдосконалення і навряд чи вичерпує всі прогресивні підходи до дослідження соціалізації. " [16, с. 304].
Проте безсумнівною її перевагою, на наш погляд, є відхід від розуміння дитинства як би це не теперішнього життя, а підготовки до майбутнього життя. У такому контексті соціалізація має вигляд поняття, придатного тільки для дитячого віку, що не лише забезпечує роль дитинства в житті людини, а й істотно обмежує пізнавальні можливості категорії "соціалізація".
Неправомірність такого підходу підтверджує саме життя.
Відокремлення етапів соціалізації та Центральних її завдань для кожного етапу дає змогу коригувати виховний вплив, орієнтуючись на вимірювання емпіричних ознак на кожному з етапів, визначати їх вагу і значення, виявляти основні та додаткові фактори, форми та механізми їх впливу на становлення особистості.
Плідною являється спроба розглянути процес соціалізації з позицій впливу на співвідношення в дитині соціального та біологічного. Виходячи з правильного посилання, що все біологічне в особистості більшою чи меншою мірою соціалізоване, а соціальне не може бути повністю відокремленим від біологічного, розрізняють чотири підструктури особистості:
1. Найнижча, біологічно зумовлена підструктура, до якої нарівні з темпераментом належать вікові, статеві, а іноді й деякі препатологічні й навіть історичні властивості психіки. Проте навіть цей рівень не вільний від впливу соціального.
2. Психологічна підструктура, в яку входять індивідуальність, прояви пам'яті, емоцій, відчуттів, мислення, сприймання, почуттів і волі. На цьому рівні соціальна зумовленість майже порівнюється з біологічною.
3. Соціальний досвід. Ця підструктура об'єднує набуті індивідом під час

 
 

Цікаве

Загрузка...