WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Становлення та розвиток дискусії у методиці навчання історії в школі - Реферат

Становлення та розвиток дискусії у методиці навчання історії в школі - Реферат

у центрі уваги педагогів та методистів перебували завдання розвитку пізнавальної активності учнів. У пояснювальній записці до програми з суспільствознавства (1980 р.) навіть зазначалося, що характер курсу потребує творчого підходу до використання організаційних форм навчально-виховної роботи, і рекомендувалося "поряд з лекціями проводити заняття семінарського типу, шкільні конференції, диспути" [1]. Як наслідок, у періодичній методичній пресі того часу з'явилася низка статей про організацію семінарів та учнівських конференцій [1; 9], проте були майже відсутні матеріали про дискусії та диспути. Обговорення теоретичного матеріалу найчастіше використовувалося не для висловлення різних точок зору, а для розвитку вміння аргументувати.
Наприкінці 80-х - на початку 90-х років ХХ ст. в історичному матеріалі відбилася популярна під час перебудови ідея особливого значення людського чинника в перетворенні суспільства. Програма з історії (1989 р.) вже орієнтувала вчителя на подання всебічних оцінок діяльності окремих історичних осіб: "В.Ленін як людина, державний і політичний діяч", "Партійна та державна діяльність М.Хрущова"; до програми вносились питання, що вимагали аргументованих різнобічних оцінок, приміром: "Ставлення до російсько-японської війни в російському суспільстві". Крім того, в засобах масової інформації в цей період оприлюднюється багато нових різноманітних історичних джерел, що вимагало обговорення на уроках історії, організації вчителем дискусій.
Проголошення в 1991 р. державної незалежності та суверенітету України радикально вплинуло на трансформацію змісту шкільної історичної освіти та методику її викладання. У 1992 році було запропоновано новий проект програм з історії (6-8 класи) та тематичне планування для 9-11 класів, яке передбачало різні оцінки історичних явищ та альтернативні погляди на них. Автори тематичного планування, пропонуючи на уроках торкатися питань на зразок: "Неоднозначність оцінок Наполеона I" або "Вихід змовників на Сенатську площу 14 грудня 1825 року - повстання чи акт громадянської непокори?", - спонукали вчителів до використання дискусій на уроці. Крім того, в програмі з історії України 1992 року містився перелік умінь, серед яких пріоритетне значення надавалося дослідницько-пошуковим (працювати з різними джерелами знань, зіставляти інформацію з різних джерел, оцінювати події та людей, які згадуються в них, обґрунтовувати своє ставлення), особлива увага приділялася розвитку вміння висловлювати й відстоювати власну точку зору в різних навчальних ситуаціях (формулювати власну думку, аргументовано її висловлювати, брати участь у шкільних дискусіях, "круглих столах" тощо).
У програмі 1996 року та її редакціях 1998 та 2001 років було зроблено наголос на спрямуванні навчання на розвиток історичного мислення учнів, показником якого вважали інтелектуальні вміння. Звідси - спрямованість методики викладання історії в цей час на аналітичну роботу та проблемно-діалогове навчання [3].
У зв'язку з переходом до 12-річної освіти було переглянуто і структуру змісту шкільної історичної освіти у напрямі інтегрування соціальної, економічної, політичної і духовної історії та висвітлення тісного взаємозв'язку всіх сфер людського буття. Основним результатом навчання історії стало вважатися набуття учнями певних компетентностей, що становлять складні вміння, які ґрунтуються на знаннях, досвіді та цінностях. Серед умінь, якими мають оволодіти учні основної школи, програмою 2005 р. визначено такі: виступати перед однокласниками, аргументувати власну позицію з посиланнями на джерела, будувати докази чи спростування, брати участь у дискусіях. У старшій школі учні мають вміти вести як усні, так і письмові дискусії, що зумовлює зміни в методах викладання історії та обов'язковість використання на уроках історії дискусій.
Велика увага приділяється застосуванню дискусій у країнах Євросоюзу. Зокрема, в національному стандарті вивчення історії в курсі середньої школи Великої Британії визначаються навчальні вміння, які необхідні для обговорення. Наприклад, у категорії "Тлумачення історії" визначено: на прикладах демонструвати, як історичні інтерпретації залежать від вибору джерела інформації; демонструвати розуміння того, що брак історичних свідчень може призводити до розходжень у поясненнях того, що відбувалось в історії, або пояснювати, чому окремі люди, групи або спільноти інтерпретують та використовують історичні факти по-різному. У категорії "Робота з історичним джерелом" визначається таке вміння: демонструвати розуміння того, що цінність будь-якого джерела завжди умовна і залежить від того, відповідь на яке питання минамагаємось за допомогою його знайти, і т.ін. У програмах з історії Великої Британії також визначаються вміння, якими з віком мають оволодіти учні і які використовують у дискусіях, наприклад: користуватись різними джерелами інформації; визначати, чому певні події висвітлювались по-різному в різні часи; проводити власні дослідження і виробляти власну позицію щодо подій, особистостей, змін, робити незалежні висновки; визначати та оцінювати різні підходи до історичних проблем [15]. І як наслідок, у методичній літературі, зокрема в посібнику "Мир та війна", пропонуються завдання типу: "Вчені називають різні причини, які призвели до скинення двох атомних бомб (на Японію)", після вивчення джерел учні дискутують з цього питання [17, с.91].
У Франції в програмах з історії також визначаються вміння, які необхідні для обговорення, наприклад: працювати з документами, відповідати на запитання, при цьому відповіді мають збагачуватись додатковою інформацією [14, с.5]. Тому у французьких підручниках з історії серед завдань, спрямованих на перевірку знань учнів, пропонуються запитання типу: "Чи можна стверджувати, що монархія визнавала ст. 8 Хартії 1814 р. в проміжку між 1815-1848 рр.?" або "Яку роль мала 14-та стаття в історії Франції?" [16, с.263].
Отже, тривалий час дискусії перебували в центрі уваги вчених - філософів, психологів, педагогів. Справжнього розвитку вони набули в середньовічних університетах, коли була розроблена система їх проведення та визначені основні вимоги до організації різних видів дискусії. Протягом ХХ ст. дискусія розглядалась в контексті пошуку нових методів навчання та організації проблемного навчання. Наприкінці ХХ століття дискусію продовжували досліджувати вже в контексті інтерактивних технологій та моделей навчання: було розроблено класифікацію різних видів дискусії та описані способи їх організації та проведення. У європейській та американській педагогіці дискусії приділяється багато уваги, передусім як засобу розвитку в учнів спеціальних умінь під час обговорення певних проблем.
ЛІТЕРАТУРА
1. Александрова А.В. Семинарские занятия по обществоведению // Преподавание истории в школе. - 1982.- № 2.- С. 60-65.
2. Баханов К.О. Лабораторно-практичні роботи з історії України Методичний посібник для вчителя.-К.: Генеза,1996. - 208 с.
3. Баханов К.О. Сучасна шкільна історична освіта: інноваційні аспекти: Монографія. - Донецьк: ТОВ "Юго-Восток, ЛТД", 2005. - 384 с.
4. Гартвигъ А. К вопросу о преподаваніи исторіи въ среднихъ заведеніяхъ.- Москва, 1891.- 51 с.
5. Коломийцев В.Ф. Методология истории (от источника к исследованию).- М.: РОССПЭН, 2001. - 192 с.
6. Кругликовъ-Гречаный Л.П. Методика истории. - Кієвъ: Изд 6-е пересм. и дополненное, 1918. - 122 с.
7. Модзалевский Л.Н. Очерк истории воспитания и обучения с древнейших до наших времён. - СПб.: Алетейя, 2001. - 429 с.
8. Рабинович В.Л. Исповедь книгочея, который учил букв, а укрепил дух.-М.: Книга,1991. - 240 с.
9. Смирнова Н.И. Семинар политинформаторов в школе // Преподавание истории в школе.- 1981.- № 1.- С. 56-61.
10. Сємко С.М. Активні методи навчання. - Харків: Радянська школа, 1931.- 536 с.
11. Студеникин М.Т. Методика преподавания истории в школе. - М.: ВЛАДОС, 2002. - 240 с.
12. Уссингъ Ж. Воспитаніе и обучение у грековъ и римлянъ. -С.Петербургъ.: Изд. Ив. Ив. Иванова,1899. - 157 с.
13. Хижняк З.І., Банківський В.К. Історія Києво-Могилянської академії. -К.: Вид. дім "К.М. Академія", 2003. - 184 с.
Loading...

 
 

Цікаве