WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Свято козацького роду (у дошкільному закладі) - Сценарій

Свято козацького роду (у дошкільному закладі) - Сценарій

і честі, не говори неправди, не вигадуй для себе полегшення.
IV. Свято вшановуй своїх родичів, які вже відійшли в інші світи.
V. Вивчай традиції свого народу і власної родини, будь гідним зватися юним козаком і юною козачкою.
Учителька: Сьогодні ми говорили про нашу козацьку сім'ю, наш козацький рід, нашу хату, але наша велика родина - це весь наш український народ. Веселий, співучий, роботящий. Всі ми любимо рідну землю, матір-Україну, яку так гаряче захищали козаки, боролися за її свободу і незалежність. Ми любимо нашу Україну, благословенну козаками.
1-й учень: Рідна земля
Ріднокрай мій зелений,
Пісня в шелесті трав,
Промінь сонця в росі.
Ти нам щиро даєш,
Україно, натхнення,
Ти до сонця ведеш
Всіх своїх козачат.
2-й учень: Скільки світлих доріг
Ти для нас відкриваєш,
Скільки нових зірок
В край космічний ведеш.
Кров козацька у нас,
Запорозька в нас вдача,
Найдорожча з усіх
Україна для нас.
Усі діти разом виконують пісню: "Червона калина ".
Учителька: Чи відомо вам, що козацькі танці "Гопак", "Козачок", "Повзунець" та інші завжди були для українців магічними, адже кожен рух мав своє символічне значення. В одному випадку це були рухи - заклик до перемоги, в іншому - заклинання темних сил або розповідь про звитягу молодих, чи демонстрація сили незламної, волі всеперемагаючої, молодості чарівної, музики казкової. Тож пропонуємо подивитися козацький танок "Гопак" у виконанні учнівського гурту "Чарівний чобіток". Постановка танцю члена батьківської ради...
Учителька: В козацьких сім'ях і харчування було незвичним. Всі полюбляли куліш і борщі ("Гетьманський", "Отаманський", "Козацький", зелений, холодний, з лящами, з линами, з квасолею пісний, затовчений часником і салом).
А ще в козацьких сім'ях полюбляли вареники з картоплею і м'ясом, з картоплею і печінкою, з картоплею і вишкварками, з сиром, капустою, вишнями. Не на останньому місці були різні види печені, риба смажена, фарширована,
пампушки, пиріжки, коржики, бублики, печиво і тістечка, узвар, козацькі чаї з м'ятою! Господи, просто в голові наморочиться лише від назв козацьких страв! Тож пропонується всім відвідати нашу козацьку харчевню сімейних страв І "Борщ з пампушками" і скуштувати тих страв, що приготували матусі.
Мета. Виховувати в учнів почуття чуйності, доброти, милосердя, пова-ги до старших.
Обладнання. Святково прибраний клас, застелений скатертиною стіл, на столі у квітах ікона Божої Матері; на дошці вислови:
"Добре бачить тільки серце, найголовнішого очам не видно"
(Екзюпері).
"Віра без добрих діл - мертва, так як тіло без душі"
(Біблія).
"Скарай, недоле, людину, яка кривдить сиротину"
(народна творчість).
Епіграф уроку. Молодосте, зазирни у вічі старості.
Запрошені. Одинокі люди села, батьки дітей.
Вступне слово вчителя.
Сьогодні у нас свято "Твори добро, бо ти - Людина", присвячене Дню людей похилого віку. Людей, на долю котрих лягли тяжкі випробування, лю-дей, яких сьогодні держава неспроможна захистити, їм потрібні наші підтримка і допомога. На урок ми запросили одиноких людей нашого села, а також членів шефської групи "Милосердя", ваших батьків. А поговоримо про те, як живеться одиноким людям, про добро, яке так необхідне кожному з нас.
На Україні проживає майже 2 мільйони одиноких людей. Така вже їхня доля - залишитися у чотирьох стінах сам на сам із своїми проблемами, хворобами. Знали б ви, як вони чекають, щоб хто-небудь з нас завітав до них. Ми часто не помічаємо їх - згорблених, зморщених. А вони завжди поруч. В автобусі молодик несамовито штовхає дідуся, який хоче примоститися на краєчку лавки. Як виявилося, це місце він зайняв для свого товариша, що має зайти в автобус. І дідусь ніяково відходить, схиливши голову.
Стара бабця гірко нарікає на свою долю: "Маю дітей та онуків, а вони відцуралися від мене, кричать, ненавидять, обзивають". І таких прикладів -безліч. Постає запитання: що це? Невихованість? Дефіцит совісті? А, може, ми думаємо, що старість обмине нас?
Ні! Старість - уперта бестія, що покриває зморшками обличчя і руки, чіпляє на плечі горб і дає кожному костур. Старість більше ніж потребує уваги, любові, турботи та ласки. Але часто так і залишається без цього. Когось вона змушує жебракувати, когось рятуватися від голоду і холоду... Щодня бачимо сумні очі тих, кого в одне ціле об'єднало слово "старість", бачимо безнадію, розпач. І з самого серця виринають слова: "Молодосте, зазирни у вічі старості"...
Учень. Живе одинока людина,
Чому ж ми проходимо мимо?
Живе одинока людина,
Ніким у житті не любима.
Учениця. І серце у неї відкрите
Для ласки людської й привіту,
Печальним льодком оповите.
Віддалене горем від світу.
Учень. Чому ж ми не прийдемо в хату,
її не покличем з собою?
Бо буде одна вікувати
Людина з своєю журбою.
Учениця. Нам легше, бо ми не самотні.
Ходімо ж до неї в світлицю,
І серце людини з безодні
Полине над нами, як птиця
(Л. Забашта).
У нашому селі також живуть одинокі старенькі. яким потрібна наша підтримка і допомога.
Дивлячись на нас, молодих, вони радіють, а водночас і сумують. Радіють з того, що ми - їхнє продовження, а сумують, напевне, через те, що ми часто забуваємо про них, обминаємо їх.
Найвища наука життя - мудрість. А найвища мудрість - бути добрим. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді - це завжди було в характері нашого українського народу. У наших традиціях споконвіку зберігалася звичка наділити прохаючого, прихилити подорожнього, надати допомогу немічному, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого.
Але що потрібно зробити для того, щоб ці згадані добрі звички і традиції, оте всенародне милосердя, що здавна було властиве нашому народові, зберегти на віки?
Напевне, треба менше говорити про добро, а просто проявляти ми-лосердя до тих, хто бажає підтримки.
Учень. Не говори про доброту, коли ти сам нею не сяєш,
Коли у радощах витаєш, забувши про чужу біду.
Учениця. Бо доброта не тільки те, що обіймає тепле слово,
В цім почутті така основа, яка з глибин душі росте.
Учень. Коли її не маєш ти, то раниш людяне в людині,
Немає вищої святині, як чисте сяйво доброти
(О. Довгий).
Сценка.
Ведуча. Прибіг щодуху син додому й до тата голосно гука:
Син. А я провідав у лікарні свого товариша-дружка.
То ж правда, тату, я чутливий і маю серце золоте.
Ведуча. Замисливсь тато на хвилину і так йому сказав на те:
Тато. Коли тебе в тяжку хвилину людина виручить з біди,
Про це добро аж поки віку ти, синку, пам'ятай завжди.
Коли ж людині ненароком ти зробиш сам добро колись,
Про це забудь, аж поки віку мовчи й нікому не хвались
(Д. Компанієць).
Учениця. Нам би про
Loading...

 
 

Цікаве