WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Загальна методика наукової творчості - Реферат

Загальна методика наукової творчості - Реферат

предметами, та позначення їх певними "іменами", що надає можливості завершення процесу утворення нескінченної множини від неможливості задати його повним переліком всіх елементів. Така множина розглядається як наявна;
- потенціальної здійсненності - відхилення від реальних меж людських можливостей, обумовлених обмеженістю життя у часі і просторі (нескінченність розглядається як потенційно здійснена).
Результат абстрагування часто виступає як специфічний метод дослідження, а також як елемент складніших за своєю структурою методів експерименту - аналізу і моделювання.
Аналіз і синтез. Аналіз - метод пізнання, який дає змогу поділяти предмети дослідження на складові частини (природні елементи об'єкта або його властивості і відношення). Синтез, навпаки, припускає з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле. Аналіз та синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей.
Аналіз і синтез бувають:
а) прямим або емпіричним (використовується для виділення окремих частин об'єкта, виявлення його властивостей, найпростіших вимірювань);
б) зворотним або елементарно-теоретичним (базується на деяких теоретичних міркуваннях стосовно причинно-наслідкового зв'язку різних явищ або дій будь-якої закономірності. При цьому виділяються та з'єднуються явища, які здаються суттєвими, а другорядні ігноруються);
в) структурно-генетичним (вимагає відокремлення у складному явищі таких елементів, які мають вирішальний вплив на всі інші сторони об'єкта).
Індукція та дедукція. Дедуктивною звуть .таку розумову конструкцію, в якій висновок щодо якогось елементу множини робиться на підставі знання загальних властивостей всієї множини. Змістом дедукції як методу пізнання є використання загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ.
Під індукцією розуміють перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предметів класу робиться висновок стосовно класу в цілому. Індукція та дедукція - протилежні методи пізнання.
Існує кілька варіантів установлення наслідкового зв'язку методами наукової індукції:
а) метод єдиної подібності. Якщо два чи два більше випадків досліджуваного явища мають лише одну загальну обставину, а всі інші обставини різні, то саме ця подібна обставина є причиною явища, яке розглядається;
б) метод єдиної розбіжності. Якщо випадки у яких досліджуване явище наступає, у всьому подібні і відрізняються тільки однією обставиною, то саме ця обставина, наявна в одному випадку і відсутня в іншому, є причиною явища, котре досліджується;
в) об'єднаний метод подібності і розбіжності - комбінація двох перших методів;
г) метод супутніх змін. Коли виникнення або зміна одного явища викликає певну зміну іншого явища, то обидва вони перебувають у причинному зв'язку один з іншим;
д) метод решт. Якщо складне явище викликане складною причиною, котра є сукупністю певних обставин, і відомо, що деякі з них є причиною частини явища, то решта цього явища викликається обставинами, що залишилися.
Моделювання - метод, який ґрунтується на використанні моделі як засобу дослідження явищ і процесів природи. Під моделями розуміють системи, що замінюють об'єкт пізнання і служать джерелом інформації стосовно нього. Моделі - це такі аналоги, подібність яких до оригіналу суттєва, а розбіжність - несуттєва. Моделі поділяють на два види: матеріальні та ідеальні. Матеріальні моделі втілюються у певному матеріалі - дереві, металі, склі. Ідеальні моделі фіксуються в таких наочних елементах, як креслення, рисунок, схема, комп'ютерна програма.
Метод моделювання має таку структуру: а) постановка завдання; б) створення або вибір моделі; в) дослідження моделі, г) перенесення знань з моделі на оригінал.
Методи теоретичних досліджень.
Ідеалізація - це конструювання подумки об'єктів, які не існують у дійсності або практично нездійснені (наприклад, абсолютно тверде тіло, абсолютно чорне тіло, лінія, площина і т. д.).
Мета ідеалізації: позбавити реальні об'єкти деяких притаманних їм властивостей і наділити (у думці) ці об'єкти певними нереальними і гіпотетичними властивостями. При цьому мета досягається завдяки:
а) багатоступінчастому абстрагуванню (наприклад, абстрагування від товщини призводить до поняття "площина");
б) переходу подумки до кінцевого випадку у розвитку якоїсь
властивості (абсолютно тверде тіло);
в) простому абстрагуванню (рідина, що не стискується).
Будь-яка ідеалізація правомірна лише у певних межах.
Формалізація - метод, вивчення різних об'єктів шляхом відображення їхньої структури у знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики.
Переваги формалізації:
а) вона забезпечує узагальненість підходу до вирішення проблем; б) символіка надає стислості та чіткості фіксації значень; в) однозначність символіки (немає багатозначності звичайної мови); г) дає змогу формувати знакові моделі об'єктів і замінювати вивчення реальних речей і процесів вивченням цих моделей.
Аксіоматичний метод - метод побудови наукової теорії, за якого деякі твердження приймаються без доведень, а всі інші знання виводяться з них відповідно до певних логічних правил.
Гіпотеза та припущення. У становленні теорій як системи наукового знання найважливішу роль відіграє гіпотеза. Гіпотеза є формою осмислення фактичного матеріалу, формою переходу від фактів до законів.
Розвиток гіпотези відбувається за трьома стадіями:
а) накопичення фактичного матеріалу і висловлювання на його основі припущень;
б) формування гіпотези, тобто виведення наслідків із зробленого припущення, розгортання на його основі прийнятної теорії;
в) перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі
уточнення гіпотези.
Якщо при перевірці наслідок відповідає дійсності, то гіпотеза перетворюється на наукову теорію.
Гіпотези (як і ідеї) носять імовірнісний характер. На їх основі відбувається систематизація раніше накопичених знань і здійснюється пошук нових наукових результатів - у цьому сутність і призначення гіпотези як форми розвитку науки. Гіпотеза може узгоджуватися зіншими науковими системами або суперечити їм. Ні те, ні інше не дає підстав відкинути гіпотезу або прийняти її. Гіпотеза може суперечити навіть достовірній теорії. До такої суперечності треба ставитися досить серйозно, але не варто думати, що вона обов'язково призводить до спростування гіпотези. Гіпотеза висувається з надією на те, що вона, коли не цілком, то хоча б частково, стане достовірним знанням.
Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування і розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономірностей та суперечностей. Даний метод дослідження використовується головним чином у суспільних науках. У прикладних він застосовується, наприклад, при вивченні розвитку і формування тих чи інших галузей науки і техніки.
Системний підхід полягає у комплексному дослідженні великих і складних об'єктів (систем), дослідженні як єдиного цілого із узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин. Виходячи з цього принципу, треба вивчити кожен елемент системи у його зв'язку та взаємодії з іншими елементами, виявити вплив властивостей окремих частин системи на її поведінку в цілому, встановити емерджентні властивості системи і визначити оптимальний режим її функціонування.
Ускладнення задач та об'єктів дослідження викликає необхідність розподілення (декомпозиції) системи на системи нижчого рівня (підсистеми), які досліджуються автономно, причому з обов'язковим урахуванням подальшого узгодження цілей кожної підсистеми із загальною ціллю системи. Таким чином, декомпозиція наперед визначає створення ієрархії системи. Застосування декомпозиції обумовлене не тільки неможливістю
Loading...

 
 

Цікаве