WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Галицькі педагоги про громадянське виховання молоді (початок ХХ ст.) - Реферат

Галицькі педагоги про громадянське виховання молоді (початок ХХ ст.) - Реферат

з адекватною їй системою національного виховання може забезпечити збереження української нації. На думку педагога, потрібно перетворити школу в шкільну громаду або шкільну державу, де б учні змогли підготуватися до активного громадянського життя.
М. Галущинський у своїй статті "Національне виховання" зазначав, що потрібно "всіма силами змагати до того, щоб з кожного члена нашого народу створити дорогою школи громадянина-Українця, громадянку-Українку", що "діти і шкільна молодь взагалі мають жити життям власного громадянства, життям власного народу" [4, 6]. І тільки при гармонійному поєднанні індивідуального і суспільного виховання, вважає видатний педагог, "ми витворимо не тільки новий тип людини, тип, наділений громадськими чеснотами, що своїм добром буде уважати добро громади й свого народу, але також витворимо діяльний тип людини з ініціативою шукати нових доріг для поширення добра й сили народу". А народ з розвинутими громадянськими чеснотами, вважав М. Галущинський, не дасть себе поневолити, зможе відстояти незалежність, такий народ "буде найвищим своїм законодавцем і найвищим своїм паном, буде народом - сувереном"[4, 11].
Підкреслюючи роль національно-громадянських якостей особистості, педагог наголошував, що виховання повинно прямувати до того, щоб кожен міг своїми думками і вчинками ствердити: "Україна - це я!" "А тоді не треба ні присяги, ні заклинання, що любимо Україну, що за неї готові ми все віддати.
Щоденною працею, кожним поступком, ділом і словом будемо зазначувати, що "Україна - се я!" І коли кожда одиниця те скаже у повній відповідальности, що вона винна сим трьом словам, тоді буде Україна, без огляду на те, чи її схоче хто визнавати, чи ні. А чи вона буде вільна, самостійна, незалежна, - розсудіть вже самі" [26, 23].
У своїй доповіді на Першому українському педагогічному конгресі (Львів, 1935) Р. Білинський, наголошуючи на необхідності створення різних фахових шкіл для господарської розбудови, підкреслював, що завдання навчальних закладів є не просто підготовка фахівця, а виховання доброго громадянина. Доповідач зазначав: "Знаємо, що про успіх у житті людини, а головне про успіх у господарському житті людини, рішають не тільки знання і розум, а і особливі прикмети характеру, як активність, меткість, підприємчивість, рішучість, дальше послідовність, роботящість, витривалість, словність, точність і солідарність. В цих усіх визначну роль грає волевий чинник..."[2, 178].
А голова товариства "Сільський господар" інженер Є.Хрипливий, наголошуючи на значенні громадянського виховання, зазначав: "Нація потребує не тільки людей, що вміли б використати ріллю - вона потребує громадян, що творили б її основу не лише тим, що вони будуть матеріально незалежні, але передусім тим, що на її характері і волі збудуємо основи для загальнонаціонального життя" [10, 156].
Знаний в Галичині педагог Л. Ясінчук підкреслював, що український народ потребує "людей правдиво вартісних, людей глибокої духовності". Велику цінність має людина, що вміє дати собі раду у важких обставинах, що з повагою і щирістю відноситься до оточення, що корисна для інших і "вміє здобувати своє щастя в гармонії з загальним добром".Педагог вважав, що саме характер є запорукою особистої і суспільної вартості людини. Тому в молоді потрібно виховувати такі важливі громадянські якості й риси характеру, як любов до праці, дисциплінованість, розвиток творчих здібностей, знання, швидкість, дружелюбність, чемність, товариськість, відчуття краси [13].
Л. Ясінчук писав, що громадянин - це не той, що вимагає тільки для себе добра і благ, це той, що сам добро творить. Наголошуючи на ролі громадянського виховання молоді для побудови власної держави, педагог зазначав, що навіть розвиток власного промислу, досягнення добробуту свого народу буде замало, якщо підростаюче покоління не буде виховуватись в національно-громадянському дусі.
Закликаючи до розбудови українського шкільництва, М. Євшан підкреслював, що лише національна школа, наділена повною творчою автономією зможе виховати свідомих українських громадян, представників "великої нації, багатої і буйної національної культури".
Педагог зазначав, що одне із основних завдань національного виховання - це формування громадянської свідомості. Свідомий громадянин "сам з власної волі здібний віддати свою працю, свій час, інтелект, силу, а навіть життя для громади і без наказу з гори розуміє свою національну гідність". "Громадянин не той, хто ним став на підставі закону про громадянство, - вважає М. Євшан, - а той, хто носить в собі ідеал громади і почуває себе частиною великого громадського організму і для нього і через нього жиє... Громада, істнування для нього горожанських обовязків для нього не "служба", а почесна функція, до якої він відноситься з певного рода побожністю" [6, 40].
Видатний педагог і громадський діяч С. Русова, розкриваючи значення громадянського виховання, зумовленого державотворчими процесами, у статті "Соціяльне виховання" зазначала, що життя поставило "перед педагогами, перед школами нову вимогу виховання громадянина, підготовку особи до громадянства, до активної і відповідальної участи кожного в громадському житті - політичному, культурному, соціальному" [7, 5]. А виховати справжніх громадян зможе тільки правильно зорганізувана національна школа, де працюють свідомі вчителі, які знають народне життя, розуміють його сучасні потреби та усвідомлюють свою роль у процесі відродження нації.
Підкреслюючи особливу роль школи у громадянському вихованні молодого покоління, С. Русова писала: "Школа має приймати усіх дітей, провести їх усіх з несвідомих, нерозумних істот на корисних для громадянства діячів, робітників", виховати "правдивих громадян, тобто людей, які в кожну потрібну хвилю готові життя своє офірувати на осягнення якого-небудь суспільного здобутку - чи то буде мета наукова, чи політична, чи виключно суспільна" [8, 161 - 162].
Видатний педагог П. Біланюк зазначав, що дуже важливо, коли в основі характеру молодих громадян лежить ініціативність і підприємчивість, і на виховання саме цих громадянських якостей в учнів варто вчителям приділяти належної уваги.
Оскільки громадянство "очікує від школи підготовки дітей на майбутніх членів свідомих своїх громадянських обов'язків", тому школа, наголошував П. Біланюк, є насамперед виховним закладом. Школа "має не тільки вчити, але і виховувати або інакше дати дитині вже на шкільній лавці громадянське вироблення.
Громадянське вироблення не дасть жодна школа самими словами, хочби й як гарні та пориваючі вони не були.Почуття громадянськости виробляється тільки в громаді, в якій кожна одиниця несе певну жертву на річ громади, чується відповідальна за лад і порядок у громаді і розуміє, що добро громади (загалу) треба ставити вище ніж добро особисте" [1, 285].
Отже, аналіз праць відомих педагогів Галичини початку ХХ ст. показав, що в період перебування краю у складі Польщі, на перший план життя було висунуто національно-громадянське виховання, завданням якого було підготувати національно-свідомих громадян і патріотів, які б брали активну участь у побудові власної незалежної держави. Тому теоретична спадщина галицьких педагогів, здобута ними у складних історичних умовах, може з великою користю бути використана для становлення і розвитку національної системи освіти і виховання.
Loading...

 
 

Цікаве