WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Галицькі педагоги про громадянське виховання молоді (початок ХХ ст.) - Реферат

Галицькі педагоги про громадянське виховання молоді (початок ХХ ст.) - Реферат


Реферат на тему:
Галицькі педагоги про громадянське виховання молоді (початок ХХ ст.)
Актуальною є сьогодні проблема громадянського виховання, завданням якого є формування ідеалу українця як громадянина, патріота, який усвідомлює себе частиною нації, шанує закони і традиції України, наділеного почуттям національної гордості та відповідальності за долю своєї Вітчизни.
У час розбудови Української держави, формування та удосконалення національної системи освіти і виховання, закономірно посилюється інтерес до історії української педагогіки. Тому сьогодні, коли Україна стала на шлях розбудови громадянського суспільства, дуже потрібним і цінним є використання досвіду минулого, зокрема спадщини таких видатних галицьких педагогів початку ХХ ст., як М. Галущинського, І. Ющишина, П. Біланюка, М.Євшана, В. Кузьмовича, Л. Ясінчука та багатьох інших, які в своїх публікаціях порушували питання громадянського виховання молоді.
В умовах іноземної окупації всі зусилля передових культурно-освітніх та громадсько-політичних діячів Галичини були спрямовані проти процесу денаціоналізації українців. Перед українськими педагогами постало питання збереження нації, її мови, культури, національних рис українського народу. Оскільки головним засобом денаціоналізації було обрано шкільництво, то в цей час галицькими педагогами ведеться активний пошук шляхів розвитку українського шкільництва. Зокрема, головна увага була сконцентрована на пошуку виховного ідеалу та розробці теоретичних засад саме національно-громадянського виховання.
Відомий в Галичині педагог і громадський діяч І . Ющишин підкреслював, що лише така школа, яка існує як суспільна інституція та спирається на життя народу, його духовних, матеріальних і політичних засадах, наближає молодь до реального життя середовища та підготовляє учнів практично до активної участі в громадському житті рідного довкілля. Педагог писав: "Розвиваючи одиницю на культурних добрах народу, школа повинна виховувати її свідомо до суспільного і громадянського життя. Дбаючи про розвиток загальних диспозицій в громаді, школа вже від самого початку своєї праці над молоддю впливатиме в спосіб, що відповідає вікові, на розвиток суспільних почувань та призвичаювати в практиці до суспільного співжиття"[12, 48 - 49].
А формуванню громадянських якостей в учнів особливо сприяють спортивні, ощадневі гуртки та інші форми громадської діяльності. Так, І. Ющишин зазначав, що гурток ощадливості "розвиває в ощадника духовний гарт, сильну волю, твердий характер", а діти, навчені до ощадності "виростають колись на незалежних економічно громадян, отже тим самим характерних і високоморальних людей" і збільшуватимуть "не тільки матеріальні, але й духовні добра народу".
Тільки така школа, яка заохочуватиме молодь до активного громадянського життя, зможе виховати активних і творчих патріотів [там само, 54 - 55].
І. Ющишин вважав, що школа, виховуючи шляхетну задачу масового виховання громадян, підніме рівень суспільної моралі і громадянських чеснот, якщо буде розвивати в молоді:
а) фізично-індивідуальні здібності, бо тільки гармонійний розвій тіла і духу може сприяти нормальному розвиткові моральної сутності людини;
б) почуття єдності з усім народом, а в дальшій мірі з людством. Історична традиція, світла минувшина і весь національний культурно-історичний доробок мають утворити ґрунт, на якому розвинеться любов, повага і почуття приналежності до свого народу. Загальний світовий поступ, світлий розвій духу, з найбільшими геніями людства на чолі, на думку педагога, розбуджують в одиниці переконання, що вона є членом всього людства, коли має право користати зі скарбів його духу. Та мало цього, підкреслює він: людина зобов'язана до тої величавої скарбниці людського духу докинути і свій внесок, і вчитель має час від часу нагадувати це вихованцям;
в) солідарність, яка в своїй суті дещо відмінна від попередньої громадянської чесноти, хоча є її найближчою посестрою. Спільне навчання, товариські ігри, забави, походи, надання допомоги товаришам при різних негодах для досягнення якоїсь спільної мети - ось засоби, якими школа розбудить в учнів почуття і потребу суспільної солідарності;
г) справедливість, моральність, повага до ближнього і бажання до колективного життя - це якості, без яких не можна уявити культурної і моральної людини. Засоби виховання цих якостей - справедливе і лояльне ставлення вчителя до учнів, любов до них і пошана, в відповідній формі, яка належиться кожній людині, справедлива оцінка і нагорода його праці або заслужена догана;
д) послух, чемність і пильність у роботі і навчанні, працьовитість і услужливість, порядок, відвага, правдомовність, любов до родичів і ближнього, милосердя, скромність, щирість, відвертість і т.п.
На його думку, школа має прямувати до перетворення і поліпшення умов суспільного життя, але не дорогою нових ґвалтів і жорстокого насильства, а поступовим вихованням нових шляхетних якостей, розвиваючи в кожному вихованцеві такі сили тіла і духу і даючи йому стільки теоретичного і практичного знання, з яким би він сміливо міг вийти назустріч життю і здобувати людські умови життя [9, 13 - 14].
Роздумуючи над виховним ідеалом І. Ющишин приходить до висновку, що треба виховати для суспільства новий тип людини, яка поєднувала б в собі прикмети бійця й працівника."Сучасного громадянина треба так виховати, - пише педагог, - щоб в часи нормального і спокійного життя народу здатний був до щоденної продуктивної і творчої праці, котра підносить міць і культуру держави, а в хвилини нещастя і небезпеки здатний до жертв і посвяти для загального добра". А щоб виховати таких громадян, учитель, в якому переважає тип "тихого і ревного патріота", сам має змінитися, добре пізнати і усвідомити потреби своєї нації [11,6].
Видатний педагог і культурно-освітній діяч М. Галущинський вважав, що виховна праця має забезпечити виховання такої молоді, яка б була здатною вибороти державність і зберегти її. У своїх міркуваннях над виховним ідеалом М. Галущинський брав за основу західноєвропейський педагогічний досвід, вказуючи, що виховний ідеал у цих країнах відзначається, як ідеал державотворчого громадянина, патріота власної держави. Але, цей ідеал буде різний для однонаціональної та багатонаціональної держави. В однонаціональній державі виховання забезпечує громадян на добрих членів нації. Коли ж держава багатонаціональна, тоді досягнення державотворчого ідеалу зумовлюється денаціональністю поодиноких народів. У цьому випадку необхідно створити новий виховний ідеал, який давав би можливість кожній людині узгоджувати громадянські та національні інтереси.
Стосовно ж українського виховного ідеалу М. Галущинський зазначав, що перед українськими педагогами уже не стоїть проблема його визначення. Так, у своїй промові, виголошеній в сенаті 12 березня 1930 р., він підкреслював: "Мусимо сказати, що такий ідеал ми вже самі створили для себе. Особливо останніх п'ять десятків літ -це розвиток свідомого національного виховного ідеалу, котрий довів нас до нашого державотворчого виступу у 1918 р... У нас повна свідомість великої відповідальності, яка на нас тяжить, і ясне бажання держати якнайвище, якнайвиразніше український національний прапор" [3,55].
Спираючись на власний досвід роботи у Рогатинській гімназії М. Галущинський наголошував, що тільки національна школа
Loading...

 
 

Цікаве