WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Проблема морального становлення особистості в педагогічній спадщині В.Сухомлинського - Дипломна робота

Проблема морального становлення особистості в педагогічній спадщині В.Сухомлинського - Дипломна робота

досвіду і досвіду своїх колег, В.Сухомлинський послідовно розвиває гуманістичну ідею величі, цінності людини. Він показує, якими мають бути: ставлення до батьків, рідних, близьких, до людей і обов'язок перед ними; любов до Батьківщини, розуміння життя, добра і зла в ньому; виховання високих моральних якостей і норм поведінки, любові до знань. школи, вчителя, дружба, любов, сім'я, ставлення до краси в природі і суспільстві.
Гуманізм навчання і виховання В.Сухомлинський вбачав у особистісній орієнтації і зверненні до дитини у створенні умов, спрямованихна розвиток творчої індивідуальності кожного, у ставленні до учня як до мети, а не засобу, подоланні всіх видів відчуження, у відсутності зневаги до відмінностей у біофізіологічних і психічних можливостях школярів.
У такому ж гуманістично-моральному руслі Василь Олександрович розглядає і діяльність педагога. Місія педагога, у поглядах В.Сухомлинського, полягає в тому, щоб бути творцем дитячого щастя, лікарем і зцілителем дитячих душ. Аналізуючи позицію одного з учителів ("А якщо я не люблю дітей. якщо я тільки й зазнаю світлих хвилин, коли їх не чую і не бачу? Що ж накажете залишити школу і перекваліфікуватись?") Василь Олександрович у статті "Як любити дітей" однозначно відповідає: "... так, треба залишити школу і здобути іншу спеціальність. Або ж виховати в собі любов до дитини - третього не дано". Почуття любові до дитини великий гуманіст називаю плоттю і кров'ю вихователя як сили, здатної впливати на духовний світ іншої людини, тому і констатує: "Педагог без любові до дитини - це все одно, що співець без голосу, музикант без слуху, живописець без відчуття кольору.
Вчений-педагог закликає вчителів уникати озлобленості, грубості, не бути "товстошкірими", бо це негативно відбивається на атмосфері і засобах навчання та виховання. У книзі "Серце віддаю дітям" він наголошує: "Найголовнішою рисою педагогічної культури має бути відчування духовного світу кожної дитини, здатність приділити їй стільки уваги й духовних сил, скільки потрібно для того, щоб дитина відчула, що про неї не забувають, її горе, її образи, її страждання поділяють".
В. Сухомлинський був сміливим новатором у галузі оновлення змісту шкільної освіти в умовах єдиних та одноманітних навчальних планів і програм у колишньому СРСР. Навчально-виховний процес у Павлиській середній школі він органічно з інтегрував з усім найкращим у досвіді української народної педагогіки. Передусім це стосується навчання, виховання і розвитку особистості у лоні рідної материнської мови, природи, праці, національної культури, історії родини та України з поступовим залученням до загальнолюдських вартостей. Так, в етичній освіті учнів Павлиської середньої школи було вироблено Десять. Не можна, порушення яких вважалося великою ганьбою і моральним невіглаством. Формуючи ці положення, Василь Олександрович відштовхувався від народної педагогіки, широковживаними в якій є напучення, застереження, заборони тощо. Народно педагогічним змістом пройняті і визначені Василем Олександровичем Дев'ять негідних речей, сутність мерзотних і гидких речей. У цьому зв'язку слід переконливо констатувати, що коли б Василь Олександрович зробив лише єдине - привернув увагу до народної педагогіки і української зокрема, - то тільки за це його ім'я було б навічно вкарбовано у світову педагогіку.
Великою вадою В.Сухомлинський вважав те, що в навчальних планах шкіл і вузів відсутній основний предмет - людинознавство: "Людинознавством має бути пройнята вся навчально-виховна робота школи вузу"; "... всі роки перебування в школі пізнання навколишнього світу мусить полягати в пізнанні людини".
Турбуючись про дітей з малорозвиненою увагою, В.Сухомлинський склав спеціальний "Задачник для неуважних", що становив близько двохсот задач, узятих здебільшого з народної педагогіки, розв'язувати які означало самостійно думати, аналізувати.
По-новому підходив Василь Олександрович і до розвитку індивідуальних нахилів, задатків та здібностей школярів в позаурочний час через гурткову роботу. З цією метою у Павлиській середній школі щорічно діяли 70-80 гуртків, і кожний учень шукав себе у них, займаючись одночасно у 2-3 гуртках, для чого була створена надзвичайно сприятлива матеріальна база.
Великим гуманізмом була пройнята робота керованих В.Сухомлинським психологічної комісії. Психологічного семінару Батьківської школи.
Зокрема для батьків читався курс психологічних знань більший за обсягом, ніж у тодішніх університетах. Усе це Василь Олександрович спрямував на створення практики не фрагментарно-емпіричного. А системно-систематичного наукового вивчення особистості дитини.
Як важливо і конче необхідно. Щоб гуманістичні педагогічні праці В.Сухомлинського були освоєні і спрямовані кожним учителем з метою їх творчого використання у власній діяльності. Якщо так станеться, то немає ніякого сумніву, що всі без винятку діти ходитимуть до школи з радістю, що не буде сліз через погані чи незадовільні оцінки, а їхні здібності розвиватимуться природо відповідним і гармонійним чином, і всі школярі стануть порядними, високоосвіченими, працелюбними і культурними людьми.
Проблема виховання моральних цінностей засобами слова. На думку В.О.Сухомлинського, - одна з найскладніших і найгостріших проблем, над якими треба працювати і в теоретичному, і в практичному планах, адже слово вчителя, як інструмент впливу на душу вихованця, нічим не замінити.
На його погляд, тонкість внутрішнього світу людини, благородство морально-емоційних стосунків не утвердити без високої культури словесного виховання. Багаторічний досвід Василя Олександровича переконує в тому, що слово вчителя пробуджує у малої дитини, а потім і в підлітка, юнака, дівчини відчуття людини - глибоке переживання того. що поруч із нами завжди є людина зі своїми радощами, печалями, запитами, потребами.
У формуванні духовного обличчя людини велику роль відіграють поведінка, взаємини в колективі, суспільно-корисна праця. Однак і поведінка, і взаємини, і праця - все залежить від складних процесів, що відбуваються в душі, найважливішим засобом впливу на яку є слово.
Мистецтво виховання моральних цінностей молодших школярів, на думку В.О.Сухомлинського, містить насамперед мистецтво говорити, звертатися до людського серця: "Я твердо переконаний, що багато шкільних конфліктів, які нерідко закінчуються великою бідою, починаються з невміння вчителя говорити з учнями" [18, 321]
Вчитель у слові виявляє себе, свою культуру, свою моральність. Своє ставлення до вихованця.
Головне, що за переконанням Василя Олександровича визначає ефективність слова вчителя, - це його чесність. Учні дуже тонко відчувають правдивість слова, чутливо відгукуються на нього. Ще тонше відчувають учні неправдиве, лицемірне слово. Крім того, ефективність слова вчителя залежить від однієї дуже важливої умови: в школі не має бути
Loading...

 
 

Цікаве