WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Проблема морального становлення особистості в педагогічній спадщині В.Сухомлинського - Дипломна робота

Проблема морального становлення особистості в педагогічній спадщині В.Сухомлинського - Дипломна робота

Василь Олександрович у цих та інших працях:
o любов до дитини;
o розвиток творчих сил кожної окремої особистості в умовах колектив-ної співдружності на основі етико-естетичних цінностей, інтересів, потреб,який спрямований у кінцевому підсумку на творчу працю;
o культ природи, природа як найважливіший засіб виховання почуття прекрасного і гармонії;
o розробка демократичних педагогічних засобів і методів навчання й виховання (повага, заохочення, опора на позитивне, моральне покарання}:
o звернення до внутрішнього світу дитини, опора на її сили, внутрішні потенції, підтримка і розвиток того здорового, що є в кожній особистості.
o розвиток ідеї "радості пізнання", тобто емоційне сприйняття процесу навчання;
o демократизація структури управління навчально-виховним процесом у школі (психологічний і педагогічний семінари, школа для батьків тощо).
Ці положення були підпорядковані ідеї комуністичного виховання. При цьому комунізм виступає у В. О. Сухомлинського як суспільство щасливих, гармонійно розвинених людей, де панують високоморальні відносини, утвер-джується соціальна справедливість, розвивається висока духовність. Водне-час він говорить і про суспільні вади. Суперечності, що виникають між запланованими виховними впливами і стихійним впливом довкілля, сільський учитель називає "педагогічним дисонансом" і наголошує: "Чим різкіший дисонанс між передбаченими, навмисними засобами виховання й засобами ненавмисними, які являють собою середовище для формуванні суспільних інстинктів людини, тим важче виховувати, тим важче формувати те, що в практиці зветься голосом совісті" .
Особливу увагу педагог приділяє ідеї самоцінності й неповторності, талановитості кожної дитини, вільному розвитку особистості в педагогічно продуманих умовах; включенню соціального середовища в сферу педа-гогічних впливів; природному вихованню (в єдності з природою) як голов-ному чиннику формування людини - її розуму, почуттів, емоцій ("уроки мислення на природі", "школа під голубим небом", "школа радості"); ор-ганізації переживання дітьми нагромадженого досвіду; висуненню слова вчителя як провідного засобу виховання особистості; відмові від колективних засобів впливу на особистість, особливо коли мова йде про проступок; розробці комплексної програми "виховання красою" людини, природи, вчинку; введенню статевого виховання в структуру навчально-виховного процесу; вирішенню проблеми біологічного і соціального на користь двофакторного впливу (врахування, крім соціальних чинників, фізичного стану, статі, спадковості, рівня розвитку здібностей).
В останній період життя В. О. Сухомлинський все голосніше та емоційніше обстоює народні імперативи й цінності, спирається на українську етнопедагогіку, вводить її в усі ланки педагогічного процесу, особливо наголошуючи на значенні рідної мови, слова, пісні, поезії, казки. Розширюючи педагогічний простір, він починає сам створювати для павлиських дітей казки, оповідання, притчі, які лежать у площині української ментальності, українського світосприйняття, й широко застосовує їх у навчально-виховному процесі.
В ці роки Василь Олександрович з особливим значенням говорить про роль рідної мови у вихованні, пристрасно й палко освідчуючись їй у любові ("Слово рідної мови" (1965); "Джерело невмирущої криниці" (1970)).
Гуманістичні ідеї В. О. Сухомлинського, які глумливо відкидалися кон-сервативним крилом офіційної педагогіки, з ентузіазмом і радістю сприйма-лися вчителями, батьками, широкою педагогічною громадськістю. Павлиська школа, якою керував і де експериментував педагог, поступово перетворюва-лася в педагогічну "Мекку" - до неї їхали не лише з України та багатьох інших куточків СРСР, а й з-за кордону.
Позиції В. О. Сухомлинського підтримували й деякі офіційні особи, зокрема перший секретар ЦК КПУ П. Ю. Шелест, якому, без сумніву, Імпонувало звернення Василя Олександровича до національних витоків. Са-ме завдяки його підтримці педагога було нагороджено в 1968 р. золотою зіркою Героя Соціалістичної Праці та другим орденом Леніна.
Зірка Василя Олександровича згасла на злеті - на 52 році життя. Він був сповнений задумів, мрій, творчих пошуків. Про це свідчать твори, що побачили світ в 70-ті роки: "Методика виховання колективу" (1971), "Розмова з молодим директором школи" (1973), "Листи до сина" (1978). В них він розширює і поглиблює свої гуманістичні ідеї у напрямі розвитку духовності, яка, за переконанням педагога, опосередковує всі інші риси особистості.
Праці, над якими він працював до останнього дня - "Як виховати справжню людину" (1989), "Хрестоматія з етики" (1990), присвячені форму-ванню духовності як визначальної, провідної якості особистості через мо-рально-етичне виховання, прищеплення цінностей. В. О. Сухомлинський ввів етику в структуру педагогічної науки, наповнив її педагогічним змістом, культовими засадами як на основі соціальних реалій, так і народної та класичної культури. Він вибудовує виховний процес як прищеплення "куль-тури почуттів", "культури бажань" краси і любові, створює "філософію для дітей", основою яких виступають написані ним художні мініатюри, а педа-гогічна аргументація закладається в моральних повчаннях книги "Як вихо-вати справжню людину".
При цьому офіційна риторика щодо комуністичного виховання у педа-гога залишається, але вона відступає на другий план, а весь педагогічні* простір заповнюється екзистенційно спрямованою "педагогікою серця".
Як учений Василь Олександрович, на відміну від багатьох його сучас-ників і попередників, був учителем-практиком, творцем експериментальна та авторської школи, де апробовувалися педагогічні ідеї і до якої зверталася мисляча інтелігенція. Нарешті, В. О. Сухомлинський впливав на поширення власних педагогічних поглядів і своїм способом життя, і власною мо-ральністю. Його особистість була незвичною для педагогічної науки тог® часу: виходець із села, аскетизм і скромність у роботі й побуті, невтомність у праці надавали ідеям Василя Олександровича особливої ваги і звучання.
В останніх працях В. О. Сухомлинський розмірковує над проблемами s загальному гносеологічному сенсі: "що таке людина?", "яке її призначен-ня?" - і намагається дати відповіді на них засобами педагогічної науки. Вія дедалі більше говорить про такі прості й необхідні для кожної людини і суспільства в цілому речі: про добро й милосердя, про смисл життя і пра-вильне ставлення до смерті, про зло і його подолання, про необхідність гармонії в людських стосунках, про любов, про жінку-матір - основу людського життя.
Після 1970 р. почався новий етап біографії педагога - "життя після смерті". Це стосується його 48 книг, 500 наукових статей, більше як 1500 оповідань і казок для дітей. Спадщина В. О. Сухомлинського розійшлася по всьому світу, живе своїм життям. На початок XXI ст. вийшло 65 його творів тиражем близько 15 млн. примірників. Вони
Loading...

 
 

Цікаве