WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Неблагополучна сім’я – як об’єкт соціально педагогічної діяльності - Курсова робота

Неблагополучна сім’я – як об’єкт соціально педагогічної діяльності - Курсова робота

нього вийти, почекати, коли воно пройде. Доведено, що протягом 6-9 місяців після втрати у людини сильно знижується імунітет, вона швидко втомлюється [8. 249]. Втрата ч відбивається на всій сім'ї, оскільки сім'я є системою. Виникає 2 проблеми у роботі з такою сім'єю:
1) попередити розпад сім'ї;
2) відновити життєдіяльність сім'ї на нормальному рівні в нових умовах.
Саме це, на пашу думку, повинно складати зміст реабілітації неблагополучної сім'ї. Виходячи із розуміння сім'ї як системи, можна виділити такі напрямки реабілітації:
- компенсація втрати (роботи, місця проживання, здоров'я) або функцій померлого члена сім'ї, або того, хто вийшов з родини (розлучився чоловік, одружився син, переїхала на навчання дочка тощо);
- допомога сім'ї у реалізації її прав і виконанні функцій доти, поки вона не відновить свій потенціал.
На цій основі можна говорити, що соціально-педагогічна робота з такою сім'єю може бути екстренною, тривалою і профілактичною (запо-бігання вторинних стресорів) у реабілітації сім'ї. Основою для подолання втрати і пов'язаного з ним горя, на думку Б. Дейтса, є спрямування особистості на її активне подолання, тобто контролювання думок, емоцій, поведінки через терплячість і витриманість протягом тривалого часу, самостійну роботу та разом з іншими людьми над подібною проблемою, спілкування з тими, хто вже пройшов через подібне, з авторитетною людиною (священиком, другом тощо) за її згоди [8. 249]. Оскільки розвиток і виховання людини можливий лише в діяльності і спілкування, а механізмом - зовнішні та внутрішні протиріччя, то соціально-педагогічна робота з реабілітації сім'ї після втрати повинна мати за мету захист прав сім'ї та її членів через 1) створення протиріч, долаючії які, сім'я і окрема особистість прискорюють процес прийняття втрати і подолання ЇЇ наслідків, 2) створення умов для нормальної життєдіяльності сім'ї.
Під час надходження поганих відомостей: допомогти не стримувати реакцію людини на погану звістку, але утримати людину від афективних рішень, які стосуються серйозних проблем, майбутнього, бути рядом, розмовляти і контролювати дії, режим дня (харчування, здоров'я, сон), говорити вголос: "помер", "виїхав", "пішов", "захворів" тощо, організувати спілкування з друзями, з людьми, які можуть надати підтримку, загадуючи добро чи вислуховуючи Вас, спрямувати людину на конкретні необхідні дії (організацію похорон, догляд за дитиною тощо), обговорити з нею питання: "Чи правильно вона вчиняє?", "Як не могло статися?", "Що подумають про це друзі?", "Як я скажу про це сім'ї?", але не приймати за людину рішень, допомогти ї розібратися в своїх думках. Не можна приймати чиюсь сторону, судити. Треба тільки вислухати.
Заперечення і відсторонення. Характеризуються слабкістю, втратою апетиту, сил, фізичною біллю, очікуванням чуда, злістю, нездатністю робити звичні справи, безсонням чи сонливістю, відмовою від гігієнічних правил, фантазіями. Допомога подолає у визнанні нормальності такої реакції, вислуховуванні горя, спілкуванні з людиною, навіть якщо вона цього не хоче, па різні теми, виразі поваги до людини. Можна привести власний приклад подолання втрати і розповісти, як ця втрата і Ваші дії вплинули на Ваше життя; які почуття Ви відчували, з ким розмовляли на цю тему і чого очікуєте від інших. Допомога повинна бути екстренною, якщо людина цілеспрямовано думає і говорить про самогубство, зловживає алкоголем, транквілізаторами, занедбала себе, дітей, дім, впала у депресію і заперечує втрату протягом кількох місяців, має неспокій, галюцинації. У цьому випадку необхідно примусити виконувати свої обов'язки, прийняти допомогу, залучити лікаря до обстеження і лікування, відновити і розширити соціальні зв'язки з мікро- і макросередовищем на основі фізичних потреб, спеціально створених нагальних проблем для переключення уваги (поведінка та успішність дітей, доручення вчителів тощо). З дітьми необхідно розмовляти про втрату, роз'яснюючи доступно і точно її зміст, виявлення їх відчуття і знання про подію, розповісти про те, що вони будуть найближчим часом робити, з чим зустрінуться і як себе при цьому поводити, дати можливість попрощатися із втраченим, відповідати на їх питання чесно і вчасно, пояснити, що вони будуть відчувати себе краще, створити їм атмосферу стабільності [8. 249].
Визнання втрати: означає повернення відповідальності за почуття і дії (триває від 3 місяців до 1 року). Робота з людиною полягає в організації спілкування з нею на тему "Як цей стан подолати", але не на тему: "Чому це трапилось зі мною?", "За що мене покарано?" Ці питання ("Як...?" відбивають пошук шляхів організації життя після втрати. Тут доцільною є індивідуальна робота та у групі підтримки через консультації, пошук способів розв'язання проблеми: "Як зробити, щоб це не сталося ще раз?", "Як заповнити пустоту?", "Як жити далі, у нових умовах?", "Заради чого жити далі?")
Спільноти можна поділити на:
1) групи, які працюють із соціальним педагогом примусово або за контрактом, або за власним бажанням;
2) групи взаємопідтримки (взаємодопомоги), які працюють з консультантом і керівником;
3) групи самодопомоги, які працюють з фасилітатором.
В основі цієї класифікації - ступінь самотності та активності членів групи. За напрямками діяльності А. Браун виділяє групи: у сфері емоційного та психічного здоров'я; для членів сім'ї, де є діти з особливими потребами; спрямовані на зміни у поведінці; спрямовані на життєві зміни, пристосування до їх наслідків; у сфері освіти та організації дозвілля; для задоволення потреб осіб, які мешкають в інтернатах чи відвідують денні центри [2. 84]. Основними ціннісними засадами діяльності груп взаємодопомоги користувачів служб психічного здоров'я, за Р. Кравченко, Н. Кабаченко, О. Васильченко, є: мудрість, динамічна робота, співробітництво, релігія, наявність сім'ї, спокійна робота, симпатія, спільнота, близькі взаємини, правда, природа [4. 130.]. У групі люди розуміють, що їх поведінка у лихові є нормальною реакцією, вони навіть здатні над нею посміятися; вони передають один одному вміння, чуйність, переживання, що сприяє виникненню почуття єдності [4. 130.], отже, захищеності і врівноваженості. Групи підтримки працюють через такі форми: засідання 1 раз на тиждень з метою обговорення проблем, успіхів, спілкування, відпочинку; спілкування окремих осіб із спільними проблемами поза зустрічами (прийомних батьків, одиноких стариків тощо); телефонні консультації між членами групи, між консультантом і членом групи; соціальну рекламу у ЗМІ діяльності групи та її координації; лекції і бесіди фахівців на засіданняхгрупи; обмін досвідом з іншими групами підтримки на засіданнях, в іншому місці тощо; виконання вправ між засіданнями. Членам сім'ї доцільно виконати вправу у групі:
1. Якого ставлення до себе Ви прагнете до особи, яка понесла втрату?
2. Опишіть свою дитину (зовнішність, характер, звички).
Ви захворіли, дитину беруть на виховання. Кому б Ви ЇЇ
Loading...

 
 

Цікаве