WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Освіта України в ХХІ столітті: проблеми та перспективи розвитку - Курсова робота

Освіта України в ХХІ столітті: проблеми та перспективи розвитку - Курсова робота

інших галузей.
Таким чином, держава вже не може за рахунок бюджету в попередніх масштабах утримувати систему освіти. Ці проблеми вкрай загострили кризу в освіті і спонукають до здійснення невідкладних заходів як оперативного характеру, так і щодо поетапного структурного реформування системи освіти.
Оперативні заходи пов'язувалися, насамперед, із скороченням поточних видатків на освіту за умови збереження основних характеристик напрямків її діяльності, залученняінших позабюджетних джерел фінансування. Ці заходи не популярні, приймалися дуже важко, але з розумінням того, що не здійснювати їх уже не можна, оскільки зволікання призвело б до порушення Закону "Про бюджет" і ще б більше зросла заборгованість і затримки з виплатам зарплат.
Освіта - складна, багатогалузева система. І при всій подібності проблем, що постають перед окремими ланками, кожна має свої, притаманні лише їй. Проте головна її мета - забезпечити сучасні вимоги суспільства щодо підготовки та перепідготовки кадрів за наявних бюджетних коштів, водночас зберігаючи основні якісні характеристики системи освіти на рівні цивілізованих країн. Що для цього потрібно?
Не допустити кількості студентських та учнівських місць. Забезпечити дотримання стандартів якості в усіх ланках освіти та їх відповідність цивілізованим країнам світу. Це вимоги до змісту та строків навчання, щ прийнято вважати інтегрованим показником освіченої нації. Не допустити розвалу визнаних у світі університетських, природничих, інженерних, гуманітарних, наукових та педагогічних шкіл.
Цьому сприятимуть удосконалення мережі закладів освіти, вдосконалення структури підготовки фахівців у державі, перегляд напрямів та спеціальностей, рівнів освітньо-професійних програм, а також встановлення чітких принципів формування держзамовлення на підготовку фахівців та її фінансування, посилення відповідальності за виконання взаємних зобов'язань замовника і виконавця.
Структурне реформування освіти має ґрунтуватися на державно-регіональному підході, що означає визначення на першому етапі потрібної мережі закладів освіти і структури підготовки фахівців на регіональному рівні з наступним порівнянням цих пропозицій з відповідним потребами держави в цілому. Баланс регіональних і державних потреб має визначити мережу і структуру підготовки.
Що стосується вдосконалення мережі закладів освіти, то певною мірою для середньої та загальноосвітньої школи ця проблема вирішена. У руслі реформування освіти необхідно упорядкувати мережу професійно-технічних навчальних закладів та професійно-кваліфіковану структуру підготовки робітничих кадрів з урахуванням пропозицій регіонів. У зв'язку з цим необхідно здійснити укрупнення навчальних закладів шляхом об'єднання та спеціалізації. Здійснення цих заходів здешевить витрати держави на професійно-технічну освіту.
Потребує упорядкування структура підготовки кадрів. З цією метою слід розробити кваліфікаційні характеристики для всіх рівнів підготовки фахівців, як того вимагає Закон " Про освіту". Одночасно мають розроблятися освітньо-професійні програми підготовки молодшого спеціаліста, спеціаліста і магістра, які слід узгодити з програмами середньої загальноосвітньої школи та підготовки бакалаврів.
Сьогодні не існує обґрунтованої відповіді на питання, спеціалістів яких професій і в яких обсягах слід готувати і фінансувати на державному рівні. Об'єктивно це зумовлено відсутністю інформації від галузей та місцевих органів влади про реальні потреби у фахівцях та кінцеві результати працевлаштування випускників за одержаним фахом. Цілком очевидною є потреба по-новому підходити до формування державного замовлення у справі підготовки фахівців.
Водночас треба чітко визначити, кому надавати перевагу щодо фінансування з державного бюджету. Це, очевидно, має бути підготовка спеціалістів для державних установ згідно з їх замовленням та обов'язковим розподілом відповідно до Указу Президента України "про вдосконалення працевлаштування випускників", а також з фундаментальних цінностей, що мають важливе значення для реалізації державних програм.
Для збереження наукових та педагогічних шкіл за напрямами, в яких сьогодні немає великої потреби у фахівцях, надавати держзамовлення у незначних обсягах лише базовим вищим навчальним закладам.
На перехідний період доцільно надавати вузу право самостійно перерозподіляти ліцензовані обсяги між спеціальностями, щоб у такий спосіб збільшити додатковий прийом на навчання за кошти юридичних і фізичний осіб.
Життя наше надзвичайно динамічне і швидкоплинне. Отож зволікати з проведенням реформ ніяк не можна. Цілком очевидно, що без системного, випереджуючого управління не можна володіти ситуацією, забезпечувати цілеспрямованість та інтегрованість освітніх процесів. Найважливішим стає уміння керувати освітою в нестабільній ситуації, забезпечення умов для виживання і стабілізації, розвитку і саморозвитку кожної ланки освіти, вихід на багаторівневі зв'язки, вигідне партнерство.
Саме це, сподіваємось, забезпечить реальний пріоритет освіти ХХІ століття в нашій державі.[ Михайло Згуровський, екс-міністр освіти України]
в) Нині серед української педагогічної громадськості, на сторінках педагогічної преси і навіть у керівних документах, що регламентують розвиток освітніх процесів, усе частіше вживається теза про необхідність запровадження компетентнісного підходу. Проте цей термін для нас новий і невизначений. Поняття компетентнісної освіти, освітньої компетентності прийшло до нас із зарубіжних країн. Там воно є широковживаним і дослідженим. Поки що в Україні недостатньо представлені оригінальні чи перекладні праці, присвячені цій проблемі. Тож перед тим, як вести мову про "запровадження підходу у практику навчання в національній школі", потрібно розібратися у сутності вихідних понять і положень такого підходу.
Уже всередині ХХ століття у розвитку освіти багатьох країн виявились два важливих чинники, що ніяк не вписувались в традиційні системи. По-перше, школа почала катастрофічно відставати від темпів розвитку й оновлення знань. По-друге, у зв'язку із соціокультурними зрушеннями ХХ століття освіта стала масовою, розрахованою "на всіх". Відтоді ці чинники обумовили чимало спроб реформування і якісних зрушень в освітніх системах різних країн світу.
Сьогодні розвиток суспільства і цивілізації висуває перед освітою принципово нові завдання. На початку ХХІ століття почалися докорінні зміни у парадигмі і методології освіти, передумови й окремі елементи яких складалися протягом усього ХХ століття. Колишня парадигма, що відбивала інтереси і сутність індустріального суспільства, детермінованого пізнання й однозначності оцінок, поступово замінюється методологією інформаційного суспільства, плюралістичного пізнання та імовірності оцінки.
Ознаками революції в світі, що
Loading...

 
 

Цікаве