WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Основні поняття і категорії педагогіки - Курсова робота

Основні поняття і категорії педагогіки - Курсова робота

освіти.
Навчання - цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння й навички.
У живому педагогічному процесі ці педагогічні категорії взаємопов'язані та взаємозумовлені. Як у широкому соціальному, так і в широкому педагогічному значенні виховання охоплює навчання та освіту. Закономірністю навчального процесу є виховуючий характер навчання [4, 423].
Розділ 2.
Виховання як педагогічна категорія
2.1 Об'єктивні й суб'єктивні чинники формування особистості
Об'єктивні основи виховання як загальної і необхідної категорії суспільного життя закладені в самому суспільстві, природа якого, зрештою, й регулює поведінку людей. Ці об'єктивні основи закладені, зокрема, в матеріально-технічній базі суспільства, в панівних суспільних відносинах, у сфері побуту, в навколишньому середовищі, а також у духовному та фізичному світі людини, тобто у людській природі.
Суб'єктивними чинниками виховання слід вважати всю систему соціальних інститутів, з участю яких воно здійснюється. Саме таким чином відбувається підготовка нових поколінь фахівців через систему вищих і середніх спеціальних закладів. Складовими структурними елементами цієї системи соціальних інститутів є також сім'я, засоби масової інформації, різні культурні установи, молодіжні організації, нарешті, організаторська й виховна діяльність держави, існуючих у ній партій, освітніх систем, навчально-виховних закладів, зумовлена, в кінцевому підсумку, освітньо-виховними цілями, що ставляться суспільством [1, 345].
2.2 Виховання у широкому й вузькому розумінні. Критика А. С. Макаренком парної педагогіки.
Як категорія науки виховання є дзеркалом об'єктивних суспільних закономірностей. Насамперед до них треба віднести закономірний зв'язок між розвитком матеріального й духовного життя суспільства і необхідністю для нових поколінь засвоювати певний соціальний досвід. Річ у тім, що безперервний розвиток матеріального й духовного життя суспільства виступає неодмінною умовою його самовідтворення, функціонування й розвитку. Водночас розвиток матеріального і духовного життя суспільства можливий лише за умови, що нові покоління будуть засвоювати соціальний досвід, набутий попередніми поколіннями, і розвивати його далі. Саме це й забезпечується вихованням. У цьому полягає сутність виховання як об'єктивного явища і як категорії науки.
Костянтин Ушинський вважав за можливе виділяти виховання у широкому розумінні [1, 346]. Саме цей аспект виховання ми маємо на увазі, коли говоримо про надзвичайну багатогранність зв'язків і стосунків, у які входить студент у вищій школі. Вчення соціологів і психологів про мікро- і макросередовище дуже важливе для педагогіки. Мікросередовище охоплює усю систему стосунків у сім'ї, академгрупі та в інших первинних колективах, різного роду неформальних групах тощо. У межах макросередовища, у свою чергу, важливо вирізняти об'єктивні та суб'єктивні чинники. До об'єктивних слід віднести систему відносин особи, які визначають держава, клас, нація, соціальний прошарок, що до нього належить особа, а до суб'єктивних - літературу, мистецтво, засоби масової інформації тощо. У цьому зв'язку доречно згадати образний вислів Антона Макаренка: людину виховує кожний квадратний метр землі, на якій вона живе [1, 347].
Поряд із питанням виховання у широкому розумінні К. Ушинський ставив питання про виховання у вузькому значенні цього слова. А. Макаренко також писав про виховання життям і про так звану парну педагогіку.
Головною ознакою виховання у вузькому значенні слід вважати цілеспрямований і систематично здійснюваний вплив однієї людини (вихователя) на іншу (виховуваного) для того, щоб формувати в останньої риси, бажані вихователю. Є підстави стверджувати, що вказана головна ознака виховання у вузькому розумінні збігається з тим змістові, який вкладав А. Макаренко у поняття парної педагогіки. Останню - за умов її абсолютизації - видатний український педагог різко критикував [1, 347].
Парна педагогіка розглядає особу як об'єкт виховання. Її логіка може бути викладена таким чином: якщо вважати, що мета безпосередньо визначає способи впливу на виховуваних, тоді є підстави припустити, що застосовувані способи, багаторазово повторювані, неминуче спричинять наслідки, адекватні сформульованій меті [1, 348].
На перший погляд сказане видається логічним. Проте у цьому судженні допущені принаймні дві суттєві помилки. Перша: тут не взято до уваги можливий вплив довкілля, життя, тобто того, що може внести істотні корективи у процес виховання. Друга помилка полягає в оцінці особи; вона не віск, не пластилін, з яких можна ліпити все, що забажає майстер чи художник. Очевидно, не можна категорично стверджувати, що застосування парної педагогіки у всіх випадках спричинить негативний результат, та все ж запропоноване розуміння особи як об'єкта виховання у принципі є джерелом не лише теоретичних, а й практичних помилок:
1) така педагогічна логіка виходить з обмеження самостійності вихованців; 2) вона, хоча й приховано, передбачає невпевненість педагогів у можливостях своїх вихованців; 3) недооцінює роль колективу, суспільства як засобу виховання; 4) веде до відриву виховання від життя [1, 348-349].
Заперечуючи абсолютизацію ідеї парної педагогіки, Макаренко цілком слушно виступив проти розуміння виховання лише як певної сукупності прямих зовнішніх впливів вихователів на виховуваних, до того ж впливів словесних. Поклавши в основу вирішення питань, що розглядаються, принцип діяльності, Макаренко виходив з того, що в реальному житті, на противагу надуманим педагогічним схемам, особистість піддана хаосу впливів - як передбачуваних, так і несподіваних для вихователя. Звідси висновок: у загальній структурі суспільних відносин необхідно організувати педагогічно доцільне життя виховуваних - у цьому й полягає головне завдання вихователя [5, 125].
2.3 Виховання і розвиток. Виховання, самовиховання і перевиховання
Розглядаючи систему зовнішніх впливів на особистість студента, що мали б виховувати його, неправильно обмежуватися тільки цим. Дехто з педагогів вищої школи помилково вважає, що, мовляв, процес виховання є сумою виховних "заходів", що йдуть від кафедр, працівників деканату як зовнішні "прямі" впливи на студентів, студентських лідерів або викладачів. Педагогічна суть питання полягає у тому, що зовнішні впливи на студента (або студентів)треба розглядати у взаємодії з тією внутрішньою діяльністю студента, що розвивається у відповідь на ці впливи. Виявляючи щоразу свою індивідуальну позицію, людина сприяє власному розвитку, формуванню. Виховання й розвиток - єдині [5, 126].
Сучасні педагогіка і психологія не зводять розвиток людини до простого засвоєння соціального досвіду, засвоєння знань, умінь і навиків. Розвиток особистості передбачає, насамперед, якісні зміни психічних характеристик особистості, структури її психічної діяльності, утворення нових психічних якостей, нових рис характеру тощо. До того ж слід брати до уваги виняткову складність них питань. Якщо справді історичний випадок з Мауглі реальний, якщо діти, вигодувані й "виховані" дикими тваринами, так і не опановують людську мову, а своєю поведінкою і звичками нагадують диких тварин, то як же тоді бути з тезою "розвиток не слід зводити до засвоєння соціального досвіду"? Якщо справді розвиток особи передбачає передусім якісні зміни її психічної діяльності, тоді як пояснити випадки народження геніїв? Як бути з добре відомими випадками, які до того ж часто трапляються, коли діти зі звичайних трудових
Loading...

 
 

Цікаве