WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Проблема вчителя і вчительської праці в українській художньо-педагогічній думці кінця ХІХ – поч. ХХ ст. - Реферат

Проблема вчителя і вчительської праці в українській художньо-педагогічній думці кінця ХІХ – поч. ХХ ст. - Реферат

вчитель, - той тільки чиновник - обруситель. Української школи вимагають найвищі основні принципи педагогії: за українську школу говорить сама практика діла. Без народної мови нема і не може бути народної просвіти" ("Народні вчителі і вкраїнська школа" VI розділ, с.30).
Це добре розумів Грінченко, надаючи великого значення вивченню рідної мови в національній школі. Він домагався, щоб учні і батьки не ставилися до української мови як мови неосвічених людей, а щоб знали: цією мовою розмовляв весь український народ упродовж багатьох століть. Він був переконаний, що українська мова переможе завдяки українській школі, це для дитини - одне з головних гасел усього її життя. На думку педагога, лише в національній школі можна виховати справжнього патріота своєї батьківщини, гармонійно розвинену особистість, добру, чуйну, гідну своїх предків, яка зможе бути корисною своїй державі, сприяти її процвітанню.
Б. Грінченко був упевнений, що: "Той, у кого в грудях б'ється чесне серце, хто знає, яке велике се діло народне учительство, хто не хоче зрадити свого народу - той зрозуміє куди йому треба йти, з ким і за кого стояти" ("Народні вчителі і вкраїнська школа" VIІ розділ, с.50).
Велику увагу питанням освіти і виховання підростаючого покоління як могутньої зброї у боротьбі за національне визволення і утворення незалежноїУкраїнської держави приділяв і Іван Франко. Він глибоко цікавився досягненнями світової педагогіки, його думки про виховну роль учителя набагато випереджали свій час, багато з них співзвучні нашій епосі.
"Учителем школа стоїть" - підкреслював поет. Педагогічну майстерність він порівнював з мистецтвом майстра художнього слова. У своїх творах показав, яким повинен бути вчитель. Так, у статті "Ємерик Турчинський", присвяченій пам'яті одного з кращих своїх учителів, він пише: "Бувають вчителі з природженим педагогічним талантом, які вміють під час уроків жити спільним життям всього класу, забувати про себе, про свої власні турботи, радощі і тривоги. Кожен урок такого вчителя є розширенням розумового кругозору учня, задоволенням його природної допитливості, розбудженої попередніми успіхами, є насолодою, а не мукою" (пед. Статті і висловлювання. С.207).
Франко вважав, що той, хто хоче бути вчителем, не маючи покликання до педагогіки, лише завдає шкоди вихованню підростаючого покоління. Хороший вчитель має завоювати довіру дітей, уникати шаблону й одноманітності в навчанні, розвивати в них самостійність думки і дії, прищеплювати кращі моральні якості, виховувати любов до праці. Вчитель повинен мати не тільки теоретичну підготовку, а й володіти теоретичними навичками.
Австро - угорські колонізатори, їх польські та деякі місцеві посібники в особі старост, жандармів, шкільних інспекторів переслідували кращу національно свідому й патріотично налаштовану частину вчительства Галичини. У школах працювали переважно колишні економи, унтер - офіцери, люди далекі від педагогіки і потреб народної освіти. Панувала жорстока палочна дисципліна. Дітей не навчали, а мучили калічили їхні душі, убивали всі природні здібності, кращі людські якості.
Викриття вчителів - самодурів і тодішньої школи з її "ослячими мовами", муштрою, жорстокістю Іван Франко розкриває в оповіданні "Отець гуморист". Вчитель відповідної педагогічної підготовки не мав; знань явно не вистачало. Проте набув репутацію "гумориста", безкарно мучив дітей, відчував насолоду від їхніх фізичних і душевних страждань (т. 21. с.289.)
Проте у Івана Франка ми зустрічаємо і позитивні образи вчителів, в котрих письменник протиставляє тим, хто калічив дітей духовно і фізично. Це істинно народні вчителі, справжні творці і гуманісти. П'єса "Учитель" - перший твір в українській літературі, де показано нелегку, але благородну працю сільських педагогів (Т. 39. с. 432).
Отже, справжній вчитель, за І.Франком, - це людина, яка вийшла з народного середовища, є носієм кращих якостей рідного народу, живе його інтересами, бере активну участь у громадсько - культурному житті. Для нього педагогічна праця - "велике діло любові і терпеливості" (Т. 21. с. 315).
Вчитель - це особлива людина. Він і мрійник, але він і реаліст, тому що бачить перед собою щодня і щороку дітей, які дуже різні і впливають на його педагогічні цілі. Поєднання такої омріяності і реалістичності є запорукою якісної освіти, доступної для кожної дитини.
Праця в ім'я розбудови своєї держави, розвитку рідної мови, боротьба проти офіційних заборон у цій важливій сфері національного відродження були для Лесі Українки, Бориса Грінченка, Івана Франка та інших діячів культури й освіти постійною духовною потребою, глибоким внутрішнім стимулом. Вони запевняли: "Якщо учительство буде сумлінно трудитися в формуванні у народу таких чеснот, як освіта, праця, витривалість, моральність, то воно стане "колискою школи", його майбутнє буде краще.
Заповітом для вчителів є слова видатного педагога і мислителя Г. Врецьона, котрий закликає: "Лиш не упадаймо духом, любім добрий народ свій та слідкуймо за справжніми потребами і бажаннями. Будьмо справжніми приятелями народу, а він за те одарить своєю любов'ю і довір'ям, тою дорогою утворимо з себе міцну скалу, на якій виросте вільна, могутня і достойна честі школа. Краща майбутня доля лежить в руках самого учительства. Не забуваймо про це!".
Література.
1. Педагогічні погляди Лесі Українки // Початкова школа №2. 1996р.
2. Грінченко Б. Народні вчителі і вкраїнська школа VI - VIІ розділ, с.30 - 50.
3. Франко І.Я. Історія моєї габілітації. - Твори. В 50 - и т. 1981р.
4. Франко І.Я. Педагогічні статті і висловлювання. с. 207, 315.
Loading...

 
 

Цікаве