WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Сучасні теоретико-методологічні концепції порівняльної педагогіки - Реферат

Сучасні теоретико-методологічні концепції порівняльної педагогіки - Реферат

педагогіки" (1969). Натомість розроблення методології та приклади її застосування представлені в іншій праці - "Наукові дослідження в порівняльній педагогіці"(1969).
Опрацьовану Ноахом і Екстейном методологію порівняльних досліджень можна представити наступним чином:
1. Визначення проблеми. Істотною справою є окреслення та з'ясування досліджуваної проблеми. Наприклад, в результаті ознайомлення з літературою можна зібрати дані як для пізнання закордонних освітніх систем, так і для кращого розуміння власної шкільної системи. Виокремлюються подібності та відмінності, які потрібно буде з'ясувати. Наприклад, деякі освітні системи в окремих країнах відрізняються своєю інноваційністю, в той час як інші залишаються консервативними.
2. Формулювання гіпотези. У протилежність Бірідею, який пропонує формулювання гіпотез під кінець дослідження, Ноах та Екстейн вважають необхіднішим висунення гіпотези на початку дослідження, що допоможе визначити його напрям та обмежить збір дослідницьких даних.
3. Визначення понять та критеріїв. Труднощі стосовно дефініцій термінів та понять виникають тоді, якщо дослідник-початківець обмежений у знаннях та дослідницьких вміннях у сфері порівняльної педагогіки (в Україні ситуація складніша - ми мало використовуємо узгоджену міжнародну термінологію й практично всі є "початківцями).
4. Вибір випадків. У загальному розумінні є потрійні критерії дослідження: вибір випадків відповідно гіпотезі, контроль головних спільних змінних, організація дослідження.
Компаративісти також вирізняють чотири типи дослідів: глобальні, регіональні - багатонаціональні, регіональні - міжнародні, часові.
5. Збір даних. На цій кількісній стадії дослідження можна зіткнутися однаково як з практичними, так і методологічними проблемами. Це можуть бути труднощі, пов'язані з доступом до джерел, окремими типами даних та формами збирання; питання репрезентативності та їх наукової вартості. Накладаються клопоти, пов'язані з закордонними поїздками, проживанням у різних країнах, мовні бар'єри разом з інтерпретацією культурних різниць. Якщо матеріал зібраний через посередника, можуть з'явитися труднощі іншого характеру - оцінка їх наукової вірогідності. Більшість дослідників використовує доступну їм інформацію. Лише невелика кількість компаративістів має можливість проведення міжнародних досліджень у повній шкалі.
Ноах і Екстейн усвідомлювали, що більшість дослідників в порівняльній педагогіці буде спиратися передусім на ті дані, які їм доступні.
6. Маніпулювання даними. На цій стадії з'ясовуються положення, робиться докладне визначення понять та перехід до відповідних форм аналізу й маніпулювання даними. Від конкретних випадків та концептуальних положень самого дослідження залежить, які слід застосовувати техніки та прийоми.
7. Інтерпретація результатів. На цьому етапі оцінюються як результати, так і процес їх досягнення. Після цього можна перевірити, чи гіпотеза була сформульована точно і повно, або навпаки, не підтвердилася. Також слід оцінити вплив даного дослідження на існуючі знання та теорії, на подальші дослідницькі питання, на рішення в освітній політиці тощо.
Висвітлені вище теоретико-методологічні погляди найвидатніших представників порівняльної педагогіки не означають, що лише вони складають доробок цієї галузі як науки та академічної дисципліни.
З п'ятидесятих років XX ст. точиться широка дискусія на тему цілей та методів порівняльної педагогіки, в якій беруть участь науковці з різних країн світу. Публікуються сотні книжок і тисячі статей, в яких представлені результати досліджень та стан порівняльної майстерності.
Лаконічно представлені нами доробки компаративістів становлять широкий спектр теоретико-методологічних поглядів. Жюльєн і Росселло були представниками позитивістської течії, спрямованої до універсалізації освітньої практики; Седлер, Кендл, Хенс, Шнейдер, Хілкер наблизилися до гуманістичного, інтуїтивного напряму, шукаючи підґрунтя в історико-філософських дослідженнях; Бірідей започаткував міждисциплінарні дослідження; Холмз, прагнучи до створення наукової методології, опрацював проблемний метод; Кінг, в свою чергу, вважав, що важливий не метод сам по собі, а дослідницькі проблеми, розв'язання яких вимагає застосування низки різних методів; Ноах і Екстейн бачили можливість подальшого розвитку порівняльної педагогіки в тісному зв'язку із суспільними науками.
Безперечно, поділ цей є спрощеним, тому що позиції поданих компаративістів освітлені лише частково і поверхово. Однак і це дає можливість уявити сучасну порівняльну педагогіку - складну та різноманітну.
Таким чином немає і, мабуть не може бути, загальної методології порівняльних досліджень, використання якої могло б гарантувати вирішення всіх досліджуваних проблем.
Порівняльна педагогіка не втратить свого значення і в майбутньому. Вона сприяє кращому розумінню власної системи освіти та освіти в інших країнах, демонструє знання та погляд на освітні структури та практику, а також сприяє прогресу в культурі, традиціях і суспільних структурах. Проводячи педагогічні дослідження, можна буде вийти поза рамки власної країни, поглибити знання і зацікавлення іншими суспільствами, позбавитися етноцентризму в оцінці себе та інших.
4. Порівняльна педагогіка в незалежній Україні
Від Радянського Союзу Україна успадкувала науково-педагогічні структури, які практично не займалися порівняльною педагогікою. За прикладом Москви, де у часи хрущовської "відлиги" (1957) започаткована спеціалізована лабораторія, у 1971 р. в Українському науково-дослідному інституті педагогіки була створена група "педагогічної інформації" (керівник - Б.Ф. Мельниченко), яка лише в 1992 р. отримала відповідну назву - лабораторія порівняльної педагогіки. "Езопова назва" не завадила продуктивній праці Г. Степенко, І. Тараненко, Н. Абашкіної, Г. Єгорова, О. Локшиної, Н. Лавриченко та ін. Більшість праць вийшли російською мовою. Наприклад, збірка праць у двох частинах "Системы народного образования в зарубежных странах на современном этапе" (1990) містила цікавий матеріал про соціалістичні і капіталістичні країни й стала відомою далеко поза межами України.
Звільнитися від вимушеної необхідності акцентувати справжні й надумані недоліки систем освіти розвинених країн й більш об'єктивно оцінювати національну систему науковці-педагоги України отримали змогулише з часу відновлення незалежності. До названих нами компаративістів долучилися педагоги Л. Пуховська, А. Сбруєва, а також група дослідників, які прийшли в порівняльну педагогіку з інших наук (В. Луговий, Л. Одерій, А. Глузман, К. Корсак та ін.).
Дуже позитивним явищем ми вважаємо швидке розширення зв'язків українських науковців-педагогів з колегами за рубежем. Така співпраця змінить акцент у наукових дослідженнях - якщо на початку 90-х років більшість дисертацій з педагогічних наук були історичної чи класично-дидактичної тематики, то у найближчі роки першість перейде до порівняльної педагогіки. Передують проблеми європейської інтеграції в освітній сфері, розвитку педагогічної та вищої освіти у різних країнах, міжнародного досвіду стандартизації освіти, гуманізації й екологізації освіти, дослідження шляхів соціалізації особистості в сучасних умовах тощо.
Література
1. Погляди Дж. Бірідея та Б. Холмза на методологію порівняльної педагогіки.
2. Едмунд Кінг про освітню політику і порівняльну педагогіку.
3. Гарольд Ноах та Маке Екстерн про використання методології суспільних наук.
4. Порівняльна педагогіка в незалежній Україні.
Loading...

 
 

Цікаве