WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Складнощі в процесі інклюзії учнів з особливими навчальними потребами у звичайній школі - Реферат

Складнощі в процесі інклюзії учнів з особливими навчальними потребами у звичайній школі - Реферат


Реферат на тему:
Складнощі в процесі інклюзії учнів з особливими навчальними потребами у звичайній школі
Анотація
Тривалий час канадські школи намагались слідувати єдиним стандартам у системі загальної масової освіти, ідею яких можна висловити так: "Єдині вимоги підходять для всіх". Хоча учні з складними фізичними вадами взагалі виключались із системи масової освіти, протягом першої половини ХХ ст., всі інші, як очікувалось, мали отримувати деякий мінімальний освітній стандарт. Оскільки в наступні десятиліття освітні системи вдосконалювались і розвивались, поступово визнавалось, що стандартний навчальний план, стандарти результатів навчання не відповідали потребам розвитку значної частини учнів, які відвідували масові школи. Через це існуючі системи були реформовані, щоб дати школам можливість "відсіяти" деяких учнів, що були, як вважалось, нездатними навчатись у школі. Починаючи з 1960 р. всі канадські школи прийняли програми та розробили стратегію підтримки спеціальної освіти для дітей з особливими освітніми потребами. Були створені і розповсюджені спеціальні програми, спеціальні методики викладання та спеціальні освітні послуги, пройшли спеціальну підготовку вчителі.
Таким чином школи розвивались, враховуючи два підходи до навчання: один для учнів, що мають особливі потреби, а другий - для всіх інших, "звичайних" учнів. Ці окремі підходи, здавалось, будуть належним чином задовольняти потреби учнів, доки у 80-ті роки ХХ ст. не виникли певні протиріччя. Зменшення фінансування, обмежені ресурси, зростаючі сподівання, відповідальність, що збільшувалась і заклики до рівності та високої якості навчання були чинниками у створенні наростаючого потоку незадоволення масовими школами та негативним враженням від якості освіти всіх учнів взагалі та учнів з особливими навчальними потребами зокрема.
Хоча заклики до реформування освіти для дітей з особливими навчальними потребами були, перш за все, спрямовані на поглиблення рівності та інтеграції, здавалось, що цей заклик не був добре зрозумілим у звичайній освіті. Затягування, затримка, спротив стояли на перешкоді адаптації практики справжнього інклюзивного навчання у масових школах та звичайних класах. Наявні проблеми та наслідки не обмежувались тільки тим, що відбувалось у школах. На жаль, довготривалі незручності і ризики для -дітей, що мають особливі проблеми і були видалені з загальних класів та програм, збільшуються, коли особа залишає систему масового навчання і починає перехід до дорослого життя, працевлаштування та долучення до суспільних процесів.
В цій статті проаналізовано складнощі в процесі інклюзії учнів з особливими навчальними потребами у звичайні школи та класи у минулому столітті. Розглянуто серйозні недоліки в освіті учнів з особливими потребами, що ведуть до величезного ризику їх невдачі у наших школах і як результат - у суспільстві. Розглянуто та проаналізовано дослідження та література, присвячені необхідним зусиллям педагогів та інших спеціалістів. Нарешті, я ознайомлю з прикладами успішного включення (інклюзії) дітей у місцеву громаду та масову школу.
Вступ
В останні роки досить багато опублікованих робіт, які свідчать про незадовільні результати навчання учнів з порушеннями та особливими потребами (Fawcett, 1996; Nuefeld & Stevens, 1992; Roeher Institute, 1994). Порівняння результатів навчання учнів з вадами та показників їх однолітків без порушень невтішне. Меншою є вірогідність, що вони закінчать середню школу, що вони працевлаштуються, а якщо, все ж, працевлаштуються, то швидше за все, будуть мати меншу платню; у випадку, коли це жінки, існує імовірність, що вони будуть матерями-одиначками і малозабезпеченими.
Особи з вадами та особливими потребами дуже довго перебували на узбіччі суспільства. Вони ризикують зазнати невдачі у нашій шкільній системі і, в результаті, не реалізуються у повній мірі учасниками суспільства. Вони знаходяться у небезпеці, тому що наші заклади організовані в такий спосіб, щоб підтримувати більшість, а ті, що мають відхилення від норми, мають невеликий вибір, а саме, мусять вписатися в існуючі системи. Такі системи недостатньо гнучкі, щоб підтримати тих, хто вступає до них і ми, здається, погоджуємося з думкою, вважаємо нормальним, що дехто з наших громадян не зможе розкрити свої потенційні можливості.
Більшість канадців забезпечена відповідною сучасною загальною освітньою підготовкою, що готує їх бути продуктивними корисними членами суспільства. Дійсно, це очікування вважається саме собою зрозумілим, однак для дітей з порушеннями і особливими потребами навіть отримання права просто переступати шкільний поріг досягалося довгою важкою боротьбою. Чи готові ми підтримувати навчальні успіхи тих, кому найбільш складно у межах систем, які ми створили? На жаль, мрії про те, щоб мати індивідуалізоване відповідне навчання все ще нездійсненні для більшості і, незважаючи на риторику про інклюзію учнів з особливими потребами, дійсність полягає у тому, що перед нами ще довгий шлях до того, щоб ці учні дійсно, насправді були залучені до наших шкіл і громад.
Століття поступової інклюзії учнів з особливими потребами.
У минулому столітті у Канаді відбувався стійкий прискорений перехід до інклюзії у наших школах, однак попередні часи були значною мірою ізоляціоністськими та принизливими для тих, кого вважали не такими, як всі. Починаючи з давніх часів, була широко розповсюджена думка про те, щоб особи, яких вважали "відмінними" від інших у суспільстві, зазнавали більших страждань і, в багатьох випадках, смерті. Люди з очевидними вадами підлягали остракізму або відлученню від громади, де вони народилися. Мати таке нещастя у сім'ї було справжньою чумою і серед батьків була широко розповсюджена практика евтаназії (Winzer, 1996). Таким чином переважним для тих, кого вважали "винятковими" або "дефектними" в ранній канадській історії, було "виключення" з суспільства (ексклюзія).
Освіта в Канаді у ХІХ ст. була вузько зорієнтована на дітей з привілейованих класів. Однак протягом двох десятиліть, що передували зміні століть, коли країна почала рости і процвітати, був зроблений значний акцент на розвиток суспільної освітньої системи. Всі зусилля та ресурси були зосереджені для забезпечення канадських дітей базовою освітою, з головним акцентом на навчання грамоти. Навіть при тому, що освіта була ще недоступною для більшості, вплив індустріалізації і нові закони про захист дітей зробили позитивний внесок у зародження думки про рушійну силу школи у процесі вдосконалення людини та суспільства, думки, що була домінантною у перші п'ятдесят років масового загальнодоступного навчання.
Для дітей з вадами, що навчалися у масових школах, насправді не було ніяких умов на початку ХХ ст. Діти з очевидними порушеннями, такими як відсутність слуху чи зору, були першими, хто отримували допомогу, зазвичай під наглядом лікаря, в особливих будинках з умовами для проживання. Спочатку такі заклади містились у маленьких будинках котеджноготипу, подібні до європейських зразків того часу. Основна увага була зосереджена там на піклуванні та індивідуальному навчанні. Деякі канадські провінції заснували спеціальні школи-інтернати, такі як
Loading...

 
 

Цікаве