WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Співпраця сім’ї та школи в системі ЗОШ І ст. - Дипломна робота

Співпраця сім’ї та школи в системі ЗОШ І ст. - Дипломна робота

донині, засвідчує їх особливо важливе значення для соціальної педагогіки.
За палеоліту основою суспільного устрою був матріархат (від лат. матер (матріс) - мати і грец. архі - влада), який характеризується наявністю материнського роду і рівноправним з чоловіком, а пізніше провідним становищем жінки в суспільстві, зумовлений її головною роллю в тодішньому господарському житті людей. На останній фазі історії первісного суспільства на зміну матріархату прийшов патріархат (від грец. патер - батько). Він передував виникненню держави й стимулював остаточний перехід від сім'ї парної до моногамної (від грец. моно - один і гамос - шлюб), тобто одношлюбної, в якій чоловік одружений тільки з однією жінкою, а жінка замужем тільки за одним чоловіком. Причому, на відміну від парного шлюбу, шлюбний союз між ними укладається надовго, по суті на все життя, і санкціонується суспільством. Виникнення моногамної сім'ї дало новий поштовх як у прогресі економічного життя суспільства, так і в розвитку виховання.
До речі моногамія закріпилась і залишається провідною формою сім'я ї й сьогодні. Це, очевидно, й дало підставу М.Грушевському твердити, що форми сімейного союзу вже досить виразно виступали в Україні ще до утворення держави, в індоєвропейську епоху. Така точка зору має своє документальне підтвердження також у літописах.
Київський літописець, описуючи давні українські племена, зазначає, що поляни мали "добрий обичай, жили тихо і соромливо, і шлюб був у них правильний: молоду приводили до молодого, а другого дня приносили її посаг". Звичайно, так не було відразу і не в усіх східних слов'ян, які розселились у ІV-VПІ ст. н.е. на території Наддніпрянщини і від Карпат до Дону. Як правило, подружні пари утворювалися так: парубок або й уже одружений чоловік, бо можна було мати по дві або три жінки, сплачував родичам дівчини, котру
хотів узяти собі за жінку, віно, тобто плату. Часом він сплачував родові молодої викуп, а часом, домовившись із своєю любкою, умикав її десь коло води чи на молодіжних ігрищах і завозив до себе. До речі, викуп молодої, як обряд, зберігся і в сучасному українському весіллі.
Куплена, або вхоплена жінка була повною власністю чоловіка. Він, якщо хотів, то жив, а як ні, то міг легко з нею розійтися, взявши натомість собі іншу. Жінка ж мусила бути вірною своєму чоловікові. І вірність українських жінок, як тоді, так і по сьогоднішній день славиться по всьому світі.
Був час, коли на похоронах знатних покійників з ними живцем закопували в яму або спалювали на високому вогнищі їхніх жінок, слуг і коней. Трохи згодом цей звичай відійшов в минуле. Вдовиця залишалась вільною. Хіба що сама хотіла себе вбити на доказ своєї вірності чоловікові. Але й цей звичай незабаром зник, бо вже в Х-ХІ ст. літописці про нього не згадують. Роль жінки в сім'я ї незмірно зростає. В разі смерті чоловіка вона займає в ній перше місце.
Дослідники етнографи вважають, що в умовах первісного суспільства виховання підростаючого покоління можна поділити на два провідні етапи: початковий (діти до 10-12 років), що проходив переважно в сім'ї, і основний, коли велася цілеспрямована підготовка підлітків, розділених по статевих ознаках. У безкласовому суспільстві всіх дітей виховували однаково, рано залучаючи їх до доступної для них діяльності. Разом з старшими і під їх керівництвом діти і підлітки отримували необхідні життєві і трудові уміння і навички. Існувала істотна відмінність у вихованні хлопчиків і дівчаток. Хлопчики брали участь разом з чоловіками в полюванні і рибній ловлі, їх вчили боротися, стріляти з лука, їздити верхи; дівчатка допомагали жінкам готувати їжу, виготовляти одяг, посуд. Родова община доручала старшим, навченим досвідом людям, знайомити молоде покоління з обрядами, традиціями і історією роду, з релігійним віруванням, виховувати у молодших повагу до старших і померлих.
Як бачимо виховання виникло ще на початку існування людського суспільства як засіб трансмісії людських знань і досвіду від покоління до покоління. Родинне виховання дітей йшло в контексті життя і потреб сім'ї. На цьому грунті й постала народна педагогіка, провідними виховними засобами якої стали поведінка і вчинки батьків, рідна (материнська) мова, праця, фольклор, родинно-побутова культура, народні звичаї і традиції, мистецтво, ремесла й промисли, вірування, свята, обряди, символи, дитячі ігри й іграшки.
Важливе значення в українській родині відіграла рідна мова. Це найдавніший і наймогутніший вихователь.
За твердженням українського історика Івана Кузича-Березовського, слова "мама", "неня" ("ненька") мають божественне походження. Перше з них постало від імені праслов'янської богині землі - Ами ("Ама"), що в лепеті української дитини сприйнялось як "мама". Друге - виникло на основі ймення бога врожаю Нана, що в дитячому перезвуці стало "ненею". Через велику синівську й дочірню любов до матері виражається палкий український патріотизм - щира відданість Україні-Матері, Неньці-Україні.
Слово "мати" в дослівному перекладі означає "жінка". Життєва функція матері неординарна ("Мати годує дітей, як Земля людей", "Мати праведна - опіка й охорона камінна"). Мати-душа сім'ї, хранителька домашнього вогнища, добра і тепла, затишку. Втрата матері - родинна катастрофа ("Мати з хати - горе в хату").
В українській мові чимало висловлювань, які підкреслюють особливе значення виховної місії матері ("Чого мама навчить, то й дочка знає", "Що мама навчить, то й батько не перевчить").
Українське слово "тато" походить від "пато", що означало - головний правитель. Тому козаки своїх отаманів звали батьком. Давньослов'янське "батя" (старший брат) дає сучасне ймення "батько".
Отже, історію зародження і розвитку родинного виховання потрібно розглядати ще з часів первіснообщинного ладу.
1.1. Питання родинного виховання у тлумаченні педагогів та літераторів
У Стародавній Греції, питання родинного виховання розглядалось багатьма мислителями. Одним з найперших був Демокріт. Величезне значення він надавав прикладу дорослих ("Благомисліє батька - краще повчання дітям"), словесному впливу, вихованню "переконаннями" і "доводами", привчанню до праці, без якої діти не можуть "навчатися ні письму, ні музиці, ні гімнастиці... ні здатності соромитися". Взагалі, можна сказати, що у фрагментах праць Демокріта, які дійшли до нас, відображено вимогу починати виховання дітей з малих років.
Велику увагу родинному вихованню приділяв також і Аристотель: "До всього, до чого можна привчити дитину, краще привчити її безпосередньо з пелюшок"[3, 25]. На його думку дитина до семи років повинна виховуватися в сім'ї. Слідуючи принципуприродовідповідності, він вважав, що до семи років, в дітях переважає зростаюче життя, тому треба насамперед розвивати їх організм. Головне для малят харчування, рух, загартування. Діти повинні займатися відповідно до їх віку грою, їм корисно слухати розповіді і казки (неодмінно схвалені владою), дітей потрібно навчати мові. З п'яти років батьки повинні готувати їх до школи. Займатися моральним вихованням дітей повинні головним чином батьки.
Щодо римської сім'ї, то в ній тривалий час
Loading...

 
 

Цікаве