WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Виховання у сім’ї як першооснова розвитку особистості дитини - Дипломна робота

Виховання у сім’ї як першооснова розвитку особистості дитини - Дипломна робота

про
ектуються на дитину.
Якщо перша причина не потребує коментарів, то щодо другої слід зазначити, що ще в 1922 р. А. Адлер описав тип тривожної матері, що надміру опікується дитиною, тим самим паралізуючи її власну активність і самостійність.
Дослідник 0. Захаров, характеризуючи особистісні особливості батьків дітей, що страждають на невроз, зазначає, що матері вирізняються тривожністю і невпевненістю у собі в поєднанні з надмірною пунктуальністю, нетерпимістю, конфліктністю, недостатньою емоційною чуйністю, а батьки -пасивністю, м'якістю, певною мінорністю загального фону настрою.
Негативно впливають на процес виховання дитини не тільки такі індивідуальні особливості батьків, як тривожність і афективність, а й домінантність, владність, бажання підкорити дітей і домогтися від них беззастережної слухняності (особливо це стосується ставлення матері до сина); марнославство батьків, що призводить до підвищеного рівня домагань щодо можливостей дитини^
У батьків із глибокими особистісними проблемами часто спрацьовує захисний механізм "проекції", коли вони неусвідомлено переносять власні небажані якості і проблеми на дитину. Такі батьки, не помічаючи в собі певних рис характеру і поведінки, що проектуються на Дитину, їх прояв у дитині, прагнуть наполегливо викорінити ці риси у Дитини. При цьому ставлення до дитини формується за типом "емо-ЦІйне відторгнення" через невідповідність ідеальному образу батьків або за типом "гіперпротекція", маскуючи приховане відторгнення (такі батьки про свою дитину кажуть: "я її люблю, але вона погана, ледача, нерозумна тощо, робить щось тільки після покарання"). Особливості взаємин членів сім'ї так само впливають на психічний розвиток дитини. Так, 0. Варга, спостерігаючи за дітьми, які страждають на нічний енурез, виявила, що невротичний синдром у дитини стає умовно бажаний і для батьків, витісняючи негаразди у сфері власних інтимних стосунків.
У неповній сім'ї мати може проектувати свої стосунки з колишнім чоловіком на сина, оцінюючи його негативно ("такий самий, як батько") або, як зазначають 0. Бодальов і В. Столін [15], ставлячись до сина-підлітка як такого, що "замінює" чоловіка (вимагаючи постійної уваги до себе, виявляючи нав'язливе бажання постійно бути в товаристві сина, прагнучи обмежити його контакти з однолітками).
Дисгармонійні стосунки в сім'ї часто призводять до того, що окремі її члени використовують дитину для вирішення власних проблем.
Дослідники, які вивчали психологію таких родин, виокремили три форми негараздів, що спостерігаються у цих родинах :
суперництво (прагнення двох або більшої кількості членів
сім'ї забезпечити собі виключне становище, боротьба за яке
набирає затяжного, хронічного характеру);
уявне співробітництво (зовнішня удавана відсутність усклад
нень у сімейних стосунках, що обертається на конфлікти в разі
настання переломних для сім'ї подій - хвороби когось із чле
нів сім'ї, підвищення по службі одного з подружжя і пов'язане
з цим збільшення робочого часу тощо);
ізоляція (психологічне відокремлення одного чи більшої кіль
кості сім'ї один від одного, з якими підтримуються лише формальні стосунки, необхідні, скоріше, ділові контакти).
Дослідник 0. Добрович зазначає, що для дитини в такій "важкій сім'ї" часто передбачені фіксовані ролі - "кумир сім'ї", "мамин (татків, бабусин тощо) скарб", "жахлива дитина" тощо, які часто відбивають взаємини дорослих членів сім'ї.
Так, зведення дитини в ранг "кумира сім'ї" часто спричинюється суперництвом дорослих, коли кожний з них, демонструючи виняткову турботу про дитину, намагається утвердити своє верховенство в сім'ї або уявне співробітництво (коли всі зацікавлені зберігати удавану відсутність ускладнень і загальне замилування дитиною виконує функцію фактора, що "цементує" сім'ю).
Граючи роль "маминого (таткового, бабусиного тощо) скарбу", дитина стає чиїмсь особистим кумиром, що найчастіше свідчить про су перництво між дорослими (це виявляється, наприклад, у запитанні "Кого ти більше любиш?", яке травмує і дезорієнтує дитину, змушуючи її демонструвати лицемірство і спритність) або про ізоляцію когось із дорослих, який компенсує цією прихильністю брак емоційного тепла в сім'ї.
Приписувана дитині роль "цяці" часто пов'язана із ситуацією уявного співробітництва в сім'ї, коли дорослі, не вміючи і не вважаючи за потрібне глибоко проникати у внутрішній світ один одного, і від дитини очікують дотримання насамперед порядності, слухняності. При цьому докоряння дитині може трансформуватися в її самосвідомості в тенденцію до самозвинувачення, що робить її уразливішою до неминучих помилок і труднощів.
Часто наслідком уявного співробітництва в сім'ї є роль "жахливої дитини", коли з поганої поведінки дитини робиться своєрідний внут-рішньосімейний фетиш, що парадоксально гуртує емоційно роз'єднаних людей.
В умовах внутрішньосімейного суперництва роль "жахливої дитини" трансформується у жертвенного козла, коли, перекладаючи один на одного провину за "поганість" дитини, дорослі підсвідомо домагаються самоствердження в сім'ї, при цьому часто розряджаючи агресивність на дитині.
"Жахлива дитина" може бути виправданням ізоляції когось із членів сім'ї, "винних" у її "поганості".
Нездатність батьків виробити сприятливу для розвитку дитини виховну позицію може призвести до глибоких порушень у стосунках з дітьми, до жорстокості стосовно них. Розрізняють такі види жорстокості до дітей [2]:
фізичне насильство, що охоплює всі форми травм дітей, отри
мані через цілеспрямовані дії батьків, фізичне покарання;
сексуальне насильство як залучення функціонально незрілих
дітей і підлітків до сексуальних дій чи до спостереження за
ними без розуміння і згоди на це дитини;
емоційне чи психічне насильство, що може виявитись як у
формі негативної уваги (погрози, постійна критика, лайка тощо),
так і у формі цілковитої неуважності до дитини;
байдужість до дитини, нехтування її інтересами і потребами,
не тільки духовними, а й матеріальними (одяг, їжа, медикамен
ти) та ін.
Виокремимо також фактори, що корелюють з жорстоким поводженням з дітьми. По-перше, це характерно для сімей, де хоча б один з батьків хворий на алкоголізм чи перебуває у стані депресії. По-друге, із дітьми можуть жорстоко поводитися в сім'ях, де вмер один з батьків або якщо дитина залишилася сиротою і перебуває під опікою рідних чи інших вихователів.
Крім того, до факторів, що можуть зумовити жорстокість стосовно дітей, належать фінансові труднощі в сім'ї, безробіття, а також перенесене батьками в дитинстві жорстоке поводження з ними [5].
Як наслідок, у дитини формуються здебільшого негативні якості: агресія, жорстокість, переживання безцільності існування, бажання не-усвідомленої помсти чи, навпаки, загострене прагнення пошуку психологічного захисту, опіки з боку інших людей.
Слід зазначити, що
Loading...

 
 

Цікаве