WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Виховання у сім’ї як першооснова розвитку особистості дитини - Дипломна робота

Виховання у сім’ї як першооснова розвитку особистості дитини - Дипломна робота

інтелектуальній, соціальній та емоційній сферах;
спілкування - високий бал за цим показником означає, що
батьки орієнтовані на переконання дитини, обгрунтування своїх
вимог, готовність вислухати думку дитини;
доброзичливість - високий бал за цим показником свідчить
про зацікавленість батьків у розвитку дитини (похвала, радість
від успіхів дитини), тепле ставлення до дитини (любов, турбота).
Отже, виокремлено три моделі поведінки батьків, пов'язані з фактором контролю,що відповідають моделям поведінки дітей:
модель авторитетного батьківського контролю - відповідає моделі І поведінки дітей;
авторитарна модель - відповідає моделі II;
поблажлива модель - відповідає моделі III.
При цьому адекватний контроль з боку батьків, що відповідає моделі І, припускає поєднання емоційного сприйняття з великою кількістю вимог, що висуваються до дитини, їх зрозумілістю, несуперечливістю і послідовністю.
Для дітей батьків, які застосовують адекватний контроль, характерні добра адаптованість до оточення і спілкування з однолітками; ці діти активні, незалежні, ініціативні, доброзичливі.
Сукупність установок батьків, їх емоційного ставлення до дитини, сприйняття дитини батьками і відповідних способів поводження з нею утворюють стиль сімейного виховання.
Оптимальним для практики сімейного виховання вважається де-мократичний стиль, що характеризується високим рівнем вербального спілкування між дітьми і батьками; включеністю дітей в обгово рення сімейних проблем; урахуванням їхньої думки; готовністю батьків у разі потреби прийти на допомогу дітям, одночасно з вірою в їх успішну самостійну діяльність, адекватним батьківським контролем. Відхилення від демократичного стилю в бік авторитаризму, ліберальної вседозволеності чи надмірної центрації на дитині спричинює відповідні деформації її особистості
Так, В. Гарбузов вирізняє три типи неправильного виховання, що практикуються батьками дітей, хворих на неврози [5]:
А (неприйняття, емоційне відторгнення) - неприйняття індивідуальних особливостей дитини у поєднанні з жорстким контролем, регламентацією життя дитини, нав'язуванням їй єдиного правильного (з погляду батьків) типу поведінки; поряд із жорстким контролем цей тип може поєднуватися з недостатнім рівнем контролю, байдужістю, цілковитим потуранням;
Б (гіперсоціалізація) - тривожно-недовірлива концентрація
батьків на стані здоров'я дитини, її соціальному статусі, очікуванні успіхів часто з недооцінюванням індивідуальних психологічних особливостей дитини;
В ("кумир сім'ї") - центрація батьків на дитині, потурання її
примхам, іноді на шкоду іншим дітям або членам сім'ї.
Дослідники А. Лічко і Е. Ейдеміллер припускають крім виховання за типами "кумир сім'ї" (у їхній інтерпретації - "поблажлива гіперпротекція") і "емоційне відторгнення" існування таких стилів виховання (особливо несприятливих для підлітків з акцентуаціями характеру і психопатіями):
гіпопротекція (недостатність опіки і контролю за поведінкою
дитини, брак чи відсутність уваги, тепла, турботи про фізичний і
духовний розвиток дитини, невключеність у її життя);
домінуюча гіперпротекція (поєднання загостреної уваги до
дитини з великою кількістю обмежень і заборон, що призво
дить до формування нерішучості, несамостійності дитини чи до
яскраво вираженої реакції емансипації);
підвищена моральна відповідальність (покладання відпові
дальності на дитину за життя і благополуччя близьких, що не
відповідає віку й реальним можливостям дитини; очікування від
дитини великих досягнень у житті на тлі ігнорування її потреб
та інтересів).
Найбільшою мірою шкодять дитині непослідовний, змішаний стиль чховання, неузгодженість і суперечливість установок батьків на процес виховання, оскільки постійна непередбачуваність реакцій батьків позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, породжуючи в неї підвищену тривожність.
Стиль виховання дитини є репродуктивним, тобто багато в чому репродукує стиль виховання, який застосовувався у дитинстві батьків. При цьому самооцінка, Я-образ дитини є інтроекцією батьківського ставлення і способів керування поведінкою дитини, що реалізується, по-перше, через пряме чи непряме (у зразках поводження) навіювання образу чи ставлення до себе, по-друге, через формування у дитини стандартів виконання тих чи інших дій, формування рівня домагань, по-третє, через контроль за поведінкою дитини, у якому вона засвоює способи самоконтролю.
Я-образ і самооцінка, що навіюються дитині, можуть бути як пози-тивними, коли дитину переконують у тому, що вона є доброю, розумною тощо, так і негативними, коли дитину переконують у тому, що вона погана, зла, дурна тощо.
У цьому зв'язку Р. Ленг уводить поняття "містифікація" - навіювання дітям, ким вони є. Формами містифікації є приписування (навіювання дитині, що вона слабка, не здатна бути самостійною, погана) та інвалідація (знецінювання думки дитини, її планів та інтересів). У результаті дитина або погоджується з поглядом батьків, або найчастіше агресивно виступає проти нього.
Батьки можуть впливати на формування Я-образу дитини також шляхом стимулювання такої поведінки дитини, що може підвищити чи знизити її самооцінку, змінити в неї власний образ. Це спостерігається, наприклад, у результаті орієнтації дитини на реалізацію певних цілей і планів, досягнення тих чи інших стандартів.
Якщо цілі і плани відповідають реальним психофізіологічним і психологічним можливостям дитини, її схильностям та інтересам, то створена ситуація успіху сприяє формуванню в дитини позитивного Я-образу, підвищенню самоповаги. У противному разі дитина втрачає самоповагу, стає невпевненою, тривожною тощо.
Дослідники О. Бодальов і В. Столін наводять приклади з практики роботи із сім'єю, що наочно демонструють, як батьки формують рівень очікувань і рівень домагань, "ідеальне Я" і мотивацію досягнення. Спостерігаючи за іграми на виграш батьків з дітьми, вони вирізняли батьків, які завжди перемагають, показуючи дітям, як вони мало можуть і до чого їм потрібно прагнути. Отже, батьки орієнтують дітей бути завжди першими. Часто за цим стоїть бажання батьків бачити дитину видатним артистом, спортсменом тощо, щоб дитина до-сягла тих цілей, які, можливо, не вдалося реалізувати їм. Якщо при цьому вимоги і плани батьків не збігаються з інтересами і схильностями дитини, її можливостями, це найчастіше призводить до того, що дитина не може реалізуватись, втрачає самоповагу, що спричинюється до негативної Я-концепції.
Розрізняють такі причини неадекватного ставлення до дитини:
психолого-педагогічна некомпетентність батьків, некритично
засвоєні ригідні стереотипи виховання дитини, що призводить
до стихійності виховання, неузгодженості установок і дій бать
ків тощо;
особистісні особливості батьків;
особливості взаємин подружжя чи інших членів сім'ї, що
Loading...

 
 

Цікаве