WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Проблема морального виховання особистості в педагогічній спадщині Василя Сухомлинського - Дипломна робота

Проблема морального виховання особистості в педагогічній спадщині Василя Сухомлинського - Дипломна робота

посилювалась репресивна політика радянських лідерів стосовно людей, які мислили неортодоксально.
У розвитку В. О. Сухомлинського як педагога-мислителя фатально далися взнаки процеси, які зводили нанівець здобутки "відлиги" початку 60-х років. Повернена в своє звичайне річище авторитарності й схоластики школа, ще більше заідеологізована й заполітизована педагогіка, догматизм духовного й морального життя поклали край офіційним пошукам у галузі педагогіки, чітко окреслили рамки, які обмежували появу й поширення нових ідей.
За такої ситуації Василь Олександрович продовжував експериментувати, що, зрештою, призвело до особистісної драми і драми його ідей, з одного боку, а з іншого - через глибокий духовний катарсис поставило поряд з видатними педагогами-гуманістами модерної доби.
В цілісному вигляді гуманістичні педагогічні ідеї В. О. Сухомлинського вперше викладені в "Етюдах про комуністичне виховання" (1967). Ось найголовніші з них: довіра й повага до дитячої особистості, погляд на навчальну діяльність школярів як на насичений творчими відкриттями процес пізнання та самопізнання, обмеження сфери впливу колективу на особистість, виховання без покарань, велика роль слова та особистості вчителя для дитини.
Ці погляди Сухомлинського на виховання викликали обурення з боку офіційної педагогіки; "Етюди..." були піддані нищівній критиці (Б. Ліхачов, B.Кумарін, Л. Гордін, В. Коротов), а сам Василь Олександрович звинувачений у проповіді "абстрактного гуманізму".
Позбавлений можливостей відстоювати свою позицію в педагогічній пресі через відмову друкувати статті, в умовах цькування В. О. Сухомлинський продовжує розвивати свої ідеї в таких загальновідомих творах, як "Серце віддаю дітям" (1968 - НДР, 1969 - Україна), "Павлиська середня школа" (1969), "Народження громадянина" (1970).
Ось основні ідеї, які розвинув Василь Олександрович у цих та інших працях:
o любов до дитини;
o розвиток творчих сил кожної окремої особистості в умовах колективної співдружності на основі етико-естетичних цінностей, інтересів, потреб, який спрямований у кінцевому підсумку на творчу працю;
o культ природи, природа як найважливіший засіб виховання почуття прекрасного і гармонії;
o розробка демократичних педагогічних засобів і методів навчання й виховання (повага, заохочення, опора на позитивне, моральне покарання}:
o звернення до внутрішнього світу дитини, опора на її сили, внутрішні потенції, підтримка і розвиток того здорового, що є в кожній особистості.
o розвиток ідеї "радості пізнання", тобто емоційне сприйняття процесу навчання;
o демократизація структури управління навчально-виховним процесом у школі (психологічний і педагогічний семінари, школа для батьків тощо) [24, 384 - 385].
Ці положення були підпорядковані ідеї комуністичного виховання. При цьому комунізм виступає у В. О. Сухомлинського як суспільство щасливих, гармонійно розвинених людей, де панують високоморальні відносини, утверджується соціальна справедливість, розвивається висока духовність. Водне-час він говорить і про суспільні вади. Суперечності, що виникають між запланованими виховними впливами і стихійним впливом довкілля, сільський учитель називає "педагогічним дисонансом" і наголошує: "Чим різкіший дисонанс між передбаченими, навмисними засобами виховання й засобами ненавмисними, які являють собою середовище для формуванні суспільних інстинктів людини, тим важче виховувати, тим важче формувати те, що в практиці зветься голосом совісті" [5, 300].
Особливу увагу педагог приділяє ідеї самоцінності й неповторності, талановитості кожної дитини, вільному розвитку особистості в педагогічно продуманих умовах; включенню соціального середовища в сферу педа-гогічних впливів; природному вихованню (в єдності з природою) як голов-ному чиннику формування людини - її розуму, почуттів, емоцій ("уроки мислення на природі", "школа під голубим небом", "школа радості"); ор-ганізації переживання дітьми нагромадженого досвіду; висуненню слова вчителя як провідного засобу виховання особистості; відмові від колектив-них засобів впливу на особистість, особливо коли мова йде про проступок; розробці комплексної програми "виховання красою" людини, природи, вчинку; введенню статевого виховання в структуру навчально-виховного процесу; вирішенню проблеми біологічного і соціального на користь двофакторного впливу (врахування, крім соціальних чинників, фізичного стану, статі, спадковості, рівня розвитку здібностей).
В останній період життя В. О. Сухомлинський все голосніше та емоційніше обстоює народні імперативи й цінності, спирається на українську етнопедагогіку, вводить її в усі ланки педагогічного процесу, особливо наголошуючи на значенні рідної мови, слова, пісні, поезії, казки. Розширюючи педагогічний простір, він починає сам створювати для павлиських дітей казки, оповідання, притчі, які лежать у площині української ментальності, українського світосприйняття, й широко застосовує їх у навчально-виховному процесі.
В ці роки Василь Олександрович з особливим значенням говорить про роль рідної мови у вихованні, пристрасно й палко освідчуючись їй у любові ("Слово рідної мови" (1965); "Джерело невмирущої криниці" (1970)).
Гуманістичні ідеї В. О. Сухомлинського, які глумливо відкидалися консервативним крилом офіційної педагогіки, з ентузіазмом і радістю сприймалися вчителями, батьками, широкою педагогічною громадськістю. Павлиська школа, якою керував і де експериментував педагог, поступово перетворювалася в педагогічну "Мекку" - до неї їхали не лише з України та багатьох інших куточків СРСР, а й з-за кордону.
Позиції В. О. Сухомлинського підтримували й деякі офіційні особи, зокрема перший секретар ЦК КПУ П. Ю. Шелест, якому, без сумніву, Імпонувало звернення Василя Олександровича до національних витоків. Саме завдяки його підтримці педагога було нагороджено в 1968 р. золотою зіркою Героя Соціалістичної Праці та другим орденом Леніна.
Зірка Василя Олександровича згасла на злеті - на 52 році життя. Він був сповнений задумів, мрій, творчих пошуків. Про це свідчать твори, що побачили світ в 70-ті роки: "Методика виховання колективу" (1971), "Розмова з молодим директором школи" (1973), "Листи до сина" (1978). В них він розширює і поглиблює свої гуманістичні ідеї у напрямі розвитку духовності, яка, за переконанням педагога, опосередковує всі інші риси особистості.
Праці, над якими він працював до останнього дня - "Як виховати справжню людину" (1989), "Хрестоматія з етики" (1990), присвячені формуванню духовності як визначальної, провідної якості особистості через морально-етичне виховання, прищеплення цінностей. В. О. Сухомлинський ввів етику в структуру педагогічної науки, наповнив її педагогічним змістом, культовими засадами як на основі соціальних реалій, так і народної та класичної культури. Він вибудовує виховний процес як прищеплення "культури почуттів", "культури бажань"краси і любові, створює "філософію для дітей", основою яких виступають написані ним художні мініатюри, а педагогічна
Loading...

 
 

Цікаве