WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Проблема морального виховання особистості в педагогічній спадщині Василя Сухомлинського - Дипломна робота

Проблема морального виховання особистості в педагогічній спадщині Василя Сухомлинського - Дипломна робота

вподоби. Тому духовне обличчя дитини насамперед залежить від того. який учитель веде її по "першій стежці життєвого шлях" [13, 362]
З вуст учителя дитина часто чує моральні повчання і настанови, як стверджував В.О.Сухомлинський, усе це набуває авторитет у в очах дитини лише тоді, коли вона бачить у своєму вчителеві людину одухотворену, закохану в свою працю: "Приклад вчителя - це не тільки те, що вчитель вміє робити своїми ріками (хоч і це має велике значення), це весь уклад його духовного життя, це його одухотвореність усім, що він робить. Разом з дітьми, усім, що приносить дітям радість" [13, 382]
Отже, щоб виховати в дитин моральні цінності, досвідчений вихователь добривається того, щоб перед свідомістю вихованців розкривалися одухотворені образи людей з високою моральністю, духовністю, які боролися за утвердження в житті ідеалів добра й справедливості. Велику виховну силу мають похвала й заохочення учня колективу: в заохочуваних зростає почуття власної гідності, в них виникає бажання роботи ще краще і, на думку В.О.Сухомлинського, зовсім не припустимо заохочувати ті колективи та окремих учнів, які є "кращими серед поганих". В основі заохочення майже завжди лежить безпосереднє звертання до почуттів власної гідності, до здорового самолюбства учня. Але, за твердим переконанням Василя Олександровича, це звертання не має перетворюватися у захвалювання, - треба дуже тонко і непомітно пробудити у школярів бажання утверджувати свою гідність. Ні в якому разі не може бути предметом похвали вияв елементарної моральної вихованості, які вважають доблестю готовність допомогти людині. Хвалити, вважає педагог, треба тоді, коли учень піднявся над вимогами азбуки моральної культури.
Вчителю треба бути не тільки добрим, чуйним, а й суворим, непримиренним до лінощів, обману, лицемірства, жорстокості. Якщо доводиться мати справу з собою розбещеною, яка бравує своєю безкарністю, небажанням виконувати елементарні норми поведінки, треба, наголошує В.О.Сухомлинський, з усією рішучістю братися за інструмент, до якого у вихованні вдаються не так часто, - за примус, який є виявом влади людини над людиною. Однією з істин, що сягає своїми коренями в багатовіковий досвід народу, є: чим більше людині дається, тим більше з неї треба питати. Цю істину, за переконанням Василя Олександровича, потрібно втілити в норми й правила шкільного життя, втілити її у стосунки між дітьми і старшим поколінням. Виконання учнем свого обов'язку перед батьками й суспільством - це насамперед навчання, оволодіння знаннями. Примус не можна розглядати як засіб, незалежний від інших методів, засобів та аспектів виховання.
Покарання, на думку В.О.Сухомлинського - не тільки крайня форма примусу. Це також одна із форм громадської і моральної оцінки поведінки людини. Покарання перевиховує лише тоді, коли в чомусь переконує, примушує замислитись над власною поведінкою, над ставленням до людей. Основною формою словесного покарання видатний педагог вважав осуд, який стає впливовим за умови, коли в дитини вихована самоповедінка.
За довгі роки своєї практичної педагогічної діяльності Василь Олександрович переконався, що виховна сила осуду вчителя залежить від його моральних якостей, від його тактовності, авторитету: "Якщо б різкою н була оцінка поведінки учня, досвідчений вихователь ніколи не допускає знижувальної оцінки. В розумному осуді завжди є відтінок здивування: "Якщо ніколи не сподівався від тебе такого вчинку, я вважав і вважаю тебе кращим, ніж ти сам говориш про себе своїм вчинком. Ці слова не вимовляються, але обов'язково "читаються між рядками" - у цьому саме і полягає мистецтво осуду. А якщо вихователь замість тонкого розумного осуду "практикує" лайку, ображає гідність учня, - це викликає озлобленість, відчай, злобу, замкнутість, ставлення до вихователя як до ворожої сили. Мистецтво осуду полягає в мудрому поєднанні суворості і доброти: учень повинне відчути в осуді педагога не лише справедливу суворість, а й людську турботу про себе" [18, 325]
Одним з ефективних прийомів морального виховання є заборона. Уже в початковій школі заборона за її уміло застосування, якщо за нею стоїть необхідний моральний авторитет того. хто забороняє, запобігає багатьом бідам в отроцтві та юності - "марнуванню" життя, не обґрунтованим претензіям юнаків на життєві блага, не заслужені особистою працею, тощо. "Бажання дитини, - писав В.О.Сухомлинський, - можна порівняти з поганими на маленькому плодовому дереві: розпускається на ньому багато паростків і частина з них - "дикі", так звані "вовчки"; садівник їх зрізує, залишаючи на дереві тільки плодоносні пагони. Так і з дитячими бажаннями: учневі хочеться дуже багато, його бажанням немає кінця. Але, якщо дати волю всьому, що зеленіє, плодове дерево здичавіє, багато паросль "вовчків" заб'є плодоносні гілки. Якщо старші намагаються задовольнити всяке бажання дитини, виростає вередлива істота, раб примх і тиран ближніх. Виховання бажань - надзвичайно тонка, філіграння робота "садівника" - вихователя мудрого і рішучого. Чуйного і безжалісного.
Він уміло зрізає "вовчки", залишаючи паростки, які дадуть плоди". [18, 327]
Отже, проблеми морального виховання дітей молодшого шкільного віку передбачає органічне поєднання найбільш відповідних вимогам початкової школи методів, форм і засобів морального виховання, адже тільки в органічній єдності можна виховати людину з високими моральними переконаннями, що досить чітко простежується у досвіді В.Сухомлинського. Він прагнув того, щоб уже в молодших школярів за допомогою слова вчителя, прикладу в дитячій душі утверджувалися моральні цінності, які виробилися тисячолітньою історією народу. Розкриваючи суть моральних цінностей на конкретних прикладах, педагог розвивав і збагачував духовне життя дитини.
ВИСНОВКИ
Спадщина Сухомлинського має колосальне значення для українського національного виховання, яке передбачає цілеспрямований, систематичний, регульований педагогічний вплив, розрахований на прищеплення вихованцям любові до України, рідної мови й культури, утвердження в їхній свідомості відчуття етнічно-національної, духовної й мовної єдності, національну неповторність і вагомість.
Особливість українського національного виховання на сучасному етапі полягає в тому, що воно повинно виконувати націотворчу функцію з тим, щоб у найкоротший термін відродити національну гідність і честь, високу духовність і суверенність мислення. Спадщина В.О. Сухомлинського особливо близька нашому сучаснику своїм зв'язком з глибокою народноютрадицією, з долею народу, якому він присвятив усі свої духовні поривання, помисли і творчі пошуки.
У системі соціально-педагогічних поглядів Сухомлинського, в усіх його творчих шуканнях практичного характеру цей зв'язок є органічним, багатостороннім. Підхід Сухомлинського до теоретичного осмислення і практичного освоєння педагогічної дійсності співзвучний певною мірою з християнською традицією.
У своїх працях Сухомлинський подає моральний ідеал, який увібрав найкращі риси менталітету
Loading...

 
 

Цікаве