WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Cухомлинський В.О. – педагогічна спадщина - Реферат

Cухомлинський В.О. – педагогічна спадщина - Реферат

потреб. І суть не в тому, щоб виховати матеріальні і духовні потреби, а в тому, щоб добитися їх гар-монійного розвитку, щоб у житті людини переважала діяльність, спрямована на становлення і задоволення потреб вищого порядку-потреб духовних. Як переконує багаторічна діяльність В.О. Сухомлинського, уже в підлітковому віці та юності матеріальні запити не завжди відіграють провідну роль. Основою ж має стати потреба в іншій людині. Передусім ця потреба розвивається у процесі спільної діяльності і збагачує людські взаємини, є невичерпним джерелом духовного багатства.
Батькам, радив педагог, необхідно звертати особливу увагу на синівську
любов і вдячність. Адже ніхто не хоче, щоб його дитина виросла жадібною, грубою, злою. Проте таке трапляється навіть у благополучних родинах. Недарма народ каже, що для батьків немає нічого гіркішого й сумнішого, аніж невдячність їхніх дітей, байдужість, безсердечність: "Добрі діти на ноги поставлять, а лихі й з ніг звалять", "Любов до батьків - основа усіх доброчинностей" тощо. Чому так трапляється? На думку дослідників, "батьки просто-напросто не розуміють, звідки беруться добрість, гуманність, байдужість. Виростити дитину нелегко. Доводиться багато чим жертвувати. Добре, якщо жертви розумні. Пожертвуйте, наприклад, - пропонують учені, - поганими звичками" [2, с. 141].
В.О. Сухомлинський уважав, що обов'язком кожного є виховання у ді-тей любові й поваги до старших, насамперед до бабусі й дідуся. Проте, як показує дійсність, в українському суспільстві за період радянського режиму відбулася девальвація інституту батьківства. Взята нині за основу американська модель стосунків між дітьми і батьками цю девальвацію лише посилює. Нині поширилася форма звертання на "ти" чи й просто по імені не лише до матері й батька, а й до бабусі та дідуся. Діти відкрито спекулюють формулою "внуків люблять більше ніж дітей". Найчастіше до старших звертаються, коли потрібно вивільнити час для розваг, тоді онуки "відправляються до баби з дідом". Через напружений ритм життя, "технізацію" суспільства спілкування між членами родини перейшло з без-посереднього на телефонне. В.О. Сухомлинський радив з пошаною ставитися до старших - надавати їм найпочесніше місце, систематично відвідувати; писати листи, вітати зі святами, днем народження, а звичайна щоденна увага до них - обов'язок кожної дитини.
Проте одностороння любов батьків до дітей чи дітей до батьків не дасть потрібного, важливого для суспільства результату, якщо в сім'ї не пануватиме повага до дитини, яка досить часто підміняється імперативними стосунками чи наданням "тепличних послуг". Так, М.Й. Боришевський підкреслює, що повага до дитини - це не шанобливі й запобігливі реверанси перед нею, не бездоганне дотримання у стосунках з нею правил етикету чи визнання її заслуг, це насамперед сприйняття її як рівноправного члена сім'ї, уважне і щире ставлення до її інтересів та потреб, віра в її можливості, розвиток у неї почуття власної гідності [1, с. 7]. Повага до дитини виявляється в усьому-в інтонації голосу, формі звертання, наказу, прохан-ня, у пораді, співчутті. В.О. Сухомлинський зазначав, що "роки й роки ідуть на те, щоб навчити і вчителів і батьків бути чутливими до переживань дітей. Зрозуміти дитяче почуття - значить підійти до дитини по-людському, принести їй спокій, розсіяти тривогу, навчити її бути доброю й чуйною. Дитина, відчувши,
що старші зрозуміли її душевний стан, стає м'якою, чутливою до добра. Те, що я називаю виховуваністю, є відповіддю дитини на наше вміння розуміти її стан. Якщо ж старші, не розуміючи дитини, байдужі до її душевних порухів, часом бур і ураганів, - дитина стає жорстокою, озлоблюється, воі^ може навмисне робити зло" [4, с.255].
Перебудова національної системи освіти підвищує вимоги до особистості, до ЇЇ гуманістичних цінностей, моральних якостей, рівня освіченості, культури. На перший погляд, умови формування особистості молодшого школяра істотно поліпшилися, але в той же час і значно ускладнилися. Розшарування суспільства, руйнування позашкільної ланки освітньої системи, збільшення кількості дітей з відхиленнями в поведінці, техногенний характер розвитку суспільства тільки підсилюють роль сім'ї у вихованні. Відбуваються зміни суспільних орієнтирів, суспільних ролей: батьки та педагоги, які ще до недавнього були головним авторитетом і джерелом інформації, поступаються в цьому засобам масової інформації (телебачення, кіно- та відеопродукція, періодична преса, Інтернет). Діти все частіше перебувають у неконтрольованому соціальному середовищі. Спостерігається відчутний розрив між тими ідеалами, які прищеплюють дитині батьки, школа, суспільство, та тими, що їх пропонує оточуючий соціум. На жаль, досить часто перемагають ідеали вулиці. Нові складності у сфері гуманістичного виховання виникли у зв'язку із змінами в змісті діяльності сім'ї - проблема матеріального забезпечення посіла основне місце в сім'ї. Водночас зменшилась участь дітей у домашній праці, сучасна сім'я послабила роль трудового виховання. Звертаючи основну увагу на ма-теріальні потреби, батьки (як і популярні телевізійні шоу) привчають дітей до легкого заробітку, забуваючи, що вміння спілкуватися, гуманне ставлення до людини, неприйняття зла вирішують часом у житті більше, аніж гроші. Батьки поступово перетворюються на "суперменів", які "все знають" і "все можуть", а тому вчитель для них не є авторитетом. Таке нівелювання батьками місця і ролі педагога в житті дитини шкодить правильному вихованню.
За таких умов сімейного виховання першорядного значення набуває відповідальна позиція батьків, їх цілеспрямована активність. Як стверджує В.О. Сухомлинський, "всі шкільні проблеми стоять і перед сім'єю, усі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання, сягають своїм корінням у сім'ю" [3, с.86].
Проводячи лінію співпраці школи і сім'ї у формуванні і духовному зростанні особистості, В.О. Сухомлинський найважливішу роль відводив моральному вихованню, зокрема вихованню гуманістичних цінностей. Людину педагог розглядав як взірець високої моралі, гуманізму.
На батьків педагог покладав обов'язок створення в сім'ї необхідних умов для становлення особистості дитини, аби в неї могла виробитися пра-вильна соціальна орієнтація, утвердилися почуття рівноправного і повно-цінного учасника життя своєї сім'ї, країни. В.О. Сухомлинський небезпідстав-но вважав, що "до свідомості й серця матері і батька дуже важливо донести таку істину: маленька зернина, посіяна в людській душі уроки раннього ди-тинства, стає в зрілі роки могутнім деревом. Усе залежить від того, яку зер-нину посіяно і в який грунт" [4, с.541 ].
Центральне місце у виховній системі Василя Сухомлинського справедливо посідало виховання гуманності, процес становлення якої, як і інших цінностей, відбувається за такими закономірностями: по-перше, знання мають перерости у звичку, а звичка, поступившись власними інтересами, стати традицією; по-друге, звички повинні бути підкріплені емоційною оцінкою, переживанням власних вчинків; по-третє, має бути відповідність між принципами і вчинками. Гарантом цьому є цілеспрямована і сис-тематично організована поведінка дітей. Уважаючи молодший шкільний вік періодом, коли "душа дуже піддатлива до емоційних впливів", В.О. Сухомлинський радить саме в цей час розкривати перед дітьми сутність загальнолюдських цінностей, учити їх жити за людськими законами. Створена ним "Азбука моральної культури" не втратила своєї актуальності й нині, коли особливо
Loading...

 
 

Цікаве