WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Політичні передумови створення українських вчительських товариств - Реферат

Політичні передумови створення українських вчительських товариств - Реферат

рідною мовою, особливо це стосувалося Галичини.
Не менш важливе значення для розвитку шкільництва в той час мала підготовка вчителів. Вона проводилася, як уже зазначалося, у вчительських семінаріях. Вимоги до абітурієнтів, що вступали до цього навчального закладу, а також перелік предметів, що вичався, проходження педагогічної практики, складання матури (випускних іспитів) говорило про те, що професійній підготовці вчителів приділяли чималу увагу. Проте дуже часто в той час йшла мова про те, що чотирьох років не вистачало, аби належним чином засвоїти теоретичне та практичне навчання. Дуже серйозною хибою у підготовці вчителів було те, що при навчанні в семінарії заздалегідь не враховувалося якою мовою буде користуватися в школі той чи інший педагог.
Якщо семінаристи успішно складали випускні іспити, то вони одержували атестат зрілості, який давав право займати посаду вчителя лише тимчасово. Для того, щоб отримати місце "сталого" вчителя, щонайменше після дворічної роботи в школі, потрібно було успішно скласти ще один кваліфікаційний іспит. З цією метою створювалися спеціальні комісії затверджені Міністерством освіти. Кваліфікаційний іспит міг дати право вчителеві викладати і у виділовій школі [57].
Всі, хто хотів отримати кваліфікацію вчителя середньої школи, повинні були закінчити хоча б чотири курси філософського факультету, скласти кваліфікаційні іспити, організація і проведення яких здійснювалося на основі спеціальних приписів, які вперше були видані як тимчасові ще у 1849 році і вдосконалювалися у 1853, 1856, 1870 р.р. Після трьох років бездоганної праці на постійній посаді викладачеві присвоювалося звання професора [58].
Умови праці педагогів початкової школи були не простими. Особливо це стосувалося сільського вчителя, котрий дуже часто стикався з такими проблемами як двозмінне навчання, переповнені класи, погано опалені шкільні приміщення, невлаштованість власного побуту.
Педагоги початкових шкіл Галичини мали право на повну пенсію тільки після 40 років роботи в школі. Вони вважали це несправедливим, адже внаслідок складних умов праці тривалість життя вчителя була невеликою, тому небагато з них могли одержати пенсію. Щось змінити в цьому плані у передвоєнний період не вдалося. Педагоги часто через недосконалість законодавства ставали жертвами упередженого відношення до них з боку влади. Саме вона не завжди погоджувалася вчительським подружжям роботу в одній школі. В "Спогадах про Марійку Підгірянку" (дитячу письменницю і талановиту вчительку) її чоловік А.Домбровський згадував, що його в лютому 1908 року переведено на роботу в с.Ворона Товмацького повіту, а М.Підгірянка з двома маленькими дітьми залишилася у Рибно. Тільки у лютому 1910 року, завдяки українським депутатам Галицького сейму, голова Крайової шкільної ради дозволив М.Підгірянці працювати в с.Ворона разом з чоловіком [59].
До українських вчителів, що працювали в школах Галичини, було також неоднакове ставлення з боку інспекторів. Так, на конференції в Чорткові, окружний інспектор позбавив права голосу вчителя, який промовляв українською. А головним аргументом такого поступку було: "Зрештою у всіх округах розмовляють польською, то чому їй має бути гірший" [60].
Умови праці буковинських педагогів початкових шкіл були дещо кращими, ніж вчителів в Галичині. 5 грудня 1902 року внесені зміни до крайового шкільного закону від 30 січня 1873 року щодо пенсійного забезпечення народних вчителів. Згідно нього педагоги могли одержати повну пенсію після 35 років праці, якщо їм на той час виповнилося 60 років [61].
Робота вчителя перебувала під жорстким контролем шкільної влади. Саме вона карала за допущені вчителями порушення в роботі згідно тих дисциплінарних покарань, які були закладені в крайовому законі. Оскільки педагогів не задовольняв такий стан речей, то вони повели активну боротьбу за зміну дисциплінарного законодавства, яка в результаті виявилася успішною.
Слід сказати, що державною владою на Буковині робилося немало аби покращити умови праці вчителів: слідкували за виконанням шкільного законодавства про обов'язкове початкове навчання, створювали багатокласові школи, будували нові шкільні приміщення.
Умови праці педагогів середніх шкіл були набагато кращими, їхнє службове законодавство в багатьох пунктах співпадало із відповідним законодавством державних урядовців.
Крайові шкільні закони передбачали невеликі розміри заробітної плати вчителів. Періодичний орган польського вчительства в Галичині "Народне шкільництво" у 1896 році писав, що утримання злочинця в тюрмі з доглядом коштувало державний бюджет 300 ринських. Учителів в Галичині, на яких уряд виділяв менше ніж на утримання злочинця було 2,318 або 36% всього вчительського загалу [62].
Під тиском безперервних індивідуальних і колективних прохань Галицький сейм змушений був змінювати законодавство, що стосувалося оплати праці педагогів. Такі зміни наступали у 1875, 1889, 1892, 1902, 1907 р. Але кожна з поправок до закону про правові відносини учительства не могла реально покращити матеріального становища педагогів [63].
Вперше після 1873 року педагогам Буковини було підвищено платню у 1885 році Серйозний крок вперед щодо оплати праці педагогів було зроблено у 18999 році, коли було скасовано попереднє присвоєння вчителю категорії, яке залежало від місцевості в якій він працював. Згідно нового закону заробітна плата залежала від кваліфікації вчителя ібезперервного стажу роботи в школі, а також зросли її розміри. У 1903 році було прийнято закон, який встановив розмір дотації на проїзд в розмірі 25% від зарплати того чи іншого вчителя. Проте й такий стан справ не зовсім задовольняв буковинських педагогів [64].
На початку ХХ ст. не тільки педагоги, але й вся демократична громадськість Галичини та Буковини повели активну боротьбу за суттєве підвищення вчительської платні, яка через певний час принесла конкретні результати.
В кінці ХІХ ст. незавидне становище вчителів погіршував ще й той факт, що вони не відігравали важливого значення в політичному житті суспільства. Педагоги не могли впливати на вирішення своєї долі через політичні партії, сейм та парламент. На початку ХХ ст. ситуація починає змінюватися і вчительство перетворюється на важливий чинник суспільного життя. Це було зроблено завдяки провідним українським політикам та діячам вчительського руху.
Проблеми українського шкільництва та його педагогів вимагали серйозної уваги з боку небайдужої громадськості. Адже дуже важливо було скористатися тими демократичними нормами, що було закладені в Основному законі держави, загально австрійському шкільному законодавстві, крайових шкільних законах та захистити права української школи та освітян на їхній вільний національний розвиток, а також знайти своє місце в системі освіти Австро-Угорщини. Саме тому українські педагоги скориставшись державним законом про об'єднання та збори від 15 листопада 1867 року створили свої педагогічні організації.
Спочатку українські вчителі приймали участь в політичних педагогічних об'єднаннях. В 1868 році крайова шкільна рада Галичини була ініціатором заснування "Товариства педагогічного" у Львові. Згідно статуту, основним його завданням була турбота про шкільництво і справи виховання в краї. До товариства належали вчителі-поляки й українці. Ця
Loading...

 
 

Цікаве