WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Сучасна державна освітня стратегія і розвиток управлінської освіти в Україні - Реферат

Сучасна державна освітня стратегія і розвиток управлінської освіти в Україні - Реферат


Реферат на тему:
Сучасна державна освітня стратегія і розвиток управлінської освіти в Україні
Сьогодні, коли відбувається активний процес трансформації радянських схем і механізмів освіти, інтеграція їх в європейську і світову освітню систему, стають нагальною необхідністю пропозиції щодо введення альтернативних форм освітніх систем, нових методик розробки багатоваріантних освітніх технологій, інноваційної стратегії освітнього процесу, розгляд самої освіти в контексті формування "інкультурованої" особистості, тобто людини з певною ієрархією цінностей, сформованими стереотипами поведінки, притаманними даному суспільству. За всіх умов і обставин розвитку людства освіта була і залишається однією з найважливіших і найскладніших умов прогресивного розвитку суспільства, підготовки громадян до життя, їх соціалізації, залучення до духовних надбань людства.
Зважаючи на тенденційну критичність щодо ідеї державного регулювання освіти загалом, сьогодні мало хто намагається заперечувати, що метою розвитку освіти в Україні не може бути наслідування стандартів і стереотипів розвинених країн, а стратегією - послідовне дотримання викладених у підручниках та монографіях їх ідеологічних принципів.
Вітчизняна традиція управління освітою і навчанням започаткована ще в педагогічних працях А.Макаренка і В.Сухомлинського. Звідти ж випливають і сучасні тлумачення процесів управління освітою і навчанням, їх основних складових і основних залежностей, таких як, наприклад залежність ефективності освіти від якості навчання [В.Андрущенко, В.Бондар, А. Лігоцький [1], В.Зубко [2], В. Кремінь та ін.]. Останнє передбачає зміну всієї парадигми сучасної освіти з "підтримуючої" на "інноваційну", основним складовим елементом якої виступає нова якість знання - товар [П.Симонов, В.Гамаюнов [3], Н.Кривда [4] та ін.]. До товару можна використати весь спектр маркетингової практики і сформувати новий підхід до управління освітою, який полягає у створенні професійної і культурної компетентності фахівця і продиктований необхідністю випереджального розвитку освіти порівняно з суспільством у цілому [В.Луговий, О. Савченко, Н.Протасова, В.Моргун].
Попри названі підходи і розроблювані на їх основі методики, досі не віднайдений механізм, який би дозволив ефективно проводити політику адаптації існуючих зарубіжних схем і стандартів на користь нової якості освіти. На нашу думку, інноваційна схема розвитку освіти неможлива без участі держави (відповідних суб'єктів державного управління), яка покликана засобами закону і права забезпечувати умови для формування, виживання і реалізації самобутньої освітньої системи і створювати механізми, що стимулюють суспільну активність у напрямку розвитку національної системи освіти.
Мета даної розвідки полягає у дослідженні сучасної державної стратегії освіти у її окремих підсистемах і галузях, зокрема в галузі підготовки фахівців з управління та менеджменту.
Передусім подивимось уважно на те, що традиційно склалося у нас, в Україні, що є в світі, і які перспективи у вітчизняних суб'єктів надання освітніх послуг з точки зору економіко-правового забезпечення державою освітніх процесів.
Загальновизнаною думкою стало те, що менеджер двадцять першого століття має бути висококваліфікованим спеціалістом, озброєним новітніми знаннями, навичками і, найважливіше, розумінням сучасного бізнесу. Тобто наприкінці підготовки ми повинні мати фахівція, готового до роботи в реальних економічних та бізнесових умовах компанії, регіону та країни в цілому.
Відповідно до результатів опитування 550 студентів старших курсів економічних та менеджмент-факультетів вищих навчальних закладів 3-4 рівнів акредитації із шести найбільших міст України [5] можна констатувати недостатність надання під час навчання практичних навичок та досвіду реальних бізнес-ситуацій із конкретними варіантами прийняття управлінських рішень. З іншого ж боку, визначається невдоволеність переобтяженням навчальної програми "обов'язковими" дисциплінами, які не завжди потрібні в подальшій роботі менеджера чи підприємця. Наявна ситуація спричинена тим, що на початковій стадії розвитку бізнес-освіти в Україні вищі навчальні заклади самостійно розробили нові навчальні плани та підходи до освіти, які, як і попередні, ґрунтувалися на принципах формування широкого загального світогляду випускника вузу (що є позитивним), але налаштовували його на раціональну, передбачувану виробничу поведінку, ефективну за умов планового ведення господарства.
Міжнародний досвід підготовки управлінських кадрів ґрунтується на принципах, закладених у багатьох освітніх програмах, найбільш популярною з яких є программа МВА (Management Business Administration). Саме в цій стратегічно важливій програмі окреслюються цікаві підходи і напрямки розвитку бізнес-освіти в Україні, які дозволяють готувати максимально підготовлених до роботи в ринкових умовах фахівців.
На сьогодні в Україні існують шість бізнес-шкіл, які пропонують громадянам освіту за цими програмами. Пріоритети останніх є незаперечними, але проблематичними з точки зору визнання державної "фаховості" такої підготовки. Для запровадження в освітній процес програма має бути двічі акредитованою: по-перше, пройти процес державної акредитації і бути визнана Міністерством освіти і науки України, по-друге, отримати акредитацію за міжнародними системами, наприклад AASB або EQUIS.
Основною метою державної акредитації будь-якої освітньої програми є забезпечення мінімального рівня вимог до якості вищої освіти та усунення з ринку тих структур, які не відповідають цим вимогам. Дійсно, на сьогодні в Україні існує велика кількість навчальних закладів, які, через надання освітніх послуг низької якості, знецінюють саму ідею вищої освіти. Однак зміст та обсяг програми МВА з самого початку орієнтовані на вибране коло споживачів - переважно осіб з базовою вищою освітою або досвідом управлінської роботи. Це значить, що серед дисциплін переважатимуть дисципліни спеціальні, до того ж викладатися вони мають фахівцями-практиками, які знають, як реально діють закони та принципи.
Наступним формальним чинником акредитації є соціальна відповідальність держави за підготовку спеціалістів. У соціальному аспекті бізнес-утворенням, що працюють за даними програмами, дуже важко конкурувати з великими державними закладами, які відповідають або мають відповідати вимогам чинного правового поля. Адже програма МВА є досить гнучкою і постійно поновлюваною, отже, передовою порівняно з чинними законодавчими засадами, стосовно, наприклад, організації та змісту навчально-виховного процесу, його термінів чи спрямованості на конкретну спеціалізацію.
Можливим варіантом розв'язання цього протиріччя є створення закладів з бізнес-освіти за програмами МВА при великих освітніх центрах - унверситетах, на чому справедливо наголошують ряд дослідників [6, 7]. На їх думку, це підвищить конкуренцію поміж різними формами освіти -
Loading...

 
 

Цікаве