WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Соціальна педагогіка Джона Дьюї: методологічний аспект - Реферат

Соціальна педагогіка Джона Дьюї: методологічний аспект - Реферат


Реферат на тему:
Соціальна педагогіка Джона Дьюї: методологічний аспект
Характерною особливістю сучасної теоретичної думки є посилення уваги до соціальної тематики: "соціальне пізнання", "соціальна держава", "соціальна етика", "соціальний організм", "соціальна культура", "соціальна робота" тощо. В цьому контексті набуває актуальності і соціальна педагогіка як специфічний різновид педагогічної теорії. Започаткований німецьким філософом-неокантіанцем П. Наторпом у праці "Соціальна педагогіка" (1911 р.), цей напрям впродовж ХХ століття набув значного поширення в країнах Західної Європи та Америки. Головна ідея соціальної педагогіки - створення цілісної системи виховання, метою якої є забезпечення гармонії індивідуального та соціального начал в людині. Спираючись на педагогічні принципи Песталоцці (ідеї "розвиваючого навчання", поєднання педагогічних і психологічних методів виховання, єдності навчання і продуктивної праці), П. Наторп та його послідовники особливу увагу приділяли вивченню впливу суспільного середовища на педагогічний процес.
У вітчизняній педагогічній практиці ідеї соціальної педагогіки донедавна майже не використовувалися, адже одне з визначальних положень концепції П. Наторпа - необмежене панування духу, який покликаний пробудити в кожній людині усвідомлення внутрішньої свободи, - було несумісне з принципами марксистсько-матеріалістичного розуміння виховання.
Впродовж останніх десятиріч ситуація у педагогічному пострадянському просторі почала змінюватися. Побачила світ монографія "Социальная педагогика" (Свердловськ, 1989), до наукового обігу увійшли поняття "соціально-педагогічний феномен", "соціальна освіта", "соціально-педагогічний процес", "соціально-педагогічне управління" тощо. Учасники круглого столу "Філософія освіти" (Москва, 1998) підкреслювали необхідність "великомасштабних систем соціальної освіти". Академік РАО Г.Н. Філонов, зокрема, вважає, що "соціальна педагогіка, особливо етико-психологічні аспекти освітньо-виховної підготовки фахівців", набуває пріоритетно функціонального значення. Соціальна педагогіка - складова цілісної системи соціальної освіти, призначення якої - підготовка спеціалістів широкого та вузько-професійного профілю: соціальних педагогів (шкільних, сімейних, для роботи з дорослими), соціальних працівників (психотерапевтів, соціоаніматорів, валеологів), спеціалістів для державних соціальних служб.
З'явилися українські дослідження соціальної педагогіки - Скляров О.П., Корженко В.В., Радіонова І.О.
Однак в цілому в розробці теорії соціальної педагогіки вітчизняними фахівцями зроблені лише перші кроки. Ось чому великого методологічного значення набуває творче використання в контексті реалій сучасного українського суспільства ідей соціальної педагогіки, сформульованих одним із видатних діячів світової педагогічної науки та практики Джоном Дьюї. Повернення до цього класика теорії освіти, його практики виховання, "відродження" педагогічних настанов визнаного майстра педагогічного експерименту (школа інструменталізму) - завдання сьогодення. Його актуальність пояснюється кількома причинами, головною з яких є "реабілітація" філософсько-педагогічного прагматизму, одним із творців якого був Дж. Дьюї.
Як пише відомий американський дослідник Р.Дж. Бернстайн, останнім часом популярність прагматизму значно зросла. Знов почали підніматися прагматистські теми, класики прагматизму із "маргіналів, викинутих у ящик сміття історії" (1), перетворилися на сучасних законодавців думок. Чим же пояснюється така метаморфоза?
Насамперед тим, що в соціальній філософії і соціальній педагогіці в центрі уваги опинилися питання практичного життя людини. В новітній суспільствознавчій літературі жваво обговорюється тема "повсякденного життя", вартостей "життєвого світу" людини. Виступаючи проти абстрактного теоретизування, спростовуючи догмати "обмеженого раціоналізму" з його нестриманою вірою в абсолюти і "владу зовнішнього", сучасні суспільствознавці дедалі частіше звертаються до проблем "успішного" облаштування життя "звичайної людини", критеріїв успіху діяльності індивіда. Всі ці питання належать до проблематики "практичної філософії", уособленням якої є педагогіка як дисципліна, що своїми засобами і методами покликана підготувати молоду людину до дорослого соціального життя в усіх його складнощах і суперечностях. Тим самим конкретизується розуміння педагогічного процесу як своєрідного "інструменталізму" або "технології", призначення яких - озброїти учнів знаннями, вміннями і навичками, які допоможуть їм вільно орієнтуватися й діяти в суспільстві. Інакше кажучи, йдеться про адаптацію людини до навколишнього середовища, про формування у неї здатності до цього.
Одним з перших проблему пристосування особистості до вимог суспільства поставив Чарльз А. Проспер, який у 1945 році у доповіді на Національній конференції з проблем професійної освіти (США) запропонував концепцію життєвоадаптаційної освіти. Спираючись на ідеї прагматизму, Проспер та його послідовники вважали, що ця концепція покликана не лише сприяти формуванню у молоді готовності до перемін, але й виконувати завдання виховання "відповідальних громадян".
Адаптаційний аспект освітнього і виховного процесу в нашій педагогічній науці практично не розроблений. Це і не дивно, адже тривалий час вона перебувала під владою просвітницького розуміння людини як володаря природи.
Проблема адаптації до дійсності, в тому числі небажаної, як правило, загострюється у кризові і перехідні періоди соціальної нестабільності, панування аномії, зміни ціннісних орієнтацій. Америка за часів Дж. Дьюї переживала важкі часи. Занепокоєнням позначалася і суспільна свідомість багатьох європейських країн. Віддаючи данину пануючому тривожному світосприйняттю, Людвиг Вітгенштейн та Бертран Рассел писали про "ворожість світу", Освальд Шпенглер на початку ХХ століття пророкував "занепад Європи". В цих умовах Дж .Дьюї в унікальний спосіб поєднує гостру критику кризових чинників суспільного життя з обгрунтуванням соціальних надій на їхнє приборкання. Якщо американський психолог Р. Вудвордс зображував у своїх "Натяках" "звичайний день" як промінь слабкого, безрадісного світла, то Дж. Дьюї в цей же час наголошував на
Loading...

 
 

Цікаве