WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Актуальні проблеми психології педагогічної праці - Реферат

Актуальні проблеми психології педагогічної праці - Реферат

конкретної особистості.
Корисно в цьому контексті згадати запропонований В.А. Ядовим установчо-позиційний підхід до визначення структури особистості. З його точки зору, людина володіє складною системою різних диспозиційних утворень, які регулюють її поведінку та діяльність. Диспозиції(або позиції) являють собою комплекс готовності свідомості та нервової системи людини діяти певним чином. Такі позиційні утворення виникають кожен раз при зустрічі певної потреби з відповідною ситуацією її потенційного задоволення. Диспозиції організовані ієрархічно і утворюють 4 рівні. 1) Перший найнижчий рівень утворюють елементарні фіксовані установки (set), які формуються на основі вітальних потреб людини. Вони утворюються внайпростіших ситуаціях, на кшалт такої, як, ступивши на ескалаторні сходи, ми певний час ще продовжуємо рухатися, хоча нікуди не поспішаємо. Як правило, такі установки не усвідомлюються та не переживаються. Основний осередок їх формування, за Ядовим, це умови сімейного оточення дитини як основного джерела її первинної соціалізації, різноманітні предметні ситуації. Відповідний їм метод формування - привчання. 2) Другий рівень більш складних диспозицій формується на основі потреб людини у спілкуванні, що здійснюється в малих групах та в тих ситуаціях, які задані діяльністю в таких групах. Такі особистісні утворення Ядов називає соціальними фіксованими установками, або аттитюдами. У порівнянні з установками попереднього рівня, аттитюди мають не лише поведінковий, а й афективний (як ставлення до інших) та когнітивний (як усвідомлення такого ставлення) компоненти. У такий спосіб сформована переважна більшість комунікативних навичок та вмінь людини. 3) Третій рівень базових соціальних установок охоплює диспозиції, у яких фіксована загальна спрямованість інтересів особистості відносно конкретної сфери соціальної активності (сфера професійних інтересів, певного виду відпочмнку, політичної активності…). Такі базові соціальні установки концентрують особистість на певній царині діяльності, виражають її ставлення до цієї діяльності, усвідомлюються нею як приоритетність певного стилю власної поведінки у порівнянні з іншими. 4) Найвищий рівень диспозицій утворює система ціннісних орієнтацій особистості, під якою розуміється стійка система спрямованості інтересів та потреб людини, що виражає її ставлення до цілей життєдіяльності та засобів їх задоволення (Н. Рокич називає їх відповідно термінальними та інструментальними цінностями). За словами Ядова, цілепокладання на цьому рівні - це певний "життєвий план", найважливішим елементом якого виступають окремі життєві цілі, пов`язані з головними соціальними сферами діяльності людини - працею, пізнанням, сімейним та суспільним життям.
Описана система диспозиційних утворень виступає регулятором поведінки людини. Установки першого рівня регулюють безпосередні реакції людини на актуальну предметну ситуацію. Другий рівень регулює вчинки особистості у звичних ситуаціях взаємодії з оточенням. Третій рівень забезпечує регуляцію системи вчинків людини, таких, як, скажемо, стиль професійної діяльності, схильність до певного виду організації відпочинку чи системи домогосподарювання. Вищий рівень регулює поведінку та діяльність людини у найбільш значущих ситуаціях її соціальної активності, зокрема у проблемних, конфліктних, ситуаціях морального вибору.
Отже, позиція особистості - це система ціннісних орієнтацій та установок людини. На думку А.Б. Коваленко та М.Н. Корнєва елементи позиції виступають не лише регуляторами поведінки особистості, але й рушійною силою її соціального та психічного розвитку. Закріплюючись через реалізацію в суспільній практиці позиція втілюється в риси характеру - комунікативні ( як ставлення до інших ), суб`єктно- діяльністні ( як ставлення до предметного світу) та рефлексивні ( як відображення ставлення людини до самої себе). Останні завершують формування структури характеру людини, забезпечують його цілісність та саморегульованість, тим самим забезпечуючи і відносну автономність особистості людини в суспільтві. З огляду на це, виховання людини можна розглядати як керування становленням, або зміною її установок та ціннісних орієнтацій, формування в неї здатності до цілеспрямованого усвідомлення власних соціальних установок та життєвих цінностей, а також створення психологічних механізмів реалізації їх на практиці.
Сучасна вітчизняна психолого-педагогічна наука через аналіз та узагальнення основних філософських, етичних та педагогічних передумов виховного процесу виділяє наступні методологічні принципи ефективного виховання (П.І. Підкасистий, 1996):
принцип орієнтації на ціннісні відносини вихованця передбачає постійну увагу педагога до формування відносин вихованця до ціннісних основ життя -добра, істини, краси та соціально-культурних цінностей (людина, суспільство, природа, праця та пізнання).
принцип суб`єктності вимагає від вихователя постійного сприяння розвитку здатностей дитини осмислювати власні дії, передбачати їх наслідки для інших людей та власної долі, усвідомлювати власне "Я" , здійснювати осмислений вибір життєвих рішень.
принцип особистісної свободи дитини зобов`язує вихователя в кожний конкретний момент спілкування з нею узгоджувати соціальні норми й правила, цілі та завдання виховання, які він несе дитині, з правом її особистості на автономність і неповторність власного існування, самостійний вибір життєвих орієнтирів та цінностей. Обмеженням у реалізації такого принципу виступають лише два моменти: а) неприпустимість обмежувати свободу інших людей; б) неможливість для людини не розвивати, не самоудосконалювати себе.
Будь-яке виховне завдання розв`язується лише через активні відповідні дії всіх учасників виховного процесу. Виховання дитини як формування у структурі її особистості новоутворень здійснюється лише через активність самої дитини, міра зусиль якої відповідає мірі її можливостей та бажань. Зміст діяльності вихованців у процесі їх виховання визначається актуальними потребами дитини на кожен конкретний момент її розвитку. Лише за умов врахування зустрічного руху потреби дитини та соціально прийнятних засобів її задоволення вихователь забезпечує прийняття нею виховного змісту педагогічної взаємодії.
Виховання - процес
Loading...

 
 

Цікаве