WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Родинне виховання в системі шкільної освіти - Дипломна робота

Родинне виховання в системі шкільної освіти - Дипломна робота

також ідею систематичного виховання дітей від самого народження. На його думку, мати краще за всіх здатна зрозуміти, що відчуває її дитина, до чого вона здібна, чого бажає. Знаючи це, мати може правильно виховувати малюка з дитинства, відповідно до його природних особливостей. "Час народження дитини - перший час її навчання",- говорив Песталоцці. Він визначив завдання, зміст, розробив методику первинного виховання в сім'ї. Песталоцці вважав, що мати повинна розвивати фізичні сили дитини ще з раннього віку, прищеплювати їй трудові навички, виховувати в ній любов до людей, вести її до пізнання навколишнього світу. Родинне виховання повинне бути спрямованим на гармонійний розвиток всіх природних задатків дитини.
Надаючи велике значення сімейному вихованню, Песталоцці спільно з одним із співробітників Бургдорфського інституту склали спеціальний посібник "Книгу матерів, або Вказівки для матерів, як їм навчити своїх дітей спостерігати і говорити".[41] Вважаючи, що першим об'єктом спостережень дитини повинне бути її власне тіло, Песталоцці в цій книзі показав, як за допомогою спеціальних вправ мати може навчити свою дитину спочатку показувати і називати частини тіла, їх кількість, властивості, функції і т. д., а потім перейти до ознайомлення з предметами, які оточують її вдома, в природі, в суспільстві. Песталоцці спробував систематизувати коло первинних уявлень дитини, розташувати їх по зростаючій мірі складності і навчити досвідченіше поступово і послідовно ознайомлювати дитину з її оточенням, розвиваючи на цій основі її розумові сили і здібності. Він прагнув створити методику родинного виховання і надати матерям можливість виховувати дітей в той самий час, коли матері "в'яжуть, шиють, тчуть". Однак "Книга матерів..." переобтяжена зайвими подробицями, а вправи, що рекомендуються Песталоцці, нудні і стомлюючі. Песталоцці бачив у матері основного вихователя дитини, проте для дітей, які не можуть отримати належне виховання в сім'ї, пропонував організувати при школах спеціальні класи. Робота в них повинна будуватися по типу первинного родинного виховання і докорінно відрізнятися від того словесного навчання, яке панувало в звичайних "школах для малолітніх" того часу. Організацією цих класів Песталоцці мав на увазі встановити взаємозв'язок між родинним і шкільним вихованням.
Варто відзначити, що з прийняттям християнства українська сім'я стала ще міцнішою й натхненнішою. Родинне виховання піднялось на вищий щабель свого розвитку. Поширились шкільництво й наука в Україні. Батьки шанобливо ставилися до письменства, книги, школи, вчителя і дітей до цього привчали, фраза старогрецьких книжників про те, що "вчення" - світло, а невчення -тьма", стала крилатою у кожній родині. Українці виявляють потяг до знань, до грамотності, до навчання. Відомий арабський мандрівник XVII століття Павло Алеппський, подорожуючи по Україні, в своїх дорожніх нотатках зауважив: "Усяке місто й містечко в землі козаків багаті мешканцями, надто ж маленькими дітьми. У кожному місті безліч дітей, і всі вміють читати, навіть сироти."[83, 32-33]
Так уже повелось упродовж ряду століть: щоб вижити, вистояти, треба було, як зіницю ока, берегти сім'я. Дух непокори, вічне прагнення до волі, незалежності, виняткова працьовитість, витривалість, мужність, винахідливість, кришталева чесність, щирість, патріотизм, щедрість привітність і кмітливість - риси, генетичне властиві нашому народові, плакалися упродовж усієї його історії у родинному колі. Тому заглиблення в історію української родини допомагає нам раніше збагнути народний педагогічний ідеал і велику мудрість родинної етнопедагогіки, проникнути в національній характер нашого народу.
Доля української родини завжди тісно перепліталася з історичною долею України, яку народ любовно називає, як і діти матір у сім'ї, ненькою. Коли український народ мав свою державність, то й умови для розвитку сім'ї, батьківської етнопедагогіки, національної родинно-побутової культури були сприятливі, як, наприклад, у середині XVII ст. втрата Україною власної державності, незалежності лягла тяжким тягарем і на родину, якій доводилось терпіти боку колонізаторів потрійний гніт - соціально-політичний, національний, релігійний. А яких зусиль треба було докладати для подолання лютого наступу асиміляторів української культури.
Великого значення сім'ї надавав Т. Г. Шевченко. З біографії поета відомо, як пристрасно бажав він створити свою сім'ю, яку радість він відчував, зустрічаючи хорошу сім'ю. Відомо, з другого боку, й те, як обурювався він з людей, що дивились на сім'ю, як на примусовий атрибут, існування якого є лише умовною необхідністю, формою додержування "пристойності" і тільки.
Шевченко в кількох творах зупиняється на огидних явищах розладу в поміщицьких сім'ях. Тут батько не виявляє ніякої протидії агресивним заходам своєї другої дружини до дівчинки і хлопчика, його дітей від першої дружини.
Шевченко обурювався з тих батьків і матерів, які влаштовували одруження своїх дочок з розрахунку, шукаючи для них знатних женихів, родовитих, титулованих, якихось князів і т. д. Аристократія не здатна мати дружну, міцну сім'ю. Шевченко знаходить таку сім'ю найчастіше у простих людей, які живуть з своєї власної праці.
Ненавидячи побут поміщицьких сімей, Шевченко симпатизує сімейному життю людей праці: "... мені,-говорить він у повісті "Художник",- більше подобається сімейний побут простих людей... Серед них я зовсім спокійний, а там все чогось немов боїшся".[130]
Співчутливо зображає поет вдовині селянські сім'ї, де хоч і бідно та вбого, але є піклування матерів про дітей, а дітей про матерів, де наполеглива праця не тільки не вбиває, а міцніше підкреслює людяність сімейних стосунків. У бідній, але дружній сім'ї і бідність та інші життєві злигодні легше зносити.
Навіть перебуваючи в Оренбурзі, на березі Аральського моря, поринувши в спогади про нездійсненні мрії мати власну сім'ю, Шевченко словами вилив гіркоту своїх почуттів у своїх віршах.
Далеко на чужині йому так хотілося одержати вісточку від сім'ї, від рідних, від матері, та, на жаль, сім'ї у нього не було. Добре відомо, як пристрасно хотів Шевченко створити свою сім'ю після повернення із заслання; він, безумовно, здійснив би, хоч і з запізненням, це своє бажання, якби цьому на перешкоді не стала рання смерть поета.
Шевченко не мислив собі сім'ї без дітей. Жінка, яка виходить, заміж, повинна готуватися стати матір'ю, бо бути матір'ю - щастя, бо жінка-мати - це велика суспільна справа. Шевченко віддає пошану іповагу жінці-матері, яка гідно виконує свої материнські обов'язки, оточуючи ласкою і піклуванням своїх дітей.
"Слово мамо - Великеє, Найкращеє слово!"- писав Великий Кобзар.
Духом глибокої поваги до матері перейнято багато творів Т.Г.Шевченка. Проте Тарас Григорович визнає лише ту матір, яка добре усвідомлює і з усією відповідальністю виконує свої обов'язки перед дітьми. Він ганьбить матерів, які зневажливо ставляться до своїх материнських обов'язків. Поет посилає слова презирства тим аристократам і аристократкам, які
І не знають, як ті діти
У
Loading...

 
 

Цікаве