WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Використання комп'ютера як засобу навчання на уроках з курсу „Історія України” - Дипломна робота

Використання комп'ютера як засобу навчання на уроках з курсу „Історія України” - Дипломна робота

потребувала затвердження на загальному зібранні козацького товариства. Він приймав до куреня нових козаків, розпоряджався кореневим майном.У спогадах одного із запорожців зазначалося, що "козаки курінні його (отамана) так слухають, свого батька" [8, 69].
Специфічне самоуправління з притаманними йому демократичними рисами сприяло консолідації козацтва.
Територія, яку займали запоріжці, змінювалася залежно від політичної ситуації. Столицею дніпровської вольниці була Січ. У різні часи вона розташовувалася у різних, але завжди добре захищених природою місцях. Після Хортиці (1552-1557) Січ розташовувалась на о. Томаківці (60 - ті роки XVI - 1593 ), на р. Базавлук (1593 - 1638) і Микитиному Розі (1638 - 1652). Кожна з них мала надійні укріплення - високі й міцні вали з дерев'яним частоколом зверху, а також башти з бійницями для гармат. Усередині стояли курені, канцелярія , церква, склади, арсенали, торговельні лавки тощо. У центрі знаходився майдан, де відбувалися загальні ради та інші громадські заходи. Влада січового товариства поширювалася на значну територію. Берегом Дніпра, нижче Хортицької Січі, простягався Великий луг - низинна місцевість, вкрита соковитою травою й кущами, багата на різну дичину й невеликі озера та річки, вщерть заповнені рибою. Січова вольниця освоювала землі й далі від Дніпра. Вся територія жила за козацькими правами й народними звичаями. Козацький край залишався національним оазисом серед українських земель. Чисельність січового товариства не була сталою. Взимку на Січі перебував невеликий гарнізон, який охороняв майно, військові припаси, артилерію і виконував сторожову службу. До козацького гурту приймали всіх бажаючих. Всі запорожці були рівними як у житті, так і в смерті.
Своєрідним устроєм відзначалося й реєстрове козацтво. Поступово воно зводилося в полки й сотні. Спочатку полки називалися за ім'ям полковників. У 1625 р. уряд офіційно затвердив військово - адміністративно устрій Війська Запорізького реєстрового. За ним реєстрові козаки ділилися на шість адміністративно - військових полків по тисячі чоловік у кожному. Залежно від розквартирування вони іменувалися за назвою найбільшого міста - Білоцерківський, Корсунський, Канівський, Черкаський, Київський і Переяславський. Хоч на їхній території вища влада належала старостам, але й вплив козацької старшини поступово зростав. Незважаючи на підлеглість урядові, реєстрові козаки відстоювали право на власне самоврядування, у тому числі на обрання своїх старшин. Уряд не одноразово призначав на старшинські посади вірних йому людей, а козаки так само часто зміщували їх і обирали власних.
Отже, внутрішній устрій козацтва став зародком нової Української держави. Вона не могла постати раптово й в готовому вигляді. Для цього були потрібні час, відповідні умови й соціальна сила, здатна консолідувати народ навколо національно - державницької ідеї. Цю роль і перебрало на себе козацтво.
1.3.Козацька символіка
Як вже зазначалось автором роботи, українське козацтво було своєрідним явищем пізнього середньовіччя і відіграло особливу роль в історії України. На певному етапі розвитку воно взяло на себе найважливіші завдання, що стояли перед нацією, - стало провідником і організатором у створенні власної держави. З огляду на це, козацька символіка поширилася на всю тодішню Україну й стала основою розвитку державної організаційної й приватної геральдики й сфрагістики.
Булава, пернач, бунчук, прапор, печатка, литаври, сурми, а також каламар, а іноді гармати належали до козацьких клейнодів. "Клейнодами або клейнотами, від нім. "kleinod", польськ. " kleinot" - дорогоцінна річ чи коштовність, у запорізьких козаків, - писав Д.І.Яворницький, - називалися військові знаки, регалії чи атрибути влади, при котрих у них відбувалися великі чи малі ради і які вживалися старшинами , відповідно до посади кожного з них" [63, 3].
Починаючи з часів короля Польщі Стефана Баторія (1576 - 1586), клейноди гетьманам і кошовим отаманам надавали польські королі, імператори Європи, а пізніше в XVII - XVIII ст. - російські царі через своїх урядовців.
Серед козацьких клейнодів одне із визначних місць посідали булава і пернач [Див. додаток 1]. Слово "булава" багато істориків вважають татарським за походженням.
Д.І.Яворницький описує козацьку булаву як палицю з горіхового дерева , завдовжки 50 - 70 см., зі срібною чи визолоченою кулею на кінці. Вона покривалася, як правило, бірюзою, смарагдом, перлами. На ній могли бути ви гравійовані герб, прізвище чи вензель власника.Більшість відомих булав, що збереглися в колекціях музеїв України, польського походження.
В Україні гетьман міг мати і кілька булав, з яких одна вручалася наказному (тимчасовому) гетьманові, котрого посилали на військову операцію чи призначали в разі смерті виборного гетьмана.
"Кожен з клейнодів, - писав Д. І. Яворницький, - належав лише певній особі із запорізької старшини. Булаву давали кошовому, він тримав у правій руці під час військових рад" [65, 14].
Зважаючи на те, що доля України у XVI - XVII ст.. тісно пов'язана з життям у Польщі, варто звернути увагу на значення булави в цей період там. Тут вона була атрибутом влади воєначальників - гетьманів, полковників, а також магнатів.
Отже, булава у Польщі і в Україні була тісно пов'язана з гетьманським і отаманським урядуванням.
Пернач (у російській мові - шестопер, турецькій - буздихан) є різновидом булави, від якої відрізняється наявністю наверші шести видовжених виступів. В Україні пернач був атрибутом влади полковника.
Поряд з булавою і перначем важливе місце серед символів гетьманської влади в Україні займав бунчук [Див. додаток 2]. За описом Д.І Яворницького, це була "... помальована начорне полиця завдовжки чотири з половиною аршини (до 2,5 метрів), на верхній кінець якої насаджували мідну кулю, а під кулю вставляли волосся з кінського хвоста з чотирма чи шістьма косами поверх волосся" [63, 6]. Бунчук в Україну потрапив з Туреччини. Колір волосся гетьманських бунчуків в Україні XVI-XVII ст. був переважно білий (але іноді червоний або чорний). Великий бунчук, поряд з булавою, вручався гетьману, хоча носив його генеральний бунчужний, якому були підпорядковані бунчукові товариші. Помахом бунчука гетьман керував рухом війська. Перед гетьманським бунчуком завжди схилялися козацькі прапори. Відомо, що бунчук козацькому війську вперше офіційно надіслав Стефан Баторій у 1576 р. Далі це робили російські царі.
Прапор (хоругва чи корогва) був, мабуть, чи не найважливішим клейнодом гетьмана і всього Війська Запорізького, він мав також давні традиції.
Перші документальні згадки про козацькі прапори відносяться до другої половини XVI ст. Посол австрійського імператора Еріх Лясота у 1594 р. згадує про імператорські прапори, що були увіткнуті у землю в " колі" запорізьких козаків. У більшості прапори були прямокутними або у вигляді трапеції. Характерними зображеннями на них були
Loading...

 
 

Цікаве