WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Порівняльна характеристика систем вищої освіти Японії і України - Реферат

Порівняльна характеристика систем вищої освіти Японії і України - Реферат

тис. ієн у рік і вище в державних вузах до 900 тис. ієн у приватних вузах ($1 дорівнює 122 ієнам). Дорожче всего коштує навчання по економіці, медицині, філології, педагогіці. Витрати на проживання складають приблизно 9-12 тис. ієн у рік у залежності від міста, у якому розташований вуз.
80% іноземців учаться в Японії за свій рахунок. Іншим виплачуються різні види стипендій. Вони можуть претендувати на урядову стипендію (Japanese Government Scholarship), стипендію Японської асоціації міжнародного освіти, стипендії в рамках програми "Міжнародного взаєморозуміння", стипендії Міністерства освіти в рамках програм стажувань і ін. Можна одержати і стипендії приватних фондів - наприклад, фонду Такаку.
Магістратура й аспірантура
Для одержання звання магістра студент повинний закінчити 2-літнє освіти, представити магістерську дисертацію й одержати за неї позитивну оцінку, а також здати екзамен з спеціальності. Термін перебування в аспірантурі складає 3 роки, але після 2-літнього навчання в магістратурі. Аспірант вважається окончившим аспірантуру, якщо він представить докторську дисертацію з позитивною оцінкою і здасть екзамен з спеціальності.
Мабуть, головна відмітна властивість системи вищого освіти Японії - його иерархичность. Тверді ієрархії (часто не пересічні, тобто існуючі автономно і незалежно друг від друга) пронизують і університетський, і неуніверситетський сектори.
Неуніверситетський сектор містить у собі молодші коледжі, технічні коледжі і школи спеціальної підготовки. По суті, це "вузи другого сорту", що виконують скоріше соціальні, чим освітні функції. Юридично молодші коледжі з двох- чи трирічним курсом навчання вважаються повноправними вузами, але фактична підготовка і престиж їхніх дипломів не відповідають рівню вищої школи. Хоча їхньому випускникам теоретично надається можливість надходити на другий чи третій курс університету, на практиці університети жадають від них здавати іспити для надходження на перший курс. Технічні коледжі ведуть підготовку среднетехнических кадрів на базі обов'язкової дев'ятирічної школи і по багатьом параметрам відповідають нашим технікумам. Остання ступінь ієрархії неуніверситетського сектора - школи спеціальної підготовки. Більшість цих шкіл належить приватним фірмам, що визначає їхнє гарне матеріальне становище і технічне забезпечення. Однак випускники цих шкіл не можуть бути зараховані без іспитів навіть на другий курс молодших і технічних коледжів.
Таким чином, ряд японських навчальних закладів, формально прилічених до вузів, на практиці являють собою резервації, що віднімають у студентів більше можливостей, чим надають.
У 1991 році міністерство освіти відповідно до нової політики цілком переглянуло стандарт і надало адміністрації університетів і факультетам можливість розробляти і здійснювати власні програми. Подальші реформи торкнулися в основному державних університетів (хоча приватні вузи також побуждались до модернізації - у першу чергу в зв'язку з демографічною кризою, що почалася,).
У 2000 році був створений Національний інститут моніторингу діяльності університетів з метою підвищення ефективності розподілу засобів на освітню і дослідницьку роботу. У 2001 році відбулося об'єднання минпромнауки і міністерства освіти Японії в міністерство освіти, культури, спорту, науки і технології. У липні 2003 року був введений у дію закон про "Національні університетські корпорації", що стимулює перехід національних університетів до більш незалежних форм організації. 1 квітня 2004 року кожний з національних університетів, щоб перетворитися в "Національну університетську корпорацію", одержав статус юридичної особи. Корпорації мають у власності землі і будівлі університетів. Штатні співробітники вже не є цивільними службовцями.
Мети цієї далеко йде реформи сформульовані потрійно:
зросла конкурентноздатність у дослідженнях і утворенні;
передова система фінансової звітності разом із уведенням змагальності;
стратегічний і функціональний менеджмент університетів.
Реформа дійсно сприяла розвитку автономії і полегшила рішення питань бюджету, організаційної структури і кадрів національних університетів. Проте нові корпорації залишаються "національними" у тім змісті, що держава продовжує нести відповідальність за їхні функції, надаючи університетам основну частину фондів, у яких вони бідують, у виді блоків-грантів (а не кошторисного фінансування, як колись), використовуваних кожним університетом за своїм розсудом. Гранти можна переносити на наступні роки. Окремо, для зручності національних університетів, розміщаються "основні фонди розвитку".
Як наслідок, зростає автономність університетів у керуванні, а уряд, визначаючи мети й оцінюючи досягнення, тепер більший упор робить на контролі результатів, не прибігаючи до управлінського нагляду. Цю зміну можна охарактеризувати як крок від попереднього регулювання до контролю за результатами.
На інституціональному рівні в національні університети, щоб зробити їхній менеджмент більш динамічним і оперативної, уводиться більшеуправлінських методик, що виникають у приватному секторі. Очікується, що ці зміни приведуть до пожвавлення організаційної діяльності і менеджменту національних університетів і піднімуть якість їхнього освіти і досліджень.
2. Управління освітою в Україні та Японії
Управління освітою здійснюється державними органами управління та органами громадського самоврядування.
До державних органів управління вищою освітою належать:
" Міністерство освіти і науки України;
" Центральні органи виконавчої влади України, яким підпорядковані навчальні заклади освіти;
" Вища атестаційна комісія України;
" Державна акредитаційна комісія.
Міністерство освіти і науки України є центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти.
Міністерство освіти і науки України:
" бере участь у визначенні державної політики у сфері освіти, науки, про-фесійної підготовки кадрів;
" розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти;
" забезпечує зв'язок із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, які входять до його компетенції;
" проводить акредитацію вищих та професійно-технічних навчальних за-кладів, видає їм ліцензії, сертифікати;
" організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань.
Вища атестаційна комісія України організовує і проводить атестацію нау-кових і науково-педагогічних кадрів, керує роботою щодо присудження науко-вих ступенів, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника.
За результатами акредитації вищих закладів освіти Міністерство освіти і науки України разом з міністерствами і відомствами, яким підпорядковані за-клади освіти:
" визначає відповідність освітніх послуг державним стандартам певного освітньо-кваліфікаційного рівня за напрямами, надає право видачі документа про освіту державного зразка;
" встановлює рівень акредитації навчального закладу;
" інформує громадськість про якість освітньої та наукової діяльності вищих навчальних закладів.
Органами громадського самоврядування в освіті є:
" Всеукраїнський з'їзд працівників освіти;
" Загальні збори колективу навчального закладу;
" Районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників;
" З'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим.
Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо формування державної політики у сфері освіти.
Loading...

 
 

Цікаве