WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Зародження педагогічних ідей формування навичок культури поведінки дітей у Київській Русі - Реферат

Зародження педагогічних ідей формування навичок культури поведінки дітей у Київській Русі - Реферат


Реферат на тему:
Зародження педагогічних ідей формування навичок культури поведінки дітей у Київській Русі
Глобальні соціальні зміни на планеті, масові міграції людей, розвиток широких економічних, політичних, соціокультурних зв'язків між країнами та народами, що супроводжувалися зростанням національної самосвідомості у ХХ столітті, - все це підвищило вимоги до культури людських відносин. Значний інтерес до питання етикету пояснюється і новим осмисленням самого поняття "комунікація" як важливого структуроформуючого фактора існування індивіда та його оточення.
На наш погляд це питання має особливе значення. Трансформація суспільства, перехід від тоталітаризму до демократично-правової держави передбачають відновлення цивілізованих принципів і норм поведінки, відродження та збагачення національного колориту в усій системі життєвого устрою країни.
Письмові пам'ятки про те, як себе слід поводити у суспільстві з'явились задовго до виникнення самих понять "культура поведінки", "етикет" і нерозривно були пов'язані з релігійними переконаннями народів.
Досліджуючи становлення і розвиток теорії формування навичок культури поведінки у період княжої доби, ми звернули увагу на роботу Сергія Фарини "Християнські і традиційні цінності в освітній парадигмі Київської Русі", у якій складовими ціннісного "каркасу" освітньої парадигми Київської Русі називаються традиційні цінності східних слов'ян і "модернові" цінності, принесені християнством [8, с. 244].
Загально відомо, що і сьогодні фольклор, відомий ще до 988 року, залишається одним з найбільш ефективних засобів етичного виховання: казки, приказки, прислів'я, пісні, билини, загадки тощо. Саме за їх допомогою діти усвідомлювали ідеал людини, складниками якого завжди були (і залишаються) повага до старших, допомога близьким, опіка молодших та ін.
До нашого часу збереглися приклади народної мудрості:
· оцінюй людину за її вчинками;
· на дерево дивись як родить, а на людину як робить;
· посієш вчинок - пожнеш звичку, посієш звичку - пожнеш характер, посієш характер - пожнеш долю;
· де багато баб, там дитя не в лад;
· перед тим, як карати, полічи до ста;
· з добрим дружись, з лихим стерижись;
· тоді учи, як упоперек на лавці лежить, а як подовж ляже, тоді вже пізно вчити тощо [7].
Невичерпним джерелом народної мудрості є також українські казки, серед яких можемо назвати "Дві кізоньки", "Лисичка та журавель", "Про ледачу дівчинку", "Коза-дереза" та ін.
Як відомо, прийняття християнства у X ст. в Київській Русі позитивно відбилося на духовному розвитку давньоукраїнського суспільства. Хрещення Київської Русі також сприяло неформальному поєднанню слів "християнство" та "виховання", а їх сполучення та співвідношення відбилося в освітньо-виховній моделі тієї доби [8, с. 245]. Як зазначає С.Фарина у своєму дослідженні, цей ідеал був побудований давньоукраїнським суспільством на концептуальному уявленні про людину "вищого рівня" буття, яка стала прикладом виховання.
Серед держав тогочасної Європи християнська церква виступала найбільш стійким і організованим інститутом, що мав не лише важливе політичне значення, а був творцем і опікуном нових норм моралі та поведінки, світосприйняття як результату акту [8, с. 248].
Проведений нами історико-теоретичний аналіз досліджень О.Субтельного, М. Грушевського, Н. Полонської-Василенко свідчить про те, що на відтворення християнських цінностей була зорієнтована і тогочасна освіта, організація діяльності навчально-виховних закладів Київської Русі.
І хоча у літописних пам'ятках, за словами істориків, не зазначено наявності єдиної системи освіти в державі на той період, загальний розвиток економіки та соціальних відносин стимулював швидке розповсюдження писемності завдяки діяльності церкви та монастирів [2, 3, 5].
Тому основними підручниками, як стверджує В. Тригубенко у статті "Формування в учнів гуманістичних цінностей засобами шкільної освіти в Київській Русі", стали Житіє Святих, тлумачення Біблії, а наочним матеріалом - мініатюри церковних книг [6, с. 79]. До нас дійшли їх примірники: "Слово про закон і благодать" Іларіона, "Изборник Святославова", "Повчання" Володимира Мономаха, "Поучение святого Василья" та ін.
Так перший митрополит Київської Русі, філософ, письменник Іларіон у своїй книзі "Слово про закон і благодать", пояснюючи Старий заповіт, побудував концепцію "перемоги божественного світла", що називається "благодаттю та істиною" і знаходить своє вираження у ритуалах (ритуальних формах поведінки київських князів) [7].
У "Слові некого отца к сыну своему", що входить до "Изборника Святославова" (датованого 1076 р.), дотримання правил культури поведінки розглядається як обов'язкова "умова достойного служіння Богові", тому вони, за концепцією даної роботи, наданні Святим письмом, а не упорядковані суспільними нормами співжиття людей:
8. "Твои норовы и ты, о чадо мое, прими и взышти со всею крепостью и всею силою, яко же можешь: во нас бо ходят, - и неси … иже бы я вывел в дом свои телесные и душевные и покоил я во воли своей".
9. Будь пониже главою, высоко же умыслью, очи имей в земле, умысел же в небесах; уста стишены, а сердечную вину к Богу вопиющую.
10. Ногами тихо ступай, а умыслы скоро текущие во врата небесные.
21. Чадо, алчного накорми, яко же ти сам Господь повелел, жадного напои, странника выведи, больного - приспи …" [1, с. 107-109].
Однією з найбільш відомих виховних книг, що збереглися до наших днів, є "Повчання" Володимира Мономаха (1053-1125). Воно було написане у 1099 р. (за іншими джерелами - в 1096 р.) і збереглося в Несторовому
Loading...

 
 

Цікаве