WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Формування культури особистості як пріоритетне завдання сучасної освіти - Реферат

Формування культури особистості як пріоритетне завдання сучасної освіти - Реферат


Реферат на тему:
Формування культури особистості як пріоритетне завдання сучасної освіти
Загальновідомо, що освіта - це відображення соціально-економічного та культурно-історичного стану суспільства. Р.О.Позінкевич, розглядаючи діалектичний зв'язок освіти і культури, наголошує, що "за умов побудови національної української державності культура та моральне очищення всіх сфер життя людей стають першорядними" [1, с.7], а формування людської індивідуальності, духовної зрілості особистості, її творчого потенціалу "досягається завдяки багатоплановості прояву людини в культурі та її долучення до культурних досягнень людства" [1, с.8].
Термін "культура" має латинське походження і означає "обробка", "опрацювання" людиною чогось природного. Звідси - culturare (вирощувати, обробляти людською працею, доводити до досконалості). Спочатку цей термін застосовувався в значенні "обробка землі". Але і в давні часи він мав інше значення - "культивування духу". Так, Горбач Н.Я., аналізуючи філософську спадщину відомого римського оратора і філософа Марка Туллія Цицерона, зазначає, що Цицерон вважав за потрібне наполегливо вдосконалювати ("культивувати") свої розумові здібності, плекати розум, обробляти його як селянин обробляє землю, щоб стати філософом. Отже, основний зміст культури Цицерон вбачав у розвитку розумової діяльності людини, в удосконаленні її духовного світу [2, с.4].
У середньовіччі з'явилося поняття розумової, духовної культури. В Епоху Відродження до системи цінностей духовної культури долучаються ідеї гуманізму. Гуманісти привносять у духовну культуру свободу суджень, сміливий критичний дух. Якщо античні філософи дотримувалися заповіді "Пізнай самого себе", то філософи Ренесансу обрали іншу - "Твори самого себе", вважаючи, що людина сама творить свою долю, живе за власним розумом, тобто що духовна культура є процесом удосконалення самої людини.
Починаючи з XVII століття, термін "культура" використовується ще ширше: не лише для визначення окремих напрямів, способів, результатів діяльності людини, а й для визначення того, що створене людиною та існує поряд з природою. Вперше в такому тлумаченні цей термін застосував С.Пуфендорф [2, с.4]. Пізніше він застосовує цей термін ще й для визначення різноманітних результатів діяльності людини [3, с.5]. Автор "Лекцій з історії світової культури" В.С. Полікарпов підкреслює, що І.Гердер розглядав культуру як продукт діяльності людей та одночасно стимул їхнього подальшого розвитку [4, с.11]. Вважаючи становлення культури другим народженням людини, І.Гердер писав: "Ми можемо як завгодно називати цей генезис людини в іншому смислі, ми можемо називати його культурою, тобто обробленням ґрунту, а можемо пригадати образ світла і назвати освітою, тоді сплетіння культури і освіти простягнеться до найдальшого краю землі" [4, с.12]. Ідеї, історично сформульовані в період від Цицерона до Гердера, створили теоретичне ядро того гуманістичного розуміння культури, яке було передумовою та вихідним пунктом для формування наукового розуміння поняття "культура".
Лобас В.Х., вивчаючи основні етапи розвитку української та зарубіжної культури, робить висновок про те, що певний час філософи протиставили "культуру" "натурі, природі" і відносили до поняття "культура" все, що створено людьми, на противагу "природному" - тому, що дає природа [5, с.3]. Оскільки такий підхід (на думку Лобаса В.Х.) дещо суперечив реальності, де багато зі створеного людиною аж ніяк не вкладалося в межі культурного, духовного (йдеться про наслідки деструктивної діяльності людини і суспільства), деякі мислителі почали застосовувати аксіологічний (ціннісний) підхід до трактування "культури". Сутність його полягає в тому, що культурним вважається лише те (зі створеного людиною), що сприяє прогресу, забезпечує виживання людства у природі, розвиток людини тощо [Там само].
Нині, за оцінками ряду дослідників, існує близько тисячі визначень культури. Всесвітня конференція з культурної політики, проведена під егідою ЮНЕСКО у 1982 році, прийняла декларацію, в якій культура тлумачиться як комплекс характерних матеріальних, духовних, інтелектуальних і емоційних рис суспільства, що включає в себе не лише різні мистецтва, а й спосіб життя, основні правила людського буття, системи цінностей, традицій та вірувань [6].
Як відомо, поняття "культура" традиційно розглядається у широкому і у вузькому значенні. У широкому значенні, поняття "культура" охоплює все, що є продуктом людської діяльності, - матеріальні й духовні цінності, увесь комплекс ідей, звичаїв, соціальних і політичних інститутів, визнані норми і способи поведінки [7, с.33-34]. У такому широкому філософському контексті поняття "культура" вживається як синонім цивілізації і розглядається "як суспільство в цілому, взяте з боку розвитку людини як суб'єкта діяльності, розкриття властивостей і обдарування людини" [8, с.224-225]. У вузькому значенні культура - це тільки духовні (на відміну від матеріальних) цінності тощо. Але поділ культури на матеріальну і духовну є умовним, бо ці сфери культури тісно пов'язані між собою. Творіння матеріальної культури не можуть виникати без участі людської свідомості. Вони є предметним втіленням творчої діяльності людини, її знань, інтелекту, тобто обов'язково містять в собі духовний компонент. Продукти духовної культури, як правило, мають матеріальне втілення (книжки, картини, кіно-, фото-, магнітні плівки). Культура є продуктом людської творчості. Саме через культуру людина відкриває та змінює світ і саму себе. Людина творить культуру, але і культура впливає (творить) на людину.
Автори "Словника-довідника для соціальних педагогів та соціальних працівників", крім визначення культури, наводять ще й аспекти аналізу культури: морфологічний (культура як система), функціональний (культура як спосіб діяльності), аксіологічний (культура як цінність), типологічний (культура як історична цілісність), світоглядний (культура як світовідношення), гуманістичний (культура як сфера самоцінності людини) [9, с.113]. На глибоке переконання авторів "Словника-довідника для соціальних педагогів та соціальних працівників", у єдності всіх цих аспектів культура - це інтегральний фактор соціалізації особистості. Культура людини синтезується в культурі основних форм світовідношення - практичній (культура діяльності, культура поведінки), теоретичній (культура мислення), духовно-практичній (культура почуттів, культура спілкування) [9, с.114]. Д.М. Гвішиані, Н.І. Лапіна, Е.М. Коржева, Н.Ф. Наумовна у своїй спільній праці "Краткий словарь по социологии" подають декілька тлумачень терміну "культура", а саме:
1. Особистісна система усвідомлених як цінності самим індивідом і визнаних у суспільстві якостей розуму, характеру, уяви, пам'яті, отриманих у процесі виховання і освіти. У цьому аспекті говорять про моральну, естетичну, політичну, побутову, професійну, гуманітарну та науково-технічну культуру особистості. Рівень культури особистості характеризується їїсоціалізованістю, прилученням до культурного надбання, ступенем розвиненості індивідуальних здібностей.
2. Соціальна система організованих за допомогою норм і цінностей, функціонально корисних, закріплених у суспільній практиці та в свідомості суспільства форм діяльності. Культуру в суспіль-стві представляють матеріальні предмети, соціальні установи, духовні цінності. Формується культура шляхом накопичення досвіду багатьох генерацій, внаслідок матеріальної та духовної діяльності всіх класів, груп та особистостей, які складають суспільство.
3. Цілісний історичний феномен (культурно-історичний тип, локальна культура, цивілізація), який утворюється на основі територіальної, етнічної, мовної, політичної, економічної і психологічної спільності, що розвивається в часі і проходить етапи зародження, розквіту і занепаду. Через призму цього визначення ми
Loading...

 
 

Цікаве