WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Проблеми формування особистості майбутнього лікаря в процесі психолого-педагогічної підготовки - Реферат

Проблеми формування особистості майбутнього лікаря в процесі психолого-педагогічної підготовки - Реферат


Реферат на тему:
Проблеми формування особистості майбутнього лікаря в процесі психолого-педагогічної підготовки
В основі психолого-педагогічної підготовки студентів лежить традиційний професійно-дидактичний трикутник, що об'єднує навчальну, виховну і науково-дослідну діяльність вищої школи.
Сучасний фахівець у галузі медицини (медсестра, фельдшер, лікар) повинен володіти значним запасом спеціальних психолого-педагогічних знань, уміти поповнювати, розвивати і творчо застосовувати їх у професійній діяльності.
Виконуючи будь-які професійні функції, людина завжди реалізує себе як особистість, цілісно реагуючи на певні ситуації, вступаючи у взаємодію з іншими учасниками професійної діяльності, водночас формуючи систему індивідуальних цінностей. Саме відсутність готовності до виконання професійних обов'язків не дозволяє значній частині випускників вузів повністю реалізувати свій творчий потенціал, утруднює процеси соціальної і професійної адаптації, перешкоджає оволодінню високими рівнями професійної майстерності. Людина, не освічена в галузі педагогіки і психології частіше попадає під вплив негативних факторів, переживає особистісні деформації, завдає психічних травм людям, з якими спілкується на міжособистісному чи професійному рівнях.
Тому дискусія, чи є необхідною в медичному вузі психолого-педагогічна підготовка, безпідставна. Ця галузь знань у будь-яких умовах, життєвих обставинах, на кожному етапі індивідуального життя, професійної діяльності стосується будь-якої людини. Оскільки метою педагогіки як науки і навчальної дисципліни є виховання, формування особистості, то саме сформована особистість повинна повніше розуміти себе й інших людей, гнучкіше вирішувати проблеми в особистій сфері і професійній діяльності, ґрунтуючись на надійних психолого-педагогічних знаннях, а не внаслідок власної імпульсивності.
На жаль, незважаючи на реформу вищої школи, що триває, психолого-педагогічна підготовка займає більш ніж скромне місце серед нормативних загальноосвітніх дисциплін у вузах. Адже з першого курсу студенти орієнтуються на посилене вивчення загальних медико-біологічних та спеціальних дисциплін. Не торкаючись цікавої теми про досить малі обсяги курсів педагогіки і психології, хочеться підкреслити неправомірність одночасного вивчення цих дисциплін упродовж лише одного (першого) семестру. Студент-першокурсник (із властивим йому максималізмом і ідеалізацією суто медичних знань), що найчастіше вибрав медичний вуз з метою навчитися лікувати людей і знати про структуру і функціонування людського організму більше, ніж люди інших професій, вважає психолого-педагогічні знання "мертвим капіталом", набором незастосо-вуваних на практиці постулатів. Однак, дійшовши до клінічних кафедр і зіштовхнувшись безпосередньо з проблемами, стосунками у медичному колективі майбутній лікар починає цікавитися і заглиблюватися у психолого-педагогічні проблеми як фактор професійної необхідності. Саме тоді виникає бажання поглибити отримані психолого-педагогічні знання, озброїтися практичними рекомендаціями, необхідними вже конкретному фахівцю, для виконання своїх професійних обов'язків. Існує думка, що в цьому можуть допомогти старші колеги, викладачі-медики, тобто люди, які не мають спеціальної психолого-педагогічної підготовки. У більшості з них (особливо у вузах непедагогічного профілю), як і раніше зберігаються "технократичні" підходи до дисциплін психолого-педагогічного циклу, як другорядних. Природно, що психологія і педагогіка, в цьому випадку, викладаються на дилетантському рівні, і можуть хіба що тільки зміцнити відповідне негативне ставлення.
Отже, більшість випускників вузів непедагогічного профілю не володіють психолого-педагогічними знаннями достатньою мірою, щоб оптимізувати свою професійну діяльність, вибудувати відносини з іншими суб'єктами на надійній психологічній основі, не здатні запобігти особистісній деформації, під впливом формально рольових вимог і високих професійних навантажень. Особливо ця проблема загострюється у відносинах лікар-пацієнт. І хоча нині вираз "якщо хворому після розмови з лікарем не стало краще, то це поганий лікар" є досить відомим і передається з вуст у вуста вже не одному поколінню медиків, стан психолого-педагогічних дисциплін у медичних вузах залишається складним.
Медицина як галузь знань про людину - це складний комплекс, пов'язаний з подальшою інтеграцією природничих і психолого-педагогічних наук, яка все ще залишається великою потребою, а не науковою реальністю. Старі методологічні підходи, орієнтації, котрі зіграли свою історичну роль, вже вичерпали себе у вирішенні означеного кола питань і стали основною перепоною для адекватного осягнення нових підходів до підготовки майбутнього лікаря.
Сучасність змінює людинознавчу термінологію. І якщо Р.Декарт вживає поняття "тіло", "душа" в своїх фізіологічних, психологічних дослідженнях, то нині більшою мірою данина традиції. Нові наукові реалії більше спонукають до застосування таких понять, як "організм", "психіка" тощо. Розвиток медицини в умовах становлення класичного природознавства відбувається під впливом загальнонаукової орієнтації. Це сприяло процесу натуралізації тілесності людини в медичному мисленні і "відходу" медицини від власної гуманітарної основи. [4]
Необхідно визначити, що досі ще немає оптимальної комплексної системи адресно-диференційованого науково-методичного забезпечення підготовки різних категорій майбутніх медиків.
Loading...

 
 

Цікаве