WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Врахування закономірностей в управлінській діяльності – необхідна умова здійснення міжрегіональної координації дій центральних та регіональних органів - Реферат

Врахування закономірностей в управлінській діяльності – необхідна умова здійснення міжрегіональної координації дій центральних та регіональних органів - Реферат

управління соціальними системами, зокрема СРСР та Японії, стратегічне планування відіграло значну роль у забезпеченні галузей виробництва необхідною кількістю спеціалістів, у зміцненні соціально- економічної бази [5, с. 52 ].
Аналіз документів центральних органів влади дозволяє зробити висновок, що координація дій щодо проектування програм розвитку економіки і програм підготовки фахівців була необхідною умовою планування соціально-економічного розвитку України у 60-х роках.
Слід наголосити на тому, що в сучасних умовах необхідно враховувати таку закономірність, як визначення змісту і цілей (народногосподарських, міжгалузевих, міжрегіональних і територіальних), що має тісний зв'язок з координацією дій управлінських структур.
Вітчизняний досвід свідчить про те, що планування мережі вузів і технікумів, підготовки спеціалістів для виробництва відповідної кваліфікації у 1950/51 н.р. в УРСР координувалось з Управлінням у справах вищої школи при РНК УРСР, яке здійснювало керівництво вузами і технікумами республіканської підлеглості на території УРСР. У 1950/51 н.р. на території УРСР діяло 108 середніх спеціальних навчальних закладів союзного підпорядкування і 368 респуб-ліканського підпорядкування. За цих умов Міністерство вищої освіти СРСР узгоджувало плани прийому до вузів і технікумів з Управлінням у справах вищої школи при РНК УРСР [6, арк. 11].
Робоча програма соціально-економічного розвитку України включала такі розділи, як: розвиток вищої та середньої спеціальної освіти, визначення потреб народного господарства у спеціалістах з вищою і середньою спеціальною освітою до 1965 р., визначення структури і принципів комплектування середніх спеціальних навчальних закладів, розгляд мережі вищих і середніх спеціальних навчальних закладів з метою їх раціонального розміщення по економічних районах, визначення потреб у наукових кадрах для народного господарства та порядок їх підготовки [7, арк.1-3].
Координація дій стосовно управління народним господарством союзних республік відбува-лося за умов подвійного підпорядкування управлінських структур. Управління регіональним розвитком мало галузеву направленість і вирішення питань оперативного характеру у сфері соціальної політики залежали від рівня розвитку союзного і республіканського народно-господарського комплексу, а дублювання управлінських рішень значно зменшувало коефіцієнт їх продуктивності.
Головною рисою сучасної регіональної політики західних країн є децентралізація прийняття управлінських рішень. Центральні органи державної влади вирішують тільки ті питання, які не можуть вирішити регіональні органи влади.
Так, у Фінляндії кожна провінція є спільним регіональним органом семи різних міністерств. Регіональні ради відповідають за розвиток муніципального управління. Вони діють як органи регіонального розвитку у справах національної регіональної політики. Місцеві органи врядування насамперед відповідають за державні послуги: освіта, соціальний добробут, охорона здоров'я та утримання технічної інфраструктури [8, с.37].
Успішне виконання всього комплексу завдань економічної та соціальної стратегії в Україні значною мірою залежить від прийняття та реалізації управлінських рішень у регіонах. Як відмічають німецькі фахівці, зміцнення місцевого самоврядування вимагає зміцнення та конкретизації суспільних умов - від тлумачення поняття "самоврядування" до розподілу компетентності з регіональними структурами управління і утворення фінансових і організаційних передумов ефективного муніципального управління. Федеральне міністерство внутрішніх справ Німеччини вважає, що регіональні та муніципальні рівні управління відіграють важливу роль. Вони складають безпосередній рівень державного управління. Для того щоб дійсно відійти від централізму необхідно зміцнити рівні знизу вверх. Муніципальне управління повинно взяти на себе виконання значної частини державних завдань [9, с.166].
До закономірностей, які мають прояв у значній кількості практичних завдань, відносяться принципи збалансування розвитку територій з розвитком інноваційних технологій. У розвинених країнах інтелектуалізація суспільства розглядається як необхідний чинник підвищення науково-технічних досягнень суспільства, тому прийняття належних управлінських рішень для вирішення проблемних ситуацій у цій сфері діяльності суспільства має важливе значення.
В Україні у 2003 році наукові дослідження й розробки виконували 1487 наукових організацій, майже дві третини яких розташовано в економічно розвинених регіонах, таких як: м. Київ (364 організації), Харківська (241), Дніпропетровська (107), Львівська (95), Донецька (86), Одеська (73) областях. Більше половини організацій (57,0 %), що виконували наукові та науково-технічні роботи, відносились до галузевого сектору, кількість яких становила 847 одиниць. В академічному секторі науки зосереджено 387 організацій (26,0 % загальної кількості). У секторі вищої освіти наукову діяльність здійснювали 164 (11,0 %) організації, у заводському - 89 (6,0 %) [10, с. 8]. За цих умов стратегічне управління повинно враховувати проблеми нерівномірного розвитку інноваційних технологій в різних регіонах України і домагатись збалансування розвитку територій у цій сфері.
Стратегія економічного розвитку та глибокого технологічного переоснащення виробництва,потребують своєчасного виявлення проблемних ситуацій та прийняття необхідних управлінських рішень для їх вирішення.
Успішна реалізація всього комплексу завдань економічної та соціальної стратегії значною мірою залежить від урахування закономірностей управлінської діяльності. Тільки за цих умов можливо досягти стабілізації економіки, для цього є необхідні підстави. В Україні при вкрай низькому рівні життя населення недостатнє фінансування освіти, хоча значно високий освітній рівень населення.
Так, динаміка державних витрат на освіту як частки ВВП має такі показники: 1990- 1991 рр. близько 7%, 1992 р.- 6,7%, 1993 р. - 6,3%, 1994 р.- 6,0%, 1995 р.- 5,6%, 1996 р.- 5,0%, 1997 р. - 5,5%, 1998 р.- 4.4%, 1999 р. - 3,6%, 2000 р.- 4,2%, 2001р. - 4,7%, 2002 р. - 5,4%, 2003 р.- 5,7%, 2004 р. (прогноз) - 5,0%, 2005 р. (проект) - майже 8,0% [11, с. 340] .
За кількістю вчених та інженерів на душу населення Україна входить у перші 25% провідних країн, і в той же час тільки 8% експорту країни припадає на продукцію високотехнологічного сектору. Україна входить у 3% найбільш освічених націй світу (4-та серед 133 країн), у 30% країн з найбільш високими оцінками у середній школі [2], одночасно в Україні постійно зменшується кількість конструкторських організацій, проектних підрозділів на промислових підприємствах. За цих умов повинна бути дієва державнапідтримка наукової та науково-дослідницької діяльності. Важливим для подальшого розвитку суспільства є те, щоб у державній політиці в сфері управління соціальними системами була визначена на підставі законодавчих актів пріоритетність орієнтирів щодо подальшої реструктуризації системи професійної освіти та її орієнтації на ринкову економіку, розширення самоврядності професійних навчальних закладів, використання сучасних технологій щодо міжгалузевої координації управлінських дій. Врахування світового та вітчизняного досвіду у формуванні державної політики щодо стратегії управління в галузі
Loading...

 
 

Цікаве