WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Особливості використання болонського процесу - Реферат

Особливості використання болонського процесу - Реферат


Реферат на тему:
Особливості використання болонського процесу
Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності. Не стала винятком і освіта, особливо вища школа. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.
Досить зазначити, що з питання приєднання до Болонської декларації Міні-стерство освіти і науки України звернулось до міністрів освіти країн Європи. Від їх абсолютної більшості отримані запевнення в підтримці, проведені переговори з чільними представниками Європейського Союзу, Ради Європи, де також наші устремління знайшли повну підтримку. Хоча, безумовно, вирішальну роль буде відігравати наша власна робота по модернізації вищої освіти як у загальнонаціональному масштабі, так і в кожному університеті та інституті.
На науково-практичному семінарі, що проводився МОН 21-22 листопада 2003 р. на базі Національного технічного університету "Львівська політехніка", було напрацьовано наступні кроки із впровадження кредитно-модульної системи оцінювання знань студентів, що буде сумісною із системою (ЕСТS), прийнятою в Європі.
Ширше розглядалася проблема ролі та місця України у створенні в Європі єдиного освітнього простору на міжнародному науково-практичному семінарі, організованому Міністерством освіти і науки спільно з Департаментом з питань вищої освіти і науки Генерального директорату ІV Ради Європи. На семінар прибула група експертів Ради Європи на чолі з директором департаменту, а також представником групи підтримки Болонського процесу. Учасники семінару відзначили високий рівень готовності України та її прагнення приєднатися до цього процесу, визначилися щодо основних завдань і проблемних питань.
Усе це й спонукало мене поділитися своїми думками щодо участі України в Болонському процесі, оскільки саме цей напрям роботи був і є пріоритетним.
Варто зауважити, що спроби надати загальноєвропейського характеру вищій школі фактично розпочалися в 1957 році з підписання Римської угоди. Згодом ці ідеї розвинулися в рішеннях конференції міністрів освіти 1971 та 1976 років, у Маастріхтському договорі 1992 року. Наступні роки характеризувалися запровадженням різноманітних програм під егідою ЄС, Ради Європи, що сприяли напрацюванню спільних підходів до вирішення транснаціональних проблем вищої освіти. Це насамперед програми приведення національного законодавства у сфері освіти до норм, напрацьованих країнами Європи, розширення доступу до вищої освіти і підвищення академічної мобільності студентів та їхньої мобільності на ринку праці, створення системи навчання впродовж усього життя та багатовимірні завдання зі зближення освітніх програм і систем, які вирішувались у рамках численних програм TEMPUS/TACIS.
Нарешті, 1997 року під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість з яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації.
Уже через рік чотири країни - Франція, Італія, Велика Британія та Німеччина - підписали так звану Сорбонську декларацію. Цей документ був спрямований на створення відкритого європейського простору вищої освіти, який, на думку авторів, має стати більш конкурентноспроможним на світовому ринку освітніх послуг. Не аналізуючи її деяких відмінностей від тез Болонської декларації, можна стверджувати: в основних своїх ідеях обидва документи схожі. Це - двоступенева структура вищої освіти, використання системи кредитів (ECTS) і т.п. Проте особливо слід виділити дві тези Сорбонської декларації: міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти та наданням йому права продовжувати навчання за програмами магістра і дотримання положень Лісабонської угоди. Перше було досить революційним для більшості країн Старого Світу (зауважу, Україна зробила крок у цьому напрямі ще 1993 року). А важливість другої тези для нашої держави в тому, що всі підписанти потенційно стають і учасниками Болонського процесу, започаткованого 29 країнами Європи у 1999 році.
Саме таким чином поступово реалізовувались інтеграційні процеси у сфері вищої освіти європейських країн.
Україна була і є активним учасником цих процесів. Наведу кілька прикладів: закони України "Про освіту" та "Про вищу освіту", Національна доктрина розвитку освіти, що підписана Президентом України, пройшли експертизу Ради Європи. До нас приїздили спеціальні комісії експертів, які безпосередньо в наших університетах і коледжах ознайомлювались із практикою впровадження задекларованих законодавством норм. Відрадно, що їхній висновок був позитивний.
Якщо подивитись на новації цих Законів, то основними з них є: двоступеневість освітніх циклів, введення системи контролю якості через ліцензування і акредитацію, виборність ректорів, демократизація через розширення прав органів самоврядування, у тому числі студентського.
За період з 1993 до 2003 року вищі навчальні заклади України разом з провідними університетами Європи виконали 105 проектів TEMPUS/TACIS. Це дало змогу запровадити спільні навчальні програми, нові принципи управління вищими навчальними закладами, підготувати сучасні підручники, напрацювати підходи до взаємного визнання документів про освіту.
Якщо порівняти все це із задекларованими в м. Болоньї принципами, то неважко дійти висновку: обрані нами шляхи модернізації вищої освіти ідентичні загальноєвропейським підходам. Хоча необхідно виконати ще значну роботу.
Варто зазначити, що проголошення країнами-підписантами принципів побудови спільного європейського освітнього простору не означає, що в цих країнах вони вже реалізовані. Якщо бути точним, то перший етап такого завдання вони планують виконати до 2005 року. І кожному з них це буде зробити непросто, адже національні системи освіти характеризуються різноманіттям профілів вищої освіти та ступенів, що присвоюються випускникам, які навчались за тими чи іншими університетськими програмами.
Для підтвердження цієї тези можна скористатися даними, що наведені в довіднику ЮНЕСКО за 1996 рік до системи освіти десяти країн, що характеризують всі відомі в Європі моделі вищої освіти. Так наприклад, ступінь бакалавра як першого циклу навчання мали тільки три з цих країн, а магістра - 4. Кількість типів документів про закінчення навчальних програм університетського рівня знаходиться в межах від 2-х у Швеції та 5-ти у Німеччині, Голландії, в Англії, Італії - до 14-ти, та 23-х - у Франції. Очевидно, що раптово відмовитись від установлених традицій усім буде непросто.
Висловлюються різні пропозиції щодо вдосконалення схеми побудови ступеневої вищої освіти. Ми в Міністерстві освіти і науки України з розумінням їх сприймаємо і підтримуємо експерименти наших університетів. Як приклад назву цікаву схемуНаціонального аграрного університету, що органічно поєднує в собі принципи нашої та американської структур вищої освіти. Проектування освітніх структур і впровадження нових моделей та програм підготовки, як свідчить досвід усіх країн, у тому числі й України, - процес надзвичайно складний. Новації мають сприйматися не тільки освітянською громадськістю. Головне - щоб їх розуміли і сприймали ті, хто вчиться, й ті, хто надає

 
 

Цікаве

Загрузка...