WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Розвивальне навчання, нові методики навчання (пошукова робота) - Реферат

Розвивальне навчання, нові методики навчання (пошукова робота) - Реферат


ПОШУКОВА РОБОТА
на тему:
Розвивальне навчання, нові методики навчання
Проблема розвивального навчання настільки актуальна, що немає, мабуть, жодного вчителя, який би не задумався над нею. Що таке розвивальне навчання? Чим воно відрізняється від звичного, рідного, яке почали раптом називати "традиційним" і вкладати в це поняття негативний відтінок?
Традиційно процес навчання розглядається як процес взаємодії вчителя та учня, в ході якого вирішуються завдання освіти, виховання та розвитку. До основних структурних компонентів, які розкривають його суть, належать цілі навчання, зміст, діяльність викладання та навчання, характер їх взаємодії, принципи, методи, форми навчання.
Цілі навчальної освіти сформульовано в тимчасовому державному стандарті: "... забезпечити навчальний етап розвитку особистості, виявити й забезпечити розвиток здібностей, формувати вміння й бажання вчитися, набути необхідні вміння та навички навчальної діяльності, навчитися читання, письма, лічби, оволодіти елементами теоретичного мислення, культурою мови та поведінки, основами особистої гігієни та здорового способу життя". Саме цілі задають певну спрямованість навчанню, своєрідності взаємодій основних його функцій: освітньої, виховальної, розвивальної і, як наслідок, розрізнення двох основних видів навчання - пояснювально-ілюстративного, або традиційного, та розвивального.
Висунення на перший план, а здебільшого обмеження тільки освітніми завданнями, які передбачають набуття знань, умінь та навичок предметного характеру, розгляд при цьому розвитку і виховання як процесів, що виходять з рішень освітніх завдань, визначають сутність традиційного навчання. Розвивальне навчання не заперечує важливості освітніх завдань, але і не визначає трьох паралельно діючих завдань, а припускає їх злиття в триєдине завдання, яке забезпечує органічне злиття навчання та розвитку, при якому навчання виступає не самоціллю, а умовою розвитку школярів. Суть взаємозв'язку освітніх та розвивальних завдань, навчання та розвитку в цілому розкрита Л.С. Виготським: його дослідження дозволяють вирішити кардинальне питання типології навчання. Те навчання, яке обмежується в своїх цілях тільки оволодінням зовнішніми засобами культурного розвитку (до них належать оволодіння читанням, письмом, лічбою), можна вважати традиційним, яке вирішує суто освітні завдання. Навчання, яке головною метою ставить забезпечення (організацію) розвитку вищих психічних функцій особистості в цілому через оволодіння зовнішніми засобами куль-турного розвитку з розвивальним, набуває при цьому цілеспрямованого характеру. Результатом такого навчання стає досягнутий дитиною рівень розвитку особистості, її індивідуальності.
Відповідно до мети, змісту навчання змінюється і позиція вчителя в навчальному процесі, і характер його діяльності, принципи, методи і форми навчання. У традиційному навчанні переважає пояснювально-ілюстративний характер діяльності вчителя, спрямованої на те, щоб доступно пояснити, показати виконання дії, домогтися того, щоб учням все стало зрозуміло, щоб з уроків діти пішли з чіткими уявленнями, зразками виконання дій. Одним з показників успішної діяльності вчителя є відсутність запитань дітей після пояснення, що свідчить про добре засвоєння. Саме цією ситуацією і визначається першорядна важливість таких принципів навчання як до-ступність, очність, міцність. За думкою Г.А. Цукерман, взаємодії вчителя та учнів у традиційному навчанні характеризуються як ретельні, що засновані на односторонньому наслідуванні. Учитель при цьому не виступає як носій досконалих зразків, а дитина - як більш-менш успішний імітатор дій дорослого: "Я роблю вслід за вчителем". Такими взаємодіями між учителем та учнями знищується найважливіша риса дитини дошкільного віку - допитливість, без якої неможливо підтримувати інтерес та бажання вчитися. Тому автори розвивального навчання мають на меті ввести дітей у таке шкільне життя, яке не шкодуватиме ні сил, ні часу на культивування найціннішої якості - допитливості.
Школа розвивального навчання вибирає наступні цільові напрямки шкільної освіти: зберегти або відновити духовне здоров'я та емоційне благополуччя кожної дитини; формувати навички спілкування та співробітництва й виховувати ті людські якості, вміння, які необхідні в спілкуванні й спільних справах; навчити дитину вчитися, самостійно накопичувати нові знання й уміння.
А підстави для цього вибору такі:
1. Духовне здоров'я та емоційне благополуччя є необхідною умовою успішності будь-якої діяльності, в тому числі й навчання. Дитина з емоційними її проблемами не здатна ні засвоювати знання, ні повноцінно творити, ні повноцінно спілкуватись. У школі вона обов'язково потрапить в розряд "важких" учнів - невстигаючих (або) недисциплінованих.
2. Уміння вчитися входить у базову людську здібність до самозмінювання та саморозвитку. Дитина, яка вміє вчитися, зможе вирішувати в крайньому випадку три завдання школи: самостійно, тоді, коли це їй буде необхідно особисто: вільно читати, грамотно писати, добре лічити; отримати максимально широку освіту, орієнтуватися в різних сферах культури й знайти ділянку своїх особистих інтересів; отримати навички, необхідні в повсякденному житті, бути здібною, братися за будь-яку справу. У молодшому шкільному віці, коли дитина ще не здатна сама вибирати напрямок свого розвитку, на думку представників розвивального навчання, школа повинна надати їй загальні здібності, які відкриють їй найбільші можливості у віці самовизначення. Доступне молодшим школярам уміння вчитися входить у число базових здібностей саморозвитку.
3. Уміння вчитися й розвиток інтелекту дитини є завданнями взаємодоповнюючими: ми просто не зможемо побудувати початкову освіту, яка формує
вміння вчитися, але не розвиває мислення, пам'ять, мову та інші інтелектуальні функції.
4. І останній, найважчий вибір: чому віддати перевагу - розвитку творчих здібностей дитини чи вихованню навичок спілкування, співробітництва? Від чого не можна відмовитися ні за яких обставин? СПІЛКУВАННЯ та СПІВРОБІТНИЦТВО набагато щільніше пов'язані з двома вже вибраними пріоритетами цільового спрямування початкової освіти. Сфера спілкування - ледь не головне джерело емоційного неблагополуччя дітей. Не навчаючи спілкування та співробітництва, ми не навчимо дітей вчитися. Адже для дитини 6-7 років уміння вчитися - це, перш за все, вміння включатися та ініціювати специфічне навчальне співробітництво.
Для традиційного навчання характерна відсутність власне навчальних стосунків, відношень між дітьми на уроках, що пояснюється пере-важністю фронтального способу організації діяльності дітей, за якого всі учні зв'язані з учителем, спілкування замкнуто на ньому.
Психологи всього
Loading...

 
 

Цікаве