WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Становлення національної методичної думки в Україні у ХІХ – на поч. ХХ століть - Реферат

Становлення національної методичної думки в Україні у ХІХ – на поч. ХХ століть - Реферат


Реферат на тему:
Становлення національної методичної думки в Україні у ХІХ - на поч. ХХ століть
План
1. Розвиток історичної освіти в Україні у ХYIII-ХІХ століттях
2. Видатні вітчизняні філософи, педагоги, просвітителі і їх вплив на формування методичної думки в Україні.
3. Розвиток методики викладання історії в кінці ХІХ - на поч. ХХ століть:
а) основні напрямки у навчанні історії у зазначений період;
б) способи і засоби навчання історії;
в) становлення методики навчання історії в останній чверті ХІХ ст.;
г) способи і засоби навчання історії на поч. ХХ ст.
1. Розвиток історичної освіти в Україні у XVIII-XIX ст.
Початок систематизованого викладання історії в Україні пов`язаний із створенням Харківської колегії. Серед інших дисциплін тут викладали і історію.
Започатковується вивчення історії і в Галичині. Так, ректор Львівської духовної семінарії В.Левицький видав у 1821 році наказ семінаристам займатися вивченням рідної історії. Свій внесок у зародження методики вивчення історії внесли і повітові училища та гімназії, навчальна база яких передбачала наявність у їхніх бібліотеках книг з історії. зібрання географічних та історичних карт.
Певний внесок у зародження методичної думки в Україні належить і Кременецькому ліцею, програма навчання якого передбачала також і вивчення історії.
Слід відзначити і працю харківських вчених, зусиллями яких для вчителів історії були видані перші рекомендації стосовно того як вчити історії.
У Галичині у першій половині ХІХ ст. осередками вивчення історії були гімназії. Закінчивши гімназію хлопці поступали в ліцей на так звану філософію. Вивчення історії продовжувалось. Зокрема, особлива увага приділялась вивченню діяльності австро-угорських імператорів.
Основний Закон імперії від 21 грудня 1867 року та віросповідні закони створили законодавчі передумови щодо організації освіти. Це дало можливість 14 травня 1869 року прийняти закон про шкільництво в Австрії.
У законі вказувалося, що народна школа має задачу морально-релігійного виховання дітей, а також озброювати їх різними знаннями, в тому числі і знаннями історії.
Аналіз публікацій на сторінках преси 60-70- років ХІХ ст. дає можливість зробити висновок про те, що прогресивна українська інтелігенція добре розуміла значення вивчення історії в школі. Зокрема, в одній з публікацій зазначалося, що історія, будучи описом всіх подій в минулі літа, буде цікавим предметом для дітей і навчить їх пізнавати, яким великим опікуном людства є Бог, а також дізнатися про життя стародавніх народів, і про різні події у житті людства.
Слід відзначити, що у відповідності з навчальними планами міністерства освіти Австро-Угорської імперії, затвердженими у 1893 році, метою навчання історії в народних школах було визначено: сприяти вивченню історії краю рідного і монархії; вивченню найважливіших подій в розвитку людства; формуванню патріотичних почуттів в учнів.
2. Видатні вітчизняні філософи, педагоги, просвітителі і їх вплив на формування методичної думки в Україні
У другій половині XVIII ст. українське церковно-духовне середовище висунуло плеяду церковних інтелектуалів, серед яких своїми працями виділялись І.Гізель, І.Армашенко, Ф.Софонович, Л.Баранович і П.Кохановський. Саме зазначені просвітителі сформували одну з концептуальних основ історичної освіти в країні.
Новий поштовх до розвитку історичної освіти в Україні дав визначний український педагог Феофан Прокопович (1681-1736 рр.). У праці "Духовний регламент" він сформував концепцію необхідності для розвитку і формування підростаючого покоління викладання історії в школі.
Іншу концептуальну основу вітчизняної методики викладання історії сформували представники "літератури канцеляристів". Їхня концепція виняткової ролі козацтва у формуванні українського народу і його духовно-моральних вартостей і досі лежить в основі вивчення вітчизняної історії в школі.
У другій половині ХVII - першій половині XVIII століть зростає роль і значення Києво-Могилянської академії у формуванні історичної і суспільно-політичної думки. Заслуга у цьому належала І.Гізелю, Л.Барановичу, І.Галятовському, Ф.Софоновичу, Д.Тупталу, Я.Яворському, Ф.Прокоповичу. У їхніх працях знайшли відображення події того часу - козацько-селянські повстання, Визвольна війна українського народу 1648-1657 років. Зокрема, "Кройніка з літописців стародавніх" Ф.Софоновича вважається першою синтетичною історичною працею на Україні, а "Синопсис" - першим систематизованим підручником з історії східнослов`янських народів.
Необхідно підкреслити, що українським просвітителям належать перші спроби сформувати методологію викладання історії як науки. Ф.Прокопович присвятив цій проблемі цілий розділ у своїй риториці 1705 року. Вчений писав, що історія - це наука, що має пізнавальне і виховне значення. Звертаючись до викладачів він вказував на те, що метою вивчення історії є користь, яка випливає з істини, що вірне передана пам`ять про минуле виховує і формує молодь. Історія для Ф.Прокоповича і наука, і мистецтво: вона мусить давати і знання, і простір образному, емоційному мисленню. Слід вказати на те, що ідея розвивального навчання - це надбання др. пол. ХХ ст. Отже висловивши ідею розвивального навчання Ф.Прокопович набагато випередив свою наукову і історичну епоху.
У XVIII ст. працювали й інші відомі історики-науковці. Це П.Симоновський, автор "Краткого описания о казацком малороссийском народе", В.Рубан, який видав "Краткую летопись Малой России", В.Григорович-Барський - "Записки". Крім своєї основної праці, тобто історичних досліджень, зазначені історики викладали свій предмет в навчальних закладах, писали рекомендації щодо викладання історії.
3. Роль методики викладання історії в кінці ХІХ - на поч. ХХ ст.
Значна роль у зародженні методики викладання історії в школі належить революційним демократам 40-60- років ХІХ ст. Із окремих висловлювань революційних демократів складається чітка методична система шкільного навчання історії. У своїх основних рисах ця система виглядає так:
Навчання історії - один із найважливіших засобів формування людської особистості.
Історія тісно пов`язана із сучасністю, допомагає її зрозуміти, оцінити і боротися з недоліками.
Знання історичних фактів не самоціль, а засіб формування особистості.
Висвітлення фактів у шкільному курсі історії не може бути нейтральним, воно завжди повинно містити певну позицію.
Шкільний курс історії покликаний давати знання не окремих фактів, а повне уявлення про історичний процес.
Навчання історії ефективне лише тоді, коли воно звертається і до думки, і до почуттів
Loading...

 
 

Цікаве