WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Становлення і розвиток методики викладання історії в радянський період - Реферат

Становлення і розвиток методики викладання історії в радянський період - Реферат

класів при засвоєнні ними історичних понять і допомогли накреслити деякі прийоми роботи вчителя по керівництву мисленням школярів в процесі засвоєння історичних знань.
При перевантаженні учнів учбовим матеріалом головним типом уроку став так званий комбінований урок. Структурна одноманітність обмежувала творчість вчителя і розвиток пізнавальної активності учнів. Це привело до активізації науково-дослідницької діяльності. Почали інтенсивно розроблятися прийоми використання учбових посібників з історії. Створення цілого ряду учбових посібників в допомогу вчителю історії істотно вплинуло на сутність організації уроків, які тепер у значній мірі опирались на результати наукових досліджень з методики. Більш активно до навчального процесу став залучатися і краєзнавчий матеріал.
Досвід викладання, методичні і педагогічні дослідження ясно показали перевантаженість шкільних курсів історії фактичним матеріалом, складність засвоєння їхнього змісту для школярів. У 50-60 роки склався тип методичних посібників, які давали вчителю методичні рекомендації як по викладанню курсів історії в цілому, так і по окремих його напрямках - по використанню наочності, по роботі з документами, по опитуванню, проведенню повторювально-узагальнюючих уроків тощо. З найбільшою повнотою розвиток методики в 40-50 роках розкривають такі праці: В.Г.Карцов "Очерки методики обучения истории СССР в 7-10 классах"; О.О.Вагін "Наочність у викладанні історії"; В.О.Классен "Використання художньої літератури на уроках історії в 5-7 класах"; І.В.Гіттіс "Самостійна робота учнів 4 класу з історії"; П.С.Лейбенгруб "Дидактические требования к уроку истории"; А.А.Янко-Триницкая "Обобщающе-повторительные уроки истории" та інші.
Вся ця багатогранна робота вимагала осмислення і узагальнення, накреслення нових науково-дослідних перспектив. Започаткувала її дискусія проведена журналом "Преподавание истории в школе". Дискусія була розпочата статтею В.Г.Карцова "К вопросу о задачах и содержании методики преподавания истории в школе". Автор виніс на широке обговорення таку проблему: "Методика викладання історії, якщо вона дійсно науково-педагогічна галузь, а не зібрання емпірично підібраних навчальних засобів і прийомів, повинна базуватися на результатах науково-експериментальних досліджень, які в свою чергу повинні увібрати в себе і науково осмислити весь напрацьований вчителями досвід методики викладання історії в школі". До найбільш значних проблем методики, які широко обговорювались в ході дискусії слід віднести: завдання і зміст методики викладання, її методологічні основи, принципи класифікації методів вивчення історії. Таким чином, важливою рисою розвитку методичної думки в 40-50 роках було посилення наукового характеру в розробках з методики, а також зміцнення зв`язків методики і педагогіки, перебудова методики викладання історії згідно найновіших досягнень вітчизняної дидактики. Результати наково-експериментальних досліджень переконливо довели, що формування в учнів історичних понять та розвиток історичного мислення не відбувається в результаті простої передачі готових знань, а є складним процесом сприйняття інформації і внутрішнього її осмислення, вибіркового запам`ятовування, утворення ассоціатиних логічно-сенсорних ланцюжків, має чітко виражені вікові особливості.
4. Методика викладання історії у 70-80 роки
У 70-80 роки розробка методики викладання історії в школі отримала свій подальший розвиток. У 70-х роках підручник стали розглядати як посібник, як інструмент, з допомогою якого вчитель навчає і виховує учнів як в процесі їхньої діяльності на уроці, так і вдома. В підручники поряд з авторським текстом включили уривки з документів, ілюстрації, таблиці, схеми, різноманітний довідковий матеріал. До розділів і параграфів додались запитання і завдання, які допомагали учням осмислювати, систематизовувати і закріплювати в пам'яті зміст курсу, а вчителю - керувати учбовою діяльністю школярів.
Таким чином тепер підручники з історії не лише містили знання, а й сприяли розвиткові школярів, вчили їх самостійно працювати з різними джерелами історичних знань, оперативно застосовувати свої знання в учбовій діяльності. Педагогічна ідея розвиваючого навчання знайшла своє втілення в підручниках Ф.П.Коровкіна "Історія стародавнього світу"; Е.В.Агібалова і Г.М.Донського "Історія середніх віків" та інші.
Важливим досягненням стало розпочате в Україні викладання історії України. Проблеми створення шкільного курсу історії України активно дискутувалися і знайшли своє вираження у ряді дисертаційних досліджень.
Важливий внесок у досягнення методичної думки зазначеного періоду належить І.Я.Лернеру. В ході експериментальних наукових досліджень він переконливо довів тісний зв`язок і взаємозалежність між стимулюванням самостійності учнів на уроці і формуванням у них системи історичних знань. Дослідження інших науковців дозволили скласти приблизну програму формування умінь і навичок, які учні можуть здобути в процесі вивчення історії.
Надзвичайно важливою є проблема стимуляції інтересу школярів до вивчення історії та організація самостійної роботи учнів на всіх етапах учбового процесу.
Роблячи спробу наукового осмислення зазначеної проблеми О.О.Вагін помістив в одній з своїх праць дві порівняльні таблиці: "Методи вивчення історії в школі" і "Самостійна робота учнів з історії". Використовуючи їх методист довів взаємозв'язок цих двох сторін процесу навчання, обґрунтував їхню діалектичну взаємозалежність.
Підвищення теоретичного рівня викладання історії, істотні досягнення в розвитку теорії підвищення активності і самостійності учнів на уроках акцентувала увагу методистів до розробки науковообгрунтованої системи методів, прийомів і засобів, що відповідають меті навчання та змісту шкільних курсів історії. Результати цієї роботи отримали своє відображення в книгах О.О.Вагіна "Методика преподавания истории в средней школе" і "Методика обучения истории в средней школе".
У розробці методики наочності особливо великим є внесок К.Д.Нікіфорова. У своїх працях він переконливо показав роль і значення наочності в активізації пізнавальної діяльності учнів.
Бурхливе зростання кількості способів і прийомів взаємозв`язаної діяльності вчителя і учнів виявило потребу у їхній систематизації. Проте незважаючи на багато численні дискусії єдиної їхньої класифікації так і не вдалося створити. Проте досягнення методистів 70-80 років викликають пошану.
Література:
1. Вагин А.А. Методика преподавания истории в средней школе. - М., 1968.
2. Гора П.В. Повышение эффективности обучения истории в средней школе. - М., 1988.
3. Дайри Н.Г. О методических вариантах уроков истории. - М., 1958.
4. Дайри Н.Г. Обучение истории в старшихклассах средней школы. - М., 1966.
5. Дягтярюк М.І. Використання наочних посібників на уроках історії. - К., 1955.
6. Лейбенгруб П.С. Дидактические требования к уроку истории в средней школе. - М., 1957.
7. Опыт преподавания истории в старших классах / Под ред. Р.Е.Кантора, С.С.Коваленко. - М., 1963.
8. Связь преподпвания истории с жизнью / Под ред. Н.Г.Дайри, А.Б.Мельникова. - М., 1962.
9. Сидорова М.А. Самостоятельная работа учащихся по истории. - М., 1951.
Loading...

 
 

Цікаве