WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Микола Чернявський. Життя і творчість(пошукова робота) - Реферат

Микола Чернявський. Життя і творчість(пошукова робота) - Реферат

слава (1648)")
Поезії публіцистичного звучання "Мій заповіт" (1904), "Володарям народним (Після Цусіми)" (1905), "Коли лютує океан..." (1905), "Суд іде" (І905) об'єднуються пафосом могутності народу як незборимої стихії, що у вирішальний момент піднімається і вершить поступ історії, мотивом потужної народної сили, яка світоглядно й духовно протиставлена державній владі. Народ осмислюється поетом як єдиний творець цивілізаційного руху. Патетичними інтонаціями насичені й поезії Чернявського 10-х - 30-х років ХХ століття.
Поетичний світ Миколи Чернявського характеризується пристрасністю й потужністю почуттів, масштабністю висновків і закликів. Сам поет - деміург. Він осмислює свій шлях як стезю постійного творення. Творчість у митця - це напрямок свободи й до свободи. Слово є носієм істини.
Слово у М.Чернявського - вагоме, статечне, ліричне й трибунне. Місія поета, за концепцією Чернявського, полягає у служінні й пророцтві. Поет, за М.Чернявським, є зодчим гармонії в людському серці та суспільстві. Він також і стратег гуманістичних обріїв нації, людства. Духовна мрія митця - це "ідея людськості ясна", яку він вважає смислом цивілізаційного розвою:
Її закон - єднання всьогосвітнє,
Її мета - братерство і любов.
За гасла ці в старі часи й новітні
Лилась і ллється людська кров.
("Важким шляхом до світу йдуть народи...", 1905)
Специфіка поетичного мислення М.Чернявського періоду ХХ століття виражається у паністоричності його художнього мислення. Митець охоплює долю України, цивілізації від прадавніх скіфських часів через Мономаха до періоду Шевченка, Тобілевичів, Грінченка і аж до радянського періоду 30-их років з його бурхливими суперечливими подіями. Він будує власну поетичну історіософію, в якій центральне місце посідає доля людини й народу.
У Миколи Чернявського народ виступає мірилом справедливості, а людина - синонімом свободи. Шлях народу (насамперед українського) - це прагнення волі й самоутвердження, а цінність людини - у гідності й духовній незалежності. Народ у митця - суддя і творець, це втілення Соломонових і Геркулесових начал. За художньою концепцією М.Чернявського, речником народу й оборонцем людини є саме поет.
У віршах М.Чернявського народ зображений нескореною і довготерплячою силою, що зносить знущання для того, щоб піднятися й повстати. Людина перебуває в скруті, злиднях, недолі, проте вона не зламана, доки живий дух і пафос поета-пророка.
Микола Чернявський - поет духовних узагальнень. Він нерідко відгукувався на події, процеси суспільного значення. У своїх поезіях він звертався до подій російсько-японської війни, революції 1905 - 1907 років, першої світової війни, української революції 1917 - 1920 років. Варто зазначити, що це була не реакція поета-політика, не створення політичних декларацій у контексті дій, подій та діяльності епохи. Це була поезія напружених етичних та інтелектуальних узагальнень, а їхня висока міра відлунювала соціальними мотивами, інтонаціями.
Ставлення Чернявського до політичних змін 1917 року було диферен-ційованим.
Митець пафосно, натхненно сприйняв національні гасла УНР. Це повністю відповідало його попередній тридцятирічній художній діяльності.
Ще на початку літературного шляху, в 1889 році, він написав поезію "Ти не загинеш, Україно!..", у якій пророкував прихід української єдності та вольності. Наступного року він створив триптих сонетів "Україні", у якому підкреслював свою душевну й мистецьку відданість "Вкраїні любій моїй", бажання віддати їй усю свою наснагу й сили. Після лютого 1917 року, що призвів до утворення УНР, письменник виступив на підтримку національних пріоритетів нової київської влади.
Микола Чернявський вірив у національне піднесення України. Надзвичайний емоційний стан митця, його душевне піднесення, романтичні сподівання відбито в публіцистичній статті "Чого плакали люде?", видрукуваній у третьому числі "Вісника товариства "Українська хата" (від 23 квітня 1917 року). Передаючи свої враження, настрої від маніфестації українців Херсона, їхнього захоплення національними перспективами, М.Чернявський з поетичною наснагою та експресивною епічністю писав:
"І йшла молитва і гуділи дзвони, плакали люде... Плакали в морі народу, плакали в екіпажах, плакали, сидячи на деревах...
Чого вони плакали?
Плакали того, що зворушилась у їх душа до глибин і таємниць своїх. Плакали з радости, що побачили очі їх, як воскресає Україна, плакали з жалю, що зжили вони весь вік свій у неволі і рабстві і що мало їм осталось жити на білому світі, коли зійшло сонце волі.
- Ах, хто може сказати, чого вони плакали. Я там не плакав. Я плакав раніш, ще дома, коли сім'я моя виходила на маніфестацію. Коли, цілуючи рідних, мовив:
- Благослови, мамо!
Благослови йти вкупі з народом, жити одним з ним життям, прийняти в серце всі його радощі й муки, які дасть будущина.
А на маніфестації я не плакав, а стояв і казав в думці:
- Батьку Богдане, батьку Тарасе!
Чи чуєте ви, чи бачите, що твориться зараз на Вкраїні?
- Друзі любі й товариші, Грінченку Борисе, Коцюбинський Михайле! Який жаль, яка туга, що не дожили ви до оцих великих днів, про які ми втрьох марили на берегах Десни і які я вітаю сам на березі Дніпра!
Гуділи дзвони, навертались сльози… А там промови й привітання. А там поклики тисячами вуст:
- Нехай живе вільна Україна!
І плакали люде - в далекому й тихому Херсоні, над Дніпром-Славутою, що розлився широко-широко й несе в море останні невольничі води з вільної України.
Плакали з жалю і радости" ( 7, 6).
Жовтень 1917-го М.Чернявський сприйняв стримано, від активної підтримки радянської влади тривалий час утримувався. На початку 20-их років письменник продовжував справу свого життя - розвивати українське художнє слво, національну самосвідомість, культуру, формувати у мешканців Таврії, українського півдня любов до свого краю, до України.
Після жовтня 17-го національні пріоритети Миколи Чернявського залишилися незмінними. До дій більшовиків він придивлявся ретельно, зважуючи їхні кроки.
Зміни у його ставленні до нової влади відбулися в межах 1927 року. Мій дід, Кость Голобородько, що вчителював на Херсонщині, розповідав, що тоді у Херсоні пройшли збори інтелігенції міста. На них виступив Микола Чернявський і закликав до співпраці з радянською владою. Це сталося через десять
Loading...

 
 

Цікаве