WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПедагогіка, Сценарії виховних заходів → Микола Чернявський. Життя і творчість(пошукова робота) - Реферат

Микола Чернявський. Життя і творчість(пошукова робота) - Реферат

("Пісня бенкетова"), і контрастність порядків у суспільстві ("Огні безодні"), і фольклорні стилізації про страждання людського серця ("Ніченько, нічко..."), і саркастичні роздуми про сутність людської натури ("Ми любим все - в квітках, прикрасах..."), і символічні узагальнення про долю батьківської землі ("На рідній ниві"), і гіркі спостереження щодо сутності життя звичайної людини ("Дочка").
М.Чернявського цікавило абсолютно все в оточуючій дійсності. Йому хотілося писати про всю гаму проблем, виявів, колізій, мелодій навколишньої реальності. Йому було необхідно висловлювати свої художні почуття, враження від безкінечної панорами людського й природного життя.
Вже у перших віршах Миколи Чернявського відчутно мотив безкінечності усього сущого - видимої природи, природи суспільства, суспільства людської свідомості. Одна тема, один мотив невимушено й непомітно переходив у інший.
Буття постає у його творчості як вічне коло взаємопереходів і взаємозв'язку. Концепція буття, за М.Чернявським, має такий вигляд: є світ, безмежний світ, є одвічна природа, є людський дух. Вони не завжди підвладні слову, проте більшою мірою підвладні враженню, безпосередньому спостереженню, настроєвому відчуттю. Вони (світ, природа, дух) перебувають у невпинному діалозі-контакті. Митець, поет виступає речником цього діалогу й допомагає цим трьом іпостасям глибше відчути існуючий між ними зв'язок.
Спектр поетичних мотивів Миколи Чернявського є універсально широким, майже всеохоплюючим. У полі його зору - страждання народу й доля України, краса природи й дисгармонії суспільства, біль за людину й роздуми про своє поетичне призначення, історичні події та сучасні побутові реалії, прагнення щастя й безвихідь життєвих ситуацій, мрії про радісну майбутність і вираження глибинних переживань серця.
Поезії М.Чернявського притаманна надзвичайно широка амплітуда погляду на реальність. Вона, ця амплітуда, побудована за принципом гармонії полюсів - різнорідних та контрастних. Митець писав як про "світ, любов, братерство, волю", так і про "плач, стогін, темряву життя".
Творчість М.Чернявського є кордоцентричною, оскільки в її основі, у її фокусі перебуває життя серця. Його ліричний герой - це людина з живим, великим, вільним серцем, яка сповідує філософію відкритого буття.
Вірю - не згину я в пітьмі дочасно:
Зійде, засяє зоря моя ясна,
Радістю серце, як пташка, заб'ється,
Пісня потоком гримучим поллється.
Хай тільки здійметься думка на крила,
Хай несвідома очутиться сила,
Вгору орлом я тоді піднімуся,
Щастям простору і волі уп'юся!
("Вірю - не згину я в пітьмі дочасно...", 1888)
Категорія щастя посідає чільне місце у поезії Миколи Чернявського. Прагнення щастя - особистого, народного, вселюдського - це глибинний струмінь його лірики, струмінь, від якого, неначе річечки від могутньої ріки, розходиться чимало інших мотивів, думок, образів поета.
Щастя у віршах М.Чернявського є неможливим без краси народної долі, без величі України, без свободи в людському серці. Щастя - це й творчість кохання, й поезія громадського служіння, й кропітка праця душі, й відстоювання національної гідності, й захист достоїнства пересічної людини, й насолода малюнками природи, й віра у силу творчості та творчого духу, й віра у можливе месіанство української нації.
У програмній поезії "Мій заповіт" М.Чернявський проголошує свої масштабні сподівання, надії на непересічну роль України у загальноцивілізаційному розвитку:
Вірте у геній народа,
Наш-бо народ молодий,
Ранку ж весняного врода
День обіща не блідий.
Буде він повний проміння,
Гомону праці й пісень -
Творчого духу горіння
Радісний день!
Вірте у геній народа -
Ось мій святий заповіт.
Туго зроста він - не школа,
Бо многолітній це квіт.
Вірте всім серцем!.. І, може,
Світові новий псалом
Скоро він винести зможе
З ясним чолом!
Митець виступає педагогом душ своїх сучасників, наставником їхніх духовних пріоритетів і цінностей. Він прагне передати їм енергію психологічної стійкості, натхнення працелюбної дієвості, пафос творчої активності. Він виступає ініціатором непоборної внутрішньої сили:
Не журись, не тужи,
Сумом серця не рань,
А до праці повстань,
Себе там покажи.
Не сумуй, не журись.
Вір, що ніч промине,
Зійде сонце ясне, -
Тому сонцю молись.
Не сумуй, не тужи,
Бо пропало не все:
Що весна принесе,
Те в душі придержи -
І кохай, поливай,
Від грози бережи!..
"Я пропав!" не кажи:
Кволі гинуть нехай!..
("Товаришеві")
Поезії Миколи Чернявського властива розмаїтість інтонацій, настроїв, почуттів. У ній лунають чи не всі тони, напівтони й відтінки життя, світу, людських станів. Його вірші бувають мажорними й елегійними, іронічними й гірко-сумними, жартівливими й викривальними, інтимними й публіцистичними, натуралістичними й сповідальними, романтичними й аналітичними, стриманими й патетичними.
До патетики митець звертається переважно тоді, коли йдеться про історичну долю України - її запорізьку давнину та про її майбутність. У цих випадках поет створює емоційно загострені рядки-гасла, рядки-формули на кшталт "Ти не загинеш, Україно!" або "О ні, Вкраїна не загине!"
Патетичні лексично-інтонаційні візерунки є наскрізними для творчості М.Чернявського. У поетичному циклі "Катеринослав" (1889) саме величний дух і піднесений стиль формують урочистий пафос твору. В поезіях "Веди мене, я йду з тобою!.." (1891), "Заклик до моря" (1895), "Не падаймо духом, не знижуймось, друзі..." (1895), "Народ" (1896), "Встань зі мною, хто несплячий..." (1897), "Три брати (Іванові, Миколі та Панасові Тобілевичам)" (1900) патетично стверджується не тільки ідея свободолюбства, але й право кожної особистості - мистецької, інтелектуальної, пересічної на духовну свободу.
В історичних асоціаціях і фресках "Богданова інтродукція (1648)" (1901) та "Богданова слава (1648)" (1902) на піднесеній емоційній ноті, у річищі давньоукраїнської ритмопісенної стилістики звеличується мотив національної волі як найвищого сенсу устремлінь народу.
І дзвіниці гудуть, аж хитаються...
А Богдан у Софії вклоняється.
І співають попи...
В вікна сонце снопи
Золотого проміння вкидає.
Гетьман сльози втирає:
"Недарма морем кров розливалася,
Білим трупом земля укривалася.
Дорога та ціна,
Та минулась війна,
І немає ніде в цій хвилині
Більш рабів на Вкраїні!.."
("Богданова
Loading...

 
 

Цікаве